«ХАЙ ВСЕ ПОГАНЕ ЗАЛИШИТЬСЯ У МИНУЛОМУ…»
Всі ми свідки того, як загострилися в суспільстві пристрасті протистояння у зв’язку з тим, що ні в першому, ні в другому турах президентських виборів не вдалося нам обрати главу держави. Якщо так буде і далі, то, мені здається, ситуація триватиме до безкінечності і може призвести до непередбачуваних наслідків.
Я бачу такий вихід із становища, що склалося. Президент Леонід Кучма повинен виконувати свої обов’язки щодо захисту Конституції і законності доти, доки не вляжуться пристрасті. А кандидати на пост Президента Віктор Ющенко і Віктор Янукович хай по черзі виконують обов’язки Прем’єр-міністра. І нехай народ вирішить, хто з них з цими обов’язками справляється краще.
І ще про одне. Для чого приїжджають до нас іноземні місіонери? Лех Валенса, наприклад, та інші діячі? Не соромно нам? Невже ми не можемо самі розв’язати свої проблеми?
Я людина безпартійна і стара, на своєму віку багато горя бачив. І від усієї душі бажаю, щоб людям не довелося ніколи так страждати, як мені колись. З 15 років батракував, воював під час Великої Вітчизняної, був незаслужено репресований, потім реабілітований, а пережиті страждання дають про себе знати досі. Дуже хочеться, щоб все погане залишилося у минулому, щоб запанували спокій і справедливість у нашій країні.
Я. ПОРОШЕНКО, інвалід I групи, с. Броска, Ізмаїльський район
«ДОПОМОЖІТЬ ЗНАЙТИ СЕСТРУ»
Під таким заголовком у номері нашої газети від 3 серпня ц.р. було надруковано листа Л.Ф. Горбач (Левченко) із м. Хмельницького. Лист до глибини душі схвилював читачку Г.І. Ткаченко. Вона просить редакцію передати її листа героїні нашої публікації, що ми й зробимо із великим задоволенням. Ось що пише Ганна Іванівна:
«Шановна незнайома Лариса Федорівна Левченко! Пише вам сердечно бажаюча допомогти хоч цим невеликим листом читачка “Одеських вістей”. Прочитала в газеті публікацію “Допоможіть знайти сестру”, і защеміло в мене серце, запитала сама себе: “Чим би я змогла вас втішити?”
Але почну по порядку. Ім'я, по батькові й рік народження 1942 мені дали в дитбудинку, в архівних даних тільки прізвище моє залишилося. Я теж шукала своїх рідних, і поки що безрезультатно, про що дуже шкодую. Роки минають, ми старіємо, надії на те, що можна буде знайти рідних і близьких, залишається все менше. Я бажала б всією душею, щоб ваша сестра Людмила відгукнулася. Ви пишете, що, можливо, вона не захоче ні знати, ні бачити вас. Але мені здається, що, якщо Люда жива-здорова, вона обов'язково має відгукнутися!
Чому вирішила написати вам? Ви говорите такі святі слова, що ви дорожите ріднею. Як би не склалися стосунки між батьками, діти мають зустрічатися і визнавати одне одного, не зраджуючи своєму роду.
Я живу неподалік від Одеси. І якби почула хоч щось про вашу сестру, неодмінно б повідомила. Спасибі вам, що не втрачаєте надію все ж таки її розшукати. То ж хай допоможе вам Бог, Матір Божа і всі святі у вашій шляхетній справі!
Якщо побажаєте, відгукніться, а хочете – приїжджайте в гості: буду щиро вам рада”.
Ганна ТКАЧЕНКО, Овідіопольський район
ОПАЛЮЮТЬ… ВУЛИЦЮ
Проходжу по проспекту Шевченка, вулиці Гамарника, провулку Кренкеля і не можу не помітити прокладених над землею теплотрас із порушеною ізоляцією. Але ж до наших будинків по цих трубах йде таке дороге сьогодні тепло. Та скільки ж його губиться по дорозі через пошкодження ізоляційного покриття! Відновлювати його, судячи з моїх спостережень, ніхто не квапиться, не було зроблено відповідних робіт і до настання опалювального сезону. Та й не в одній тільки втраті тепла справа. Вдарять морози, прорве нічим не захищену трубу, а це вже аварія із зрозумілими важкими наслідками.
Останнім часом ми все частіше згадуємо про необхідність економії, ощадливості в масштабі країни. А як щодо того, щоб подбати про збереження тепла в окремо взятому мікрорайоні?
В народі кажуть: доки грім не вдарить, мужик не перехреститься. А грім не раз вуж гуркотів, багато будинків залишалися без тепла. Писали про це і “Одеські вісті”, й “Одеський вісник”, й інші видання. Але ми всі чогось чекаємо.
Чого? Хотілося б дізнатися відповідь у тепловиків міста.
Микола ПОПОВ, інвалід війни, м. Одеса
У ЛІКАРНІ – ЮВІЛЕЙ
Земська лікарня, освячена іконою Святого Миколи-Чудотворця, відкрилася у м. Ананьєві у 1879 році. Збудована була за проектом архітектора Олександра Корфа, сина відомого педагога-методиста земських шкіл Михайла Корфа.
Повітове місто Ананьїв повинно було самостійно турбуватися про здоров’я своїх громадян, яких тоді нараховувалося на підвідомчій йому території понад 200 тисяч. Важливо відзначити, що до 1890 року з 459 повітів Росії лише 19 мали власні лікарні, і до цього числа входив Ананьївський повіт. Тоді ж тут було покладено початок системі сільської охорони здоров’я: організовано і дільничну лікарню, лікарняні амбулаторії, які пройшли випробування часом і досі є важливою ланкою у медобслуговуванні сільського населення. Засновники повітової лікарні залишили нащадкам добру пам’ять і в архітектурному плані. Старовинні корпуси, у яких розташовані просторі і зручні палати стаціонару, продовжують служити і сьогодні, а приміщення поліклініки вважається одним з кращих в області.
На честь 125-річчя Ананьївської лікарні відбулися урочисті збори за участю медиків і громадськості міста. Головний лікар Анатолій Койчев, зробивши у своїй доповіді екскурс в історію, розповів про те, як сьогодні функціонує система охорони здоров’я у районі. Він називав десятки імен лікарів, які гідно виконували свій професійний обов’язок під час Великої Вітчизняної війни і у післявоєєні роки відбудови. Відзначив, що після закінчення медичних навчальних закладів до рідного міста повернулися і успішно працюють лікарі Петро Глизнуца, Василь Живора, Михайло Буга, Євген Степанов, Людмила Сагайдак та багато інших фахівців.
Ювілярів поздоровили представники облдержадміністрації, місцевих органів влади, колеги із сусідніх районів.
Урочистості з нагоди ювілею прикрасили виступи самодіяльних артистів і оркестру народних інструментів школи естетичного виховання під керівництвом Григорія Бондарчука, заслуженого працівника культури України.
М. КАЛЮЖНИЙ, Ананьївський район
«ЦЕЙ ВИПАДОК НАС ШОКУВАВ»
В один із листопадових днів у селі Великий Дальник рейсовий автобус із Біляївки висадив пасажирів і, через те, що звичної маршрутки, яка обслуговує наше село, на ту мить на зупинці не було, ми в нього сіли. На виїзді з села Авангард наш автобус зупинила маршрутка (номерний знак 026-78 ОА). Її водій почав витягати із кабіни шофера біляївського автобуса, ображати, погрожувати. Ми були шоковані тим, що відбувається. Адже водій рейсового автобуса має працювати в спокійних обставинах, інакше й до аварії недалеко. І потім: чому якийсь “господар”, на якого посилався увесь час водій маршрутки, має нами командувати і визначати, який транспорт для пасажирів кращий. Для порівняння: у біляївському автобусі проїзд коштує 1,5 грн, у теплодарському – 1 грн, а на маршрутці – 2 грн. І це право пасажирів – обирати, яким автобусом їздити. Тим більше, що багато хто користуються транспортом щодня і, звичайно, обирають той, що дешевший.
Хотілося б дізнатися думку транспортників з цього приводу.
К. МУНТЯН, Л. РУДЕНКО, Л. КРАМАРЕНКО, П. ШЕСТОПАЛОВ та інші, Біляївський район
ЧИ ПОТРІБНЕ ГРАФІТІ?
Мабуть, практично всі ми, гуляючи по парках або по вулицях, поспішаючи на роботу або на заняття, звертали увагу на вуличне мистецтво – графіті. Але чи запитували ви себе: “Хто і навіщо це малював?”
Містом, в якому народилося мистецтво графіті, вважається Нью-Йорк, світовою столицею цього виду мистецтва – Лос-Анджелес. До нашої країни графіті прийшло у 80-х роках минулого століття одночасно з музикою хіп-хоп і модою на брейк данс. Якої думки про незвичне мистецтво наші земляки?
Марія Петрівна, службовець:
– Я щоранку їжджу на роботу 10-м трамваєм. На огорожі одного з підприємств вздовж дороги намальовані аерозолем симпатичні ведмедики. Дивишся – і душа радіє, навіть світліше стає у негоду...
Сергій, студент:
– Колись ми розмалювали паркан будмайданчика в центрі міста. Дуже старалися. Наші графіті потім по телевізору показували. Частіше б так.
Тітка Клава, пенсіонерка, торгує насінням:
– Фарби на це йде багато, дорого, мабуть. Але якщо малюватимуть у відведених місцях, то я, в принципі, не проти.
Як бачите, городяни помітили графіті і ставляться до нього досить терпимо. Незважаючи на популярність у молоді, воно залишається вуличним мистецтвом. Художники втілюють на стінах найнезвичайніші ідеї, намагаючись розкрити перед людьми свій внутрішній світ, не боячись критики та осуду. Погодьтеся, такий підхід – також прикмета нашого часу.
Вікторія ГІЛКА, учениця Одеського юридичного ліцею
ВИБАЧИЛИСЯ ЗА НЕЗРУЧНОСТІ
Одесит М.М. Лічман скаржився у своєму листі до редакції на незручності, що виникли у жителів мікрорайону, у якому він мешкає, у зв’язку з діяльністю супермаркета “Таврія-В”. Лист нашого читача було розглянуто у Київській райдержадміністрації, про вжиті заходи поінформовано редакцію. У відповіді, зокрема, говориться:
“Працівники Київської райадміністрації разом із співробітниками супермаркету “Таврія-В”, який розташований на розі вулиць Академіка Корольова та Архітекторської, оглянули прилеглу територію. За результатами обстеження було погоджено і вжито заходів щодо розв’язання ситуації: контейнер для вивезення сміття розвернуто і встановлено так, щоб не загороджував громадянам прохід до трамвайної зупинки; поруч з рампою (місцем розвантаження товару) супермаркет виконує зараз роботи щодо реставрування (відновлення) пішохідного проходу, які протягом 10 днів буде завершено.
Працівники райадміністрації відвідали гр. М.М. Лічмана, пояснили ситуацію, вибачилися. Адміністрація супермаркета також вибачилися перед жителями сусідніх з “Таврією-В” будинків за завдані незручності.
З. ШОНІЯ, заступник голови Київської райадміністрації, начальник управління мікрорайону «Чорноморський»
З ЧУЙНІСТЮ І ТУРБОТОЮ
У листопаді ц.р. я відпочивала і лікувалася в санаторії “Салют”. Хочу висловити щиру подяку головному лікарю М.В. Іванову за вміло підібраний медперсонал, який дуже чуйно ставиться до нас, людей похилого віку, інвалідів, а також за прекрасну організацію нашого харчування, добре поставлену роботу лікувальних кабінетів.
Доктор О.О. Сафронова, яка займалася проблемами мого здоров'я, заслуговує на найвищі слова похвали. Це висококваліфікований лікар, великої душі людина. Надзвичайно уважна до хворих, вона й вичерпну медичну пораду дасть, і підтримає у важку хвилину.
Те ж саме можу сказати і про дієт-лікаря В.І. Сатановську, і про медсестер, і про всіх працівників санаторію, що обслуговують ветеранів.
І. КИСЛЯК, інвалід ІІ групи
* * *
Я хворію часто, і мені доводилося нерідко бути пацієнтом і Ширяївської районної лікарні, й обласної лікарні у селищі Котовського в Одесі. Як говориться, є з чим порівнювати ставлення до інваліда в різних медустановах. В цьому плані мене, як і багатьох інших ветеранів, які перебували тут на лікуванні, приємно здивували та увага, теплота й турбота, якими я був оточений з перших днів в Одеському обласному госпіталі інвалідів війни. Коли я туди прибув, черговий зателефонував лікарю. До мене через кілька хвилин підійшла привітна молода жінка – лікарка, запитала, чи не зголоднів я, чи зможу сам дістатися до палати, допомогла мені в перші ж хвилини перебування в госпіталі.
І таке ставлення до нас, хворих старих, зберігається протягом усього курсу лікування. Наша щира вдячність лікарю І.А. Шульгіній, сестрам Л.Б. Білозір, Т.І. Тимошевській, Н.О. Черкасовій, робітниці блоку харчування Н.М. Дмитрищук, завідувачці Н.Б. Богдановій – усім, хто піклувався про те, щоб ми поправили в госпіталі здоров'я.
Від імені великої групи пацієнтів госпіталю
Яків КУНЯЄВ, інвалід війни ІІ групи, Ширяївський район
ДІЛОВА ДОПОМОГА ГУБЕРНАТОРА
Десять років у нашому районі діє товариство інвалідів, захищає наші інтереси, допомагає самотнім. Але багато інвалідів хочуть бути корисними суспільству, самостійно працювати, не бути ні для кого тягарем.
Ще в 1995 році була спроба створити при районному товаристві інвалідів мале підприємство “Допомога”. Але виникло безліч проблем, адже, крім приміщення, у новоствореного товариства не було нічого – ні обігових коштів, ні початкового капіталу для придбання матеріалів. Тому, на жаль, мале підприємство довелося ліквідувати.
У 1998 році в Кілії зареєструвалася громадська організація – Центр самостійної діяльності інвалідів, при ньому було створено мале підприємство “Калина”. Мета була та ж, що й у попередньому випадку, і засновники зіткнулися з тими ж проблемами. МП “Калина” передбачало, в основному, надавати побутові послуги: пошив і ремонт одягу, взуття. Усі роботи – на дому. Трималося підприємство переважно на ентузіазмі його творців, але через відсутність устаткування його діяльність виявилася на грані зриву.
В жовтні у районі зі щорічним звітом виступав голова облдержадміністрації С.Р.Гриневецький. Це була наша остання надія.
Ми звернулися до губернатора із проханням про допомогу в придбанні двох швейних машин, оверлока для МП і автомобіля для районного товариства інвалідів. Чесно кажучи, в успіх мало вірили.
Але буквально через два тижні рахунки були оплачені, й ми одержали швейні машини та оверлок. А через місяць товариство одержало новеньку “Славуту”.
Забракло слів, щоб передати наше почуття подяки обласній держадміністрації, особисто Сергію Рафаїловичу за надану допомогу й увагу до нас. Ми переконалися в тому, що чинна влада надає реальну допомогу не на словах, а на ділі.
Л. КАЛМИКОВА, голова районного товариства інвалідів, Р. БОРЩ, голова центру самостійної діяльності інвалідів, м. Кілія
СПАСИБІ ПОЖЕЖНИКАМ
Ми, мешканці будинку № 33 по вулиці Богдана Хмельницького в Одесі, висловлюємо подяку співробітникам пожежної частини № 5 Малиновського району.
Вісімнадцятого листопада в нашому будинку почалася пожежа в квартирі № 16. Вже через кілька хвилин після виклику до будинку під’їхала пожежна машина.
Пожежники діяли дуже чітко, швидко і злагоджено, в результаті чого пожежу було ліквідовано, і мешканці зазнали мінімального збитку.
Ми пишаємося одеськими пожежниками.
Мешканці будинку
