У дитячому реабілітаційному центрі (“Будинок з Ангелом”) відкрилася 24-а персональна фотовиставка Леоніда Сидорського “Міські квіти”. З Центром, яким керує Б.Д. Литвак, Л. Сидорського пов’язують тривалі творчі і дружні стосунки. Експонати цієї виставки автор передає у дарунок Центру.
“Міські квіти” – це “все, що росте, цвіте, золотиться під сонцем”. Готові розпуститися бруньки, білий, рожевий, бузковий колір фруктових дерев, сережки на деревах, весняне та осіннє листя, троянди, ромашки, хризантеми... Автор засмучений тим, що раніше у місті було більше квіткових клумб – квіти вирощували самі мешканці. І то правда... Пам’ятаю, що був, здається, конкурс на кращий балкон у квітах...
“Квіткова” виставка Л. Сидорського продовжує серію його тематичних експозицій, назви яких досить красномовні: “Люблю дерева – не люблю стовпи”, “Одеса в калюжах”, “Образ жінки в архітектурі”, “Чавунна шаль міста”, “Одеса у сні і наяву”... У не такому віддаленому майбутньому побачимо сто ликів Дюка, “Одесу взимку”...
Про інтереси, творчу концепцію автора, звичайно ж, говорять фотознімки. Але цікаво послухати і самого Леоніда Сидорського – “заглянути до лабораторії”.
“Я виходжу з дому з фотоапаратом – і якогось чіткого, обмеженого завдання у мене немає. Іду містом... Можу “витратити” одну, дві плівки... Щось сподобалося – знімаю. Ось була “Одеса в калюжах”, але якщо я іду містом після дощу – знімаю і продовжую цю тему. Вдома перебираю тисячі знімків, – теми вимальовуються. Одна вже готова, друга ще “сира”. Тоді я себі ставлю завдання і іду конкретно знімати.
Все, що я роблю, – роблю легко, невимушено. У мене все на інтуїтивному рівні... Під час зйомки відбувається концентрація думки, впадаєш у стан піднесення.
...Я не слідкую за тенденціями розвитку фотографії. Для мене розвиток – це знахідка ще якоїсь теми і втілення її за допомогою фотоапарата. Це процес одвічний і тема одвічна – Одеса. Я тридцять років ходжу біля оперного театру і там шукаю радість. Вранці бачу – туман: благодать! І дощик – добре. Наше місто настільки багатоваріантне, що ... це одвічний процес для мене. Але, на жаль, при сьогоднішній тенденції розвитку місто має здатність ставати з естетичного боку усе гіршим і гіршим. Стовпи, проводи, автомобілі, рекламні щити розбивають композицію фотографії. Щось з цих речей можна прибрати на комп’ютері, – але не завжди.
...Якщо говорити про “таїну” творчого процесу, – він у тому, щоб бачити – і натиснути на кнопку. У кольоровій фотографії... Я останні вісім років нею займаюся. У чорно-білій складніше, тому, коли досягаєш результату, радієш більше. Я повернуся до неї, – але, коли, не знаю. Чорно-біла фотографія – вищий пілотаж, у всьому світі.
...Іноді мене запитують, чому я не знімаю жінок. “Я все життя знімаю одну-єдину жінку – Одесу”.
