З Валентином Григоровичем Рибаком ми періодично зустрічаємося на різних заходах обласного і районного масштабу. І, як правило, наймолодший сільський голова Біляївського району одержує чергову нагороду: Великодальницьку сільраду відзначають за успіхи в різноманітних сферах діяльності – від сприяння малому і середньому бізнесу до правильної організації медичного обслуговування. Про культурно-масову і спортивну роботу і казати нічого – грамоти і кубки складають цілу колекцію. Кожна нагорода колективу і особисто сільського голови – це частина життя, у всьому її розмаїтті: подолання перепон і сумнівів, розмови і умовляння, розрахунки і прорахунки.
Взяти хоча б диплом за розвиток житлово-комунального господарства. Це ціла історія про те, як брали на баланс колишні відомчі багатоповерхові будинки, жителі яких платили 50 відсотків за комунальні послуги, а тепер повинні сплачувати всі 100.
Бувало, зустрічався сільський голова з розлютованими людьми і цілу годину проводив бесіду про благоустрій їхнього житла. А коли виконував обіцянку, і в будинку з’являлося тепло, більше не протікав дах, а у дворі не скопичувалося сміття, мешканці брали трохи турбот на себе. Не всі, зрозуміло. Сімдесят відсотків зі ста. Все одно це була перемога.
У 2001 році до Великого Дальника прийшов газ. Газифікувалися дитячі садки, школи, будинки культури, лікарня, а поруч з ними, нелегко, “зі скрипом” проводили газові гілки у будинки селян.
Особлива гордість – лікарня. По суті, це районна установа. Лише, будучи на піклуванні району, вона все більше занепадала. Не було тепла, не провадився ремонт будівель, районний бюджет не міг “тягти” старе приміщення лікарні, якій наступного року виповнюється 100 років. І сільрада взяла її на утримання. Провели газ, відремонтували затишні будиночки медичних відділень, відкрили упорядковану палату для ветеранів війни...
Валентин Григорович любить тут бувати. Парк, тиша, запашне повітря, співи птахів – чим не місце для роздумів?
Майже все своє життя він прожив тут, у Великому Дальнику, до школи ходив, у футбол грав, до дівчат залицявся. Тепер вже за плечима дві вищі освіти, 13 років роботи у сільраді, 10 з яких – сільським головою. Посада ця, як відомо, виборна. Обирали Рибака односільчани вже тричі.
– Четвертий раз балотуватися будете? – запитую про плани на майбутнє.
– Буду, – рішуче відповідає Валентин Григорович.
І пояснює чому. Тут його дім, родина, він знає усіх, і його всі знають. Він хоче, щоб життя селян ставало кращим і знає, як це зробити – знайшов своє покликання у дуже складній, і дуже захоплюючій професії. І як бачимо, досягає успіхів.
Сільська рада Великого Дальника, як не дивно це звучить для тих, хто звик до “вічної” дотації, установа прибуткова. Вона вміло організує оренду землі, залучає до села інвестиції, створюючи сприятливі умови для бізнесу. Населений пункт розташований географічно вдало, неподалік від обласного центру. Бажаючих не тільки працювати, але й жити тут збільшується з кожним роком. Раніше будинок коштував 5 тисяч умовних одиниць, тепер – 30 і більше. Показник?
А маршрутні таксі, які їздять до найдальших куточків села, невже не показник?
– Від Великого Дальника до центру Одеси швидше, ніж з селища Котовського, – стверджує сільський голова цілком серйозно. І дуже цим пишається.
Дороги – ще одна турбота сільського голови. Хочеться Валентинові Григоровичу, щоб усі вулиці були заасфальтовані. І чим швидше, тим краще. В одну із субот я проїхала з ним по Великому Дальнику і на одній з вулиць побачила працюючий грейдер.
– Зроби мені подарунок до дня народження, закінчи до понеділка, – попросив Рибак шляховика.
Так випадково я довідалася, що 11 липня йому виповнилося 37 – прекрасний вік для планів і звершень, є досвід і є сили «гори зрушити». А головне – допомогти людям повірити в кращі часи.
У Валентина Григоровича це виходить, тому що він – керівник нового покоління: не чваниться, не повчає з висоти начальницького становища. Він комунікабельний, простий, доступний кожному жителю. Люди стали приходити на прийом, тому що зрозуміли – у кріслі керівника сидить людина, здатна зрозуміти і вирішити їхні проблеми.
Часом буває дуже нелегко. Наприклад, чисто «політична» ситуація. Дві сусідки по гуртожитку представляють дві “політичні” сили, скаржаться одна на одну, і кожна погрожує у разі вирішення на користь противниці, поїхати до Києва, «на Майдан».
– Давайте поїдемо разом, – сказав на засіданні виконкому сільради Валентин Григорович, – ви сядете біля стін Кабміну, я – між вами, і будемо разом плакати.
Розсмішив і депутатів, і скаржниць. Пішли на перемир'я. Хоча чи надовго?
У той же час стиль роботи Великодальницького сільського голови далекий від панібратства. Він вміє розмовляти і з вищими чиновниками, і з керівниками різних організацій зі знанням справи. Це особливо цінується.
А найкраще Валентина Григоровича розуміють і люблять діти, підлітки, молодь. Для спортсменів сільський голова, який грає у футбол, – своя людина. Для юних талантів – спонсор, завдяки якому сільські самодіяльні колективи гастролюють по області і навіть їздять за кордон, привозять нагороди.
Повертаючись до нагород, нагадаю, що в 2003 році Великодальницька сільська рада посіла перше місце на обласному конкурсі щодо благоустрою території, у 2004-му – лідирувала за багатьма показниками в районі. Особисто В.Г. Рибак нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради і медаллю «За працю та звитягу», яку дозволяє потримати донькам у рідкісну годину дозвілля і спілкування всієї родини.
