Численні транзитні пасажири, які проїздять дорогами північних районів Одещини, навіть не підозрюють, що кілька років тому там був епіцентр небувалого стихійного лиха, а мальовничі лісові масиви, краса яких нікого не залишає байдужими, перебувала на межі загибелі. В будь-якому разі, фахівці-лісівники, які з’їхалися у ці місця наприкінці 2000 року, щоб оцінити збитки і намітити плани відродження лісів, оптимістичних прогнозів не робили. І все ж, одеські лісівники, виконавши за кілька останніх років величезний обсяг відновлювальних робіт, довели: відродження лісів, які постраждали від стихії, можливе. Значимість цього завдання для нашого краю наголосив факт включення її до програми “Регіональна ініціатива”.
...Щоб по-достоїнству оцінити досягнення одеських лісівників у боротьбі з наслідками стихії, слід було б подумки повернутися в ту осінь. Тоді, у 20-х числах листопада, у північних районах області стояла звичайна для пізньої осені погода – з низькою важкою хмарністю і дрібним дощиком. Пізніше, коли метеорологи вивчатимуть розвиток подій, вони наголосять ці деталі: надзвичайно низька хмарність і дощ – настільки дрібний і рясний, що нагадував важкий туман. Температура повітря була, звичайно, вище нуля.
У ті ж дні на сході України спостерігалися дуже сильні для листопада морози: мінус 15-16 градусів. Під впливом східних вітрів холодні маси повітря стали швидко переміщуватися у центральні та південні регіони країни. Звичайно, в процесі переміщення температура повітряних мас підвищувалася, та все ж, у наші краї вони принесли похолодання: 3-4 градуси нижче нуля. Здавалося б, нічого страшного. І дощі у нас у цей час ідуть часто, і невеликі морози – не рідкість. Однак сполучення цих звичайних явищ з низькою хмарністю несподівано створило передумови для небувалого за масштабами і наслідками обледеніння. Випадаючи з хмар, волога на шляху до землі просто не встигала перетворитися на сніг або крупу і замерзала вже на наземних об’єктах – на гілках дерев, чагарниках, дротах і опорах електропередач, дахах будівель. Відбувалися дивні речі. Наприклад, за кілька днів на погонному метрі електродроту намерзало до двадцяти кілограмів криги, а на метровій гілці завтовшки не більше звичайного олівця виникали пудові крижини. Нарости криги утворилися навіть на листочках озимої пшениці!
Таку вагу не витримували навіть опори електропередач, виготовлені зі спеціальної сталі, що вже тут говорити про дерева і чагарники. Гілки могутніх дубів гнулися і ламалися, як сірники... Величезних збитків було завдано лісам шести областей країни, але епіцентр лиха припав на територію Одещини.
– Стихія накрила майже половину наших лісів, – пригадує генеральний директор об’єднання “Одесаліс” Олексій Гайваненко, – але особливо великих збитків зазнали ліси Кодимського, Котовського, Савранського, Балтського, Красноокнянського та Ананьївського районів, значних збитків зазнали насадження Фрунзівського і Ширяївського районів. Всього різною мірою постраждало 56 тисяч гектарів лісових насаджень, дві тисячі гектарів лісу було знищено практично повністю. Обледенінь такого масштабу історія країни ще не знала. На багатьох ділянках до вісімдесяти відсотків дерев залишилися без крон. Перша оцінка ситуації була така: ліс загинув. І лише коли зійшла крига і фахівці отримали можливість краще ознайомитися зі станом справ, з’явилася надія...
Щоправда, програма ліквідації наслідків стихійного лиха, розроблена фахівцями об’єднання “Одесаліс” спільно з провідними лісівниками країни, здавалася непосильною: треба було робити все й одразу, на що в об’єднання явно не вистачало ресурсів. На щастя, наші лісівники не залишилися наодинці зі своїми проблемами. Велику допомогу надали Держкомітет лісового господарства України, обласна державна адміністрація, інші підприємства та організації. Обєднання отримало додаткові асигнування, які були спрямовані на зміцнення матеріально-технічної бази: придбання нових тракторів і спеціальної техніки, закупівлю запасних частин і паливно-мастильних матеріалів.
Насамперед необхідно було виконати великий комплекс протипожежних робіт. Величезні завали сухого гілля, чагарників і трави, які утворилися у лісових масивах, створили майже ідеальні умови для вогню. У найкоротші терміни були очищені від сушняку лісові дороги і просіки, інші особливо небезпечні території. До літа наступного року весь необхідний набір робіт було виконано, пожеж вдалося уникнути.
Услід за цим розгорнулося інтенсивне розчищення. На ділянках, де ліс, по суті, був знищений – там стирчали голі, начисто позбавлені крон стовбури дерев – почалися суцільні санітарні рубки. На звільнених площах – садіння нових насаджень. Паралельно здійснювався моніторинг масивів, де, за припущеннями одеських лісівників, природа сама могла загоїти свої рани.
Лихо змусило лісівників зміцнити і модернізувати переробні підприємства. Існуючі в ті роки у лісгоспах старенькі цехи із застарілим обладнанням раніше цілком справлялися з переробкою тієї порівняно невеликої кількості деревини, яку вони отримували після вибірково-санітарних рубок. Тепер же, у зв’язку з тим, що обсяги рубок стрімко зросли, у розпорядженні лісівників опинилася значна кількість цінної деревинної сировини. І розпорядитися нею треба було максимально ефективно: керівники об’єднання і лісгоспів добре розуміли, що на здійснення програми відродження лісів жодних бюджетних коштів не вистачить. Потрібні були додаткові джерела, головним з яких мала стати власна виробнича діяльність.
Можна сказати, що сам розвиток подій вимагав від лісгоспів, насамперед північних, енергійних дій щодо зміцнення виробничої бази. Ударними темпами йшла модернізація старих цехів, одночасно будувалися нові. В результаті з’явилася можливість випускати продукцію, яка успішно реалізується не лише на внутрішньому ринку, але й за кордоном. Вперше у своїй історії одеські лісгоспи стали експортерами: паркетну заготовку охоче купує німецька фірма, обрізну дошку – нідерландська. Навіть на технологічні дрова знайшли хорошого покупця – одну з турецьких компаній.
У деяких керівників проявилася підприємницька жилка. Так, очоливши Кодимський лісгосп, Дмитро Подольський показав себе не лише справжнім майстром лісової справи, але й чудовим організатором виробництва, який добре орієнтується у проблемах ринкової економіки. Вагомих результатів домоглися Котовський і Савранський лісгоспи, що їх очолюють відповідно Володимир Гончар і Анатолій Слободянюк – дуже досвідчені лісівники і вправні господарники. Завдяки зусиллям, насамперед найбільших господарств, усі останні роки об’єднання нарощує обсяги виробництва: за 9 місяців поточного року було реалізовано продукції на 9,1 млн гривень – майже вдвічі більше, ніж у 2003-му. Причому зростання йде не стільки за рахунок збільшення обсягів рубок, скільки за рахунок глибшої переробки деревини, раціонального використання цінної сировини.
Інформація про господарські досягнення і комерційний хист одеських лісівників могла б здатися недоречною в моїй розповіді, якби не одна дуже істотна обставина: зароблені лісгоспами кошти – основне джерело відродження постраждалих від стихії лісових масивів. Звичайно, певні кошти виділяються з бюджету, щось перепадає від екологічного фонду, але все ж таки головну роль відіграє власна копійка. Наприклад, нинішнього року з бюджету на лісовідновлювальні роботи було виділено 3 млн 506 тисяч гривень, а з власних коштів уже витратили 4 млн 706 тисяч.
Успішна виробнича діяльність дозволяє нашим лісівникам щороку висаджувати не менше п’ятисот гектарів нових лісових насаджень, виконувати значні обсяги санітарних і лісозахисних робіт. А щоб обсяги посадок в жодному разі не відставали від санітарних рубок, у господарствах неухильно витримується принцип: на ті площі, які були звільнені навесні, лісокультурні бригади для нових посадок виходять восени. Якщо ж розчищення і підготовка виконувалися восени, посадка здійснюється наступної ж весни.
...Реалізація завдань програми “Регіональна ініціатива” триває.
