Нарешті прийшла та пора року, коли фермер Михайло Федорович Усов ставить техніку на ремонт, а його дружина Марина Михайлівна дістає спиці та пряжу. Цього року Усови, що в Ренійському районі обробляють у цілому 75 гектарів землі, відзначили 10-літній ювілей свого фермерського господарства. За цей період вони нагромадили значний досвід у вирощуванні баштанних культур. Кожне літо фермери пригощають ренійців солодкими “ягідками” вагою від 5 кілограмів і вище.
– Спеціалізація фермерського господарства, наявність у кожному своєї “ізюминки” – обов’язкова умова, – вважає Михайло Федорович. – Нема рації на невеликих ділянках землі займатися тими ж зерновими та просапними, що їх на величезних площах обробляють великі СВК. Фермери повинні братися за ті культури, що вимагають особливої скрупульозності, педантичності, мобільності – овочі, баштанні, насінництво. При цьому, однак, у нашій зоні ризикованого землеробства не можна захоплюватися одним напрямом.
На доказ М.Ф. Усов наводить минулий рік, коли втратив усю озиму пшеницю – вона вимерзла і принесла 15 тис. грн прямих збитків. Фінансове становище врятували кавуни. А от цього року картина інша: несприятливі погодні умови склалися для баштанних, але більше прибутку дали зернові. Врожай у ренійського фермера цього року непоганий: пшенички взяв по 50 центнерів з гектара, кукурудзи – по 40, соняшнику – по 20. Таким чином, є кошти для проведення всього комплексу сільгоспробіт під урожай 2005 року.
– Головна проблема для українського фермера, – говорить М.Ф. Усов – кредити. Якщо великі сільгосппідприємства можуть закласти врожай, ферму, техніку, то ми, щоб оформити кредит, і не знаємо, що запропонувати банку.
Одержати позику настільки складно, що за десять років ведення фермерського господарства Усовим так і не вдалося цього зробити. Хоча, хочуть придбати новий трактор, на що потрібно понад 60 тис. грн.
– Друга проблема – непередбачуваність вітчизняного ринку, його “синусоїдність”, – говорить М.Ф. Усов. – Зараз громадськість обурюється різким стрибком цін на м’ясо. Але цього й належало очікувати! Рік тому м’ясокомбінати платили за кілограм живої ваги 3,5 грн. Щоб порося набрало цей кілограм, йому потрібно насипати в годівницю до 6 кг зерна. Середня його ціна – 50 копійок. Приплюсуйте інші витрати... Вигідно селянинові? Ні. От і здали на м’ясо всю худобу, від якої не було жодної користі. Поголів’я скоротилося – як наслідок піднялися ціни, за кілограм живої ваги нині дають до 10 грн! Тепер у селах кинулися розводити поголів’я. А до чого це призведе на наступний рік? Ціни на м’ясо знову “обваляться”. Та ж картина спостерігається в інших галузях сільського господарства. Нас постійно “штормить”. Звичайно, в агропромисловому комплексі перепади неминучі – рік на рік не схожий. Але на те й існує державна політика, щоб вирівнювати ситуацію, щоб забезпечувати відносну стабільність.
Дотепер селяни були сам на сам із усіма проблемами. І тільки недавно, говорить Михайло Федорович, сільгоспвиробник побачив підтримку з боку держави. Запроваджено дотації на мінеральні добрива, на продукцію тваринництва, держава робить закупівлі зерна та виділяє пільгове паливо. Щоправда, не завжди цими благами вдається скористатися. Припустімо, була команда зерно доставити на елеватор в один із північних районів області. Пільгове дизпаливо також необхідно самостійно вивозити здалеку. Підрахує селянин: транспортні витрати зводять до нуля різницю між ринковою та пільговою ціною товару.
Наші фермери – народ грамотний – читають, вивчають досвід своїх закордонних колег.
– У розвинутих країнах Європи вміють захищати свого товаровиробника, – говорить Михайло Федорович. – Візьмімо цукор, що на Заході в два рази дорожчий за наш. Ніхто, проте ж, не дозволяє заполонити дешевим українським цукром ринок, тим самим поставивши підніжку своєму виробникові. Така продумана і тверда політика повинна бути і в Україні. Фермер, щоб успішно працювати, повинен знати правила гри і бути упевненим у їхній непорушності. Причому, ці правила повинні бути без винятків. Один приклад: до 1 січня нам потрібно оформити землю – або в оренду, або викупити. Змушені замовляти проект. Якщо великі сільгоспкооперативи проектному інститутові платять по 84 гривні за гектар, то для фермера ціни в 15 разів вищі!
Окрема тема – збут продукції. Так, сформувався прошарок посередників, що закуповують у сільгоспвиробника товари і реалізують їх уроздріб. На ренійському ринку (я вам не скажу за всю Одесу) перекупники ціни на ті ж овочі збільшують удвічі!
– Ми б здавали оптом кавуни по 50 копійок, якби знали, що покупцям вони будуть запропоновані по 60, – говорить Марина Михайлівна. – Але такий “навар” перекупників не влаштовує, про надбавку нижче 40% і мови немає. Ми, виробники, не хочемо, щоб нашого покупця обдирали як липку, щоб на ньому наживалися. Тому реалізацією займаємося самі, хоча на це йде дуже багато дорогоцінного часу, сил і нервів.
Посередник фермерові життєво необхідний, але такого рівня, якого свого часу досягли заготконтори споживкооперації.
Як би складно не було, а Усови впевнені у світлому завтра фермерського господарства.
– Ми виграємо за рахунок твердого заощадження коштів, – говорить хазяїн. – Намагаємося працювати з меншими витратами – звідси нижча собівартість нашої продукції.
Усови планують розширити своє господарство, для чого необхідно поміняти садибу – біля їхнього будинку в межах міста, де лише дві сотки землі – навіть техніку ніде розмістити. Що стосується ще віддаленішої перспективи, то Михайло Федорович із Мариною Михайлівною пов’язують її з зятем Володимиром, який активно залучається до роботи. А от сина Сергія скоріше можна віднести до касти комп’ютерних геніїв – завсідникові інтернету сільське господарство не цікаве.
Якщо говорити про дітей, то за минуле десятиліття родина фермерів зробила капітальні вкладення в їхнє навчання в університеті, у весілля, у купівлю окремого житла. Але й тут одержали віддачу – двох чарівних онучок.
Рені
