Галерея портретів відомих письменників і поетів, виконаних одним художнім стилем, дає відчуття, що ти знаходишся в музеї, а не в шкільному кабінеті української літератури.
– Це роботи нашого місцевого художника Петра Івановича Костенка, – повідомив директор Крутійської школи Володимир Павлович Пазина.
...Невеликий будинок з криницею біля дороги, виноградником, від якого довкола поширюється аромат стиглих ягід (саме о тій порі відбулася зустріч), випромінює привітність, як і його господарі, подружжя Костенків – Петро Іванович та Жанна Миколаївна. Чоловік запрошує до невеличкої майстерні, святая святих, де він виношує свої задуми, творить, де у нього все під руками.
– Працюю зараз над замовленням, малюю ікону, – каже художник. – Батьки хочуть подарувати її своїм дітям на весілля.
Петро Іванович написав ікони святкового ряду іконостасу для Крутівської церкви. Сім’я Костенків подарувала храму вишитий образ святого Миколая (робота Жанни Миколаївни).
У художника чимало пейзажних картин. В них пульсує творча думка розкуто, вільно, легко.
– Я хочу, щоб мої картини випромінювали багато світла і тепла, – каже митець.
І він досягає цього майстерністю, умінням у звичайному побачити особливе, вирізнити його і донести до інших.
Є якась закономірність у тому, що люди, багато обдаровані природою, не обмежуються одним видом творчості. Їхній талант проявляється буквально в усьому, за щоб не взялися. Петро Іванович з їх числа; має хист до всілякого майстрування. Він захоплюється різьбленням по дереву, карбуванням, гравіруванням, рельєфним орнаментом. Хатні речі вжитку зроблені його руками. Можна тільки подивуватися вишуканості трюмо, яке Петро Іванович подарував дружині на 8 Березня. Камін також змурований власноруч. Творчість настільки оволодіває Петром Івановичем, що він навіть не зважає на свою недугу (переніс інсульт). Він такий же запальний в роботі, як і раніше. І завжди усміхнений.
...Художній талант Петра Івановича передався старшій доньці. Лариса теж закінчила художнє училище. ЇЇ роботи подобаються батькові, і він зберігає їх, як дорогоцінну реліквію.
Жанна Миколаївна – вміла вишивальниця. І світлиця, і вітальня “квітнуть” її роботами. Це рушники, серветки, на стіні – килим, вишитий її руками. Хрестовим швом вишита ікона Ісуса Христа. Ось і зараз на довгому полотні пролягає красивий орнамент майбутнього рушника, для онука Ларика. У нескінченний ланцюжок поєднуються квадратики, ромбики, створюючи цілісний малюнок. Він палає червоним – кольором сонця, символом життєдайної сили. З особливим трепетом кладе хрестик до хрестика Жанна Миколаївна, бо мріє, що в день весілля їхній онук стане саме на цей рушник...
