Василь Таїров – засновник першої виноробної станції на півдні України
У вересні нинішнього року перша і найстаріша наукова виноградарська установа півдня України – Національний науковий центр «ІВіВ імені Таїрова» урочисто відзначить свій віковий ювілей. До цієї знаменної дати ми маємо намір вмістити на своїх сторінках серію матеріалів про історію і сучасну діяльність авторитетного колективу, де трудиться понад півтори сотні висококваліфікованих фахівців. Починаємо розповідь про таїровців з розмови нашого кореспондента Володимира Новака із заступником директора наукового центру, доктором сільськогосподарських наук Володимиром ШЕРЕРОМ про людину-легенду нашого причорноморського краю – Василя Таїрова.
– Володимире Олександровичу, розкажіть про вченого, ім'я якого носить ваша наукова установа.
– Сьогодні про життя та діяльність Василя Таїрова написано досить багато цікавого. Я теж причетний до вивчення його біографії. Написав навіть спеціальне дослідження, яке вміщено у науково-популярному журналі “Виноград. Вино”.
Народився Василь Єгорович майже 150 років тому у Вірменії у великій селянській сім’ї. Навчався у класичній гімназії, реальному і технічному училищах, лісовій академії (нині Тимірязівська). Спеціальну освіту з виноградарства і виноробства одержав у Європі – Австрії, Німеччині, Франції, Італії, Швейцарії.
Повернувшись до Росії, він щедро ділиться отриманими знаннями на різноманітних засіданнях товариств, з'їздів, вміщує статті з питань виноградарства і виноробства у спеціальній і загальній пресі. Живучи в Петербурзі, Таїров весну, частину літа й осінь проводив у роз'їздах по виноградарських районах Росії. Після недавно баченого у Європі, виноградники Росії справляли гнітюче враження. Особливо це стосувалося господарств Бессарабії та Кутаїської губернії, де лютувала філлоксера.
Знайомство з потребами виноградарів і виноробів на місцях, роки боротьби за застосування культурального методу відновлення загиблих від філлоксери виноградників переконує Таїрова у тому, що розв’язання питань виноградарства і виноробства в Росії потрібно розпочинати з поширення спеціальних знань, зацікавленість у яких у виноградарів і виноробів була величезна. Але для цього необхідно було насамперед з'ясувати, що ж є у російській літературі з виноградарства і виноробства. Таїров після копіткої, майже дворічної праці у 1891 році видає "Бібліографічний покажчик книг, брошур і журнальних статей по виноградарству і виноробству" за період з 1755 по 1890 роки.
Межі органів періодичної преси, з якими співробітничає Таїров, здаються йому недостатніми для намічених планів. І із січня 1892 р. він починає видавати свій журнал "Вісник виноробства" – перед яким ставиться завдання захищати інтереси вітчизняного виноградарства і виноробства, з'ясовувати їхні потреби, поширювати спеціальні знання, сприяти розвиткові.
– Яким чином учений опинився у наших краях?
– Розв’язувати невідкладні завдання районів виноградарства і виноробства, живучи і працюючи у Петербурзі, далеко від цих районів, було складно. Василь Єгорович це розумів, як ніхто інший. Йому після наполегливих клопотань вдається переконати Міністерство про необхідність свого відрядження до Одеси. Одержавши відповідні повноваження Міністерства землеробства, зберігши свої колишні зв'язки з Ученим комітетом Міністерства, Таїров навесні 1895 р. переїжджає до Одеси. Сюди ж він переводить редакцію журналу "Вестник виноделия". Одесу своїм місцем роботи і життя виноградар обрав не випадково: тут перетинаються основні транспортні потоки з Бессарабією, Кримом, Кавказом, вихід до Середземномор'я і Європи. Одеса того часу – добре розвинутий науковий, культурний центр, тут працювали великі вчені і фахівці всіх галузей економіки і культури.
З властивою йому енергією, наполегливістю, цілеспрямованістю учений починає свою діяльність в Одесі. Діяльність була багатосторонньою.
Думка про заснування наукової станції для провадження досліджень виникла у В.Є.Таїрова давно, він висловлював її неодноразово на нарадах після повернення з Європи. Але в остаточному варіанті з викладом основних завдань, структури і програми діяльності станції думку про організацію такої установи Таїров висловив в одному з останніх номерів "Вестника виноделия" за 1899 рік у статті "Допоможіть". І з цього часу всі зусилля, усієї думки ученого були спрямовані на здійснення своєї мрії – створення виноробної станції. Станція створювалася на засадах громадської самодіяльності, на гроші, зібрані за передплату серед виноградарів і виноробів. Виноградарі і винороби з зацікавленням сприйняли ідею створення станції. Але необхідно було їх переконати внести посильну суму для роботи станції. Статті про необхідність науково-дослідної установи на сторінках "Вестника виноделия", незліченні листи виноградарям, виноробам і виноторговцям, ходіння по різного рівня державних установах – все це потрібно було пережити В.Є. Таїрову, перш, ніж до 1903 р. почали виявлятися реальні можливості відкриття станції. Неоціненну допомогу надавала Таїрову його дружина, Євгенія Миколаївна, яка практично одна вела всю величезну кореспонденцію по станції, і яку добре знали всі члени-засновники Виноробної станції. Велике сприяння надала Одеська міська управа, що у 1902 р. безоплатно виділила приміщення (2 кімнати) у критому ринку на Новому базарі. Ремонт приміщень і закупівля обладнання проводилися Комітетом станції уривками, у міру надходження грошей. З 15 жовтня 1904 р. приміщення станції були відкриті для огляду всіма бажаючими, а 5 лютого 1905 р. відбулося офіційне скромне відкриття станції.
Діяльність виноробної станції знаходить розуміння і підтримку серед виноградарів і виноробів. Вони одержують відповіді на всі виникаючі запитання, беруть участь у практичних семінарах, курсах, які проводять її співробітники. Визнає корисну і доцільну діяльність станції і департамент землеробства. У зв'язку з цим, поліпшується фінансування станції як за рахунок пожертвувань, так і з боку держави. Одеська міська управа виділяє ще кілька кімнат на Новому ринку – тепер станція займає 7 кімнат і невелике приміщення у підвалі.
Енергійна діяльність ученого знаходить підтримку і визнання у світі: у 1901 р. у Парижі організовується постійна Міжнародна комісія виноградарства (згодом Міжнародна організація виноградарів і виноробів – МОВВ), віце-президентом якої від Росії обирається В.Є. Таїров, а членами комісії від Росії – кн. Л.С. Голіцин, проф. П.Г. Меліков, проф. В.М. Петрієв і А.І. Базаров. За результати робіт у 1905 р. Виноробна станція нагороджується золотою медаллю Міланської міжнародної виставки.
У 1908 р. розширюються функції станції: її зобов’язують влаштовувати курси, бесіди, читання, влаштування спеціалізованих виставок. Департамент землеробства передає у підпорядкування Таїрову Олешківський виноградний розсадник (до цього він курирував Ізмаїльський виноградний розсадник) і посаду інструктора-виноградаря по Подільській губернії.
У цьому ж році за відмінно-старанну і корисну діяльність Таїрову надали звання дійсного статського радника.
У грудні 1909 р. відзначається 25-річчя службової і науково-літературної діяльності Таїрова. Ця дата збігається і з п'ятиріччям заснування виноробної станції. У зв'язку з ювілеєм, вдова дійсного статського радника доктора А.Т. Духновського Наталія Еммануїлівна і підполковник артилерії Олексій Михайлович Погорєльський зробили станції "неоціненний подарунок" (за словами В.Є. Таїрова): для облаштування дослідного виноградника, підвалу і будинку з необхідними службами виділили 5 десятин землі у рівних частинах зі своїх суміжних хуторів за 12 верст від Одеси у красивій місцевості на березі лиману. Здійснилася ще одна мрія Таїрова – з'явилася можливість розпочати дослідну роботу на винограднику і у винному підвалі. Зупинка за малим – потрібно закласти виноградник і збудувати приміщення і підвал! А грошей ледве вистачає на утримання існуючої станції.
Але не такий Таїров, щоб опустити руки в ситуації, що створилася. Він розвиває бурхливу діяльність, організовує на громадських засадах будівельний фонд станції, звертається знову (вкотре!) до всіх друзів вітчизняного виноградарства і буквально по крихтах збирає гроші на будівництво станції і закладення дослідного виноградника. Інженер Панов С. безоплатно розробив проект спорудження будинків станції і надалі здійснював нагляд за будівництвом. Певну суму виділило Міністерство землеробства, оцінивши діяльність станції. І, незважаючи на катастрофічний брак коштів, всупереч деяким членам Комітету станції, Таїров ризикує розпочати будівництво і доводить його до кінця – до 1912 р. основні будинки збудовано, дослідні виноградники закладено. Через той же брак коштів офіційне відкриття станції у нових приміщеннях кілька разів переносилося і все-таки відбулося у 1914 р.
У цьому ж році з ініціативи Василя Єгоровича при станції відкриваються Вищі курси виноградарства і виноробства, які згодом передбачалося перетворити в Інститут. Керівництво курсами було покладено на нього, а це нові турботи – від пошуку приміщення, його пристосування, обладнання, до бесід з майбутніми слухачами, складання навчальних програм тощо. Сучасники підкреслюють його кипучу і багатогранну роботу у цей період: він видавав "Вестник виноделия" і "Библиотеку", керував роботою станції як у місті, так і на Сухому лимані (офіційно із серпня 1910 р. виноробною станцією завідував В.А. Гернет), завідував державними розсадниками виноградних лоз, як державний чиновник і консультант Міністерства землеробства виконував найрізноманітніші його доручення, брав участь у роботі ряду з'їздів і нарад як у Росії, так і за рубежем, виступав з доповідями, був постійно зайнятий добуванням грошей і матеріалів для роботи станції, вникав у справи і турботи кожного співробітника – його турбувало все.
Вся ця кипуча діяльність обірвалася наприкінці 1917 року через відомі історичні події. Станція, Вищі курси з виноградарства і виноробства, "Вестник виноделия" залишилися без коштів. Вищі курси довелося закрити, "Вестник виноделия" припинив існування. Щоб зберегти станцію, Василю Єгоровичу довелося використовувати свій рідкісний дар організатора, вміння переконувати інших у своїй правоті. За найтяжчих умов, коли навколо були малоорганізовані частини Червоної Армії, банди різного роду, які прагнули все розграбувати, знищити, Таїрову вдалося зберегти не лише наукові і майнові цінності, але і провести деяку роботу. Після 1919 р. становище трохи стабілізувалося. Перед ученим постало завдання зацікавити і центр, і місцеву владу у необхідності станції, як найціннішої і єдиної в країні наукової установи такого напрямку, створити хоч якісь умови для життя і діяльності співробітників.
Коли закінчилися революційні події, минули роки громадянської війни, то виявилося, що виноробна станція виявляє собою "оазис у пустелі" – так вона виділялася серед інших установ порядком і працездатністю.
В ці роки громадськість широко відзначає 20-річчя станції і 40-річчя науково-літературної діяльності Василя Єгоровича. На честь цієї події Виноробній станції у 1922 році присвоюється ім'я її засновника В.Є. Таїрова. Надійшла велика кількість поздоровлень від вітчизняних і закордонних виноградарів і виноробів. Іноземні учені селекціонери-виноградарі, які добре знають ученого, шлють зразки європейських сортів, гібридів – прямих виробників, американських підщеп. До цього часу на станції була одна з найкращих колекцій сортів винограду не лише у Росії, але й у Європі.
До інституту прийшли молоді випускники вузів. Визнані вчені-виноградарі – працівники станції В.Є. Таїров, В.А. Гернет, І.Л. Сербінов, В.Д. Богатський та ін. щедро ділилися знаннями і практичними навичками з молоддю. Але не всі молоді співробітники і стажисти витрачали час на оволодіння знаннями. Дехто був зайнятий думками про наведення "порядку на станції" – мабуть, вони ще не відійшли від чаду воєнного комунізму і вседозволеності громадянської війни. До числа таких належала і стажистка Рикова, яку було взято на станцію після закінчення Одеського сільгоспінституту. Вона піддає ревізії заслуги Таїрова у розвитку вітчизняного виноградарства, пише скаргу до партійних органів на те, що патріарх виноградарства ввів на станції жорстокі деспотичні порядки, примушує співробітників до різного роду робіт, як у себе вдома. Таїров чемно і докладно відповідає на всі скарги. Нормалізувати ситуацію на станції вдається ненадовго – тривають комісії, різного роду "чищення" і викриття.
До 10-річчя революції 1917 р. всі ті ж молоді войовничі працівники виступають з ініціативою: "в честь Октябрьских торжеств присвоить Станции имя более выдающегося как политического, так и научного работника К.А. Тимирязева”. В ухвалі зборів було звернено увагу "на глубокое несоответствие наименования Станции именем В.Е. Таирова, указывая, что каждое имя, даваемое учреждению, в особенности, Опытным станциям, должно иметь в прошлом либо политическое, либо научное значение, или то и другое. Заслуг таковых у В.Е. Таирова не имеется” (ред. сохранена). Райпартком підтримав ініціативу, і з листопада 1927 року станція називається "Винодельческая станция и госпитомник им. К.А. Тимирязева".
Василя Єгоровича наприкінці 1926 р. було знято з роботи, і він розстався зі своїм дітищем. Але не зміг одразу порвати з улюбленим виноградарством. Він редагує журнал "Вестник виноделия Украины", з 1929 р. – "Вестник виноделия и виноторговли СССР". Такого успіху, який був у колишнього "Вестника виноделия", ці журнали не мали і в 1931 році припинили існування. В.Є. Таїров пише кілька статей з виноградарства і виноробства до створюваної Радянської енциклопедії, складає і видає "Справочный словарь по виноградарству и переработке винограда" (1934). Свого часу, ще ведучи полеміку з філоксерними комітетами, В.Є. Таїров відзначав доцільність використання пісків під закладання виноградників. Тепер у Василя Єгоровича з'явилася можливість і час для узагальнення матеріалів, обстеження піщаних масивів і розроблення планів освоєння цих земель під виноградники. Одночасно він пропонує організувати кілька дослідних станцій з вивчення винограду і технології його вирощування на пісках і одразу розробляє програму їхньої роботи і структуру (1935).
Але все це не те, він "не при ділі", всі його розробки і пропозиції були ніби для себе. У побутовому плані В.Є. Таїров всі ці роки бідував, жив на мізерну пенсію і випадкові гонорари, боровся за збереження за собою квартири, розпродавав особисті речі і книги зі своєї бібліотеки.
У 1935 р., у зв'язку з 30-річчям станції (до цього часу вже інституту) і 50-річчям наукової і громадської діяльності, В.Є. Таїрова з-за кордону на адресу уряду України пішли запити – де і коли будуть ювілейні урочистості, як поздоровити віце-президента МОВВ тощо.
Про Таїрова згадали, розпочалися розгляди, де він і чим займається. Такий збіг обставин призвів до того, що постановою партійних органів і Наркомзему України на початку 1936 р з В.Є. Таїрова було знято всі звинувачення, як надумані і необґрунтовані. Інституту було повернуте ім'я В.Є. Таїрова, а самому вченому – всі звання, призначено персональну пенсію, за державний кошт відремонтована квартира і закріплена за ним довічно. Його було поновлено на роботі. Дирекцію інституту зобов'язали урочисто відзначити 30-річчя з дня заснування станції (інституту) і 50-річчя діяльності Таїрова.
Після подій, що відбулися, В.Є. Таїров відвідав інститут свого імені, але на роботу не повернувся – вже не було достатньо сил і здоров'я для звичної інтенсивної роботи, як не було, мабуть, бажання працювати з колективом, який його зрадив. Він залишався в редколегії збірника наукових праць інституту, консультував інститут з різних питань виноградарства і виноробства.
В.Є. Таїров пішов з життя 23 квітня 1938 року і був похований на 2-му міському цвинтарі поруч з дружиною Євгенією Миколаївною. Одного лише заснування виноробної станції та організації її роботи було б досить, щоб увійти в історію виноградарства. Але крім цього, Таїрову належать введення культурального методу боротьби з філлоксерою і створення вітчизняного виноградного розсадництва, боротьба з фальсифікацією вин та харчових продуктів, заснування і протягом 25 років видання журналу "Вестник виноделия" – справжньої енциклопедії виноградарів і виноробів. Патологічне бюро, Вищі курси виноградарів і виноробів, боротьба з алкоголізмом, прийняття Закону про вино – далеко не повний перелік найважливіших справ, які здійснив В.Є. Таїров. Він опублікував близько 500 статей і доповідей, 24 рази виступав на міжнародних конгресах, з'їздах. Член-кореспондент і дійсний член 18 вітчизняних і зарубіжних наукових товариств. З 1901 р. – член, а з 1903 р. і довічно віце-президент Міжнародної організації виноградарів і виноробів. За заслуги в галузі виноградарства і виноробства двічі визнаний гідним вищої нагороди "Гран-прі", п'яти золотих медалей і п'яти дипломів першого ступеня.
Вихідець з простої селянської родини В.Є. Таїров, як державний службовець, мав чин дійсного статського радника, а за "отлично-усердную и высокополезную роботу на благо Отечества" був удостоєний 14 орденів Росії аж до Станіслава I ступеня.
За радянських часів йому присвоїли учений ступінь доктора сільськогосподарських наук. Все своє життя без залишку він присвятив улюбленому виноградарству і виноробству.
Відкрита 26 серпня 1976 року у Кримській астрофізичній обсерваторії астрономом Н.С. Черних мала планета 6356 одержала ім'я видатного виноградаря – "Таїров".
