Філософія життя, напевне, криється у його багатогранності, розмаїтості, в тій високій мудрості, з якою створила його природа. І кожна доля – це свій політ, своя дорога.
Посівши своє місце під небом, Наталка Палашевська наповнює його сенсом буття, сторінки якого рясно переплетені поезією і прозою. Скільки себе пам’ятає, події в житті асоціюються з поезією, яка осяває її шлях. Свої перші поетичні спроби показала Петру Надутику, тоді вже знаному в області та й за її межами поету. Так вона стала членом поетичного клубу “Прометей”, який нині носить ім’я Петра Надутика. Тоді вперше дізналась, що існує теорія написання вірша, розмір, довжина рядка.
Навчання у педучилищі, пізніше у педінституті відклало на полиці душі і розуму щедроту світогляду, багатство знань.
А до цього був відповідальний крок у доросле життя. Наталка з тендітною душею, яка свято вірила у романтичність стосунків, про які дізнавалася з мудрих книжок, пішла під вінець. Перший шлюб завершився розлученням. І, як вона сама розповідає, згадуючи ті часи розпачу, з дорогим дарунком долі – синочком Артемкою – повернулась до рідного гнізда. Друга спроба звідати сімейного щастя теж виявилась невдалою. Розірвати подружні стосунки цього разу для Наталії було справжньою драмою життя. Ставши перед ультиматумом дружини – сім’я чи наркотики, – коханий чоловік обрав останнє. І, напевне, як відлуння пережитого з-під пера з’явилися рядки:
“Для меня это вовсе
не ново!
От судьбы отлетали
страницы…”.
Відвертість полонить єство, дозволяє разом з автором торкнутись святинь людської душі і вслід за нею сказати:
Но жаль, что, оживая
сотни раз,
Нам воплотиться
в их седьмое чувство,
Преподносимое как дар
или искусство,
Дано не всем, не каждому
из нас.
Її любов’ю нині сповна обдаровані найближчі люди – матуся Ольга Семенівна, два чудових синочки Артемко і Женечка, а також її чоловік Ігор. Ігор – це її нинішнє жіноче щастя, з Ігорем почувається легко, комфортно, с ним вона сповнена творчих задумів.
Вона поетеса, що знає ціну пізнання людської долі, мислить розкуто і метафорично, вигранюючи своє світосприйняття.
…Нам здається, що йдемо
по колу,
А насправді – то шлях
по спіралі.
І чим далі, тим стисліші
й важчі
Ці вже невідворотні
витки.
Після здобуття обласної премії ім. Едуарда Багрицького стала лауреатом конкурсу “Південна ліра”. Наталя Палашевська – одна із засновниць та членів Аркадійського літературного клубу (м. Одеса).
У 1996 році вийшла перша її збірка “Осінні пророцтва”. Цю знаменну у Наталчиному житті подію відзначало і наше місто. Вона постала перед нами як поетеса, жінка, яка має своєрідний магічний світ Слова і Любові. Кожна строфа – поєднання з макрокосмосом буття, усвідомлення себе у Всесвіті.
Настало время
переосмысленья
Извечных истин:
зла, любви, добра.
Хоть верится с трудом,
что жизнь мудра,
Мы все же на пороге
воскрешенья.
Рівень визнання таланту Наталії засвідчено дипломом обласної літературної премії імені Едуарда Багрицького, неодноразовими перемогами на престижному конкурсі молодих “Південна ліра”, президентом клубу лауреатів і дипломантів якого вона є.
Наталя Палашевська згадує, як хвилювалась, коли її творчий доробок у вигляді збірки постав перед знаменитими письменниками, поетами під час вступу до Національної спілки письменників України. А коли надійшло привітання від голови спілки Юрія Мушкетика з нагоди вступу – це настільки було несподівано, що Наталка довго не могла осягнути свого щастя.
У минулому році Наталка Дігтяр-Палашевська отримала Всеукраїнську літературну премію ім. Буніна, яку їй вручив відомий письменник, академік, член Президії Національної спілки письменників України, віце-президент Української Асоціації письменників, президент Аркадійського літературного клубу Богдан Сушинський.
Творчість Наталки поєднує дві культури – українську і російську, на теренах яких вона виховувалась. Тож, цілком природно, що і її друга збірка “Скрипка в сердце”, яка вийшла у світ у 2004 році під патронатом тодішнього голови Одеської облдержадміністрації Сергія Рафаїловича Гриневецького, складається з віршів, написаних українською і російською мовами.
Наталка каже, що важливі події – то аванс. І вона готова довести, що варта цього авансу. Зараз вона поряд з поезією пише прозові твори. Стала лауреатом фестивалю “Південна ліра”, її вірші друкувались на сторінках журналу “Літературна Одеса”, кіровоградського журналу “Вежа”.
Але справа не стільки у визнанні, скільки в тому, що її твори – то творчо осмислена сповідь, що виходить із життєвого досвіду у найвищих своїх проявах і насправді нагадує осінні пророцтва Жінки, яка прекрасно знає ціну і зрілості, і любові.
Що ж найголовніше у цьому, сповненому нелегких випробувань житті для талановитої жінки?
– Мої діти. Все , чого я досягла нині, все, чого прагну у завтрашньому дні, все робиться з проекцією на їхнє життя, – відверто повідала Наталя просту істину жіночого буття.
