Скажіть, чи можливо продати машину, будинок або взагалі щось, якщо товар не має ціни? Звичайно, ні. Так і у випадку з інтелектуальною власністю, яку в нашій країні не хочуть визнавати таким же товаром, що має визначену вартість. Між іншим, в усьому цивілізованому світі, зокрема й у Росії, давно вже існують узаконені методики її оцінки, що дозволяє їй стає предметом купівлі-продажу.
У нас же, на жаль, спираючись на минулий радянський досвід, дотепер вважають, що інтелектуальний продукт може утворитися лише в державному секторі науки і, насамперед, в академічному. Отже, держава може розпоряджатися ним на свій розсуд, тому що вона і субсидіювала його одержання.
На мій погляд, це застарілий, неринковий підхід, який не обіцяє нам нічого доброго. З поля зору у такому випадку випадає прикладна наука, винахідництво недержавного сектора.
Звичайно, якщо справа стосується фундаментальних досліджень і науки, пов'язаної з оборонною промисловістю, такий підхід, можливо, справедливий. Але, оскільки ми обрали інноваційний шлях розвитку, нам потрібно в найкоротший термін відновити конкурентноспроможну економіку. І це можна зробити за рахунок проривних винаходів, зокрема у прикладній науці, яка ближча до виробництва.
Однак винахідництво, зокрема, у межах малих підприємств, практично випало з поля зору держави. Незадіяними залишаються і громадські інноваційні організації, які поєднують наукове і винахідницьке середовище. Їхній інтелектуальний потенціал узагалі не береться у розрахунок при створенні нової економіки.
Разом з тим, за моїми даними, недержавні малі наукові і науково-виробничі підприємства, створені фахівцями, які вимушено пішли з розвалених науково-дослідних інститутів і конструкторських бюро, генерують значну частину – не менш 30 – 50 відсотків, запатентованих або тих, які містять ноу-хау, проривних завершених і готових до широкого впровадження інноваційних розробок. Вони могли б завантажити великі заводи конкурентноспроможною високоефективною продукцією і технологіями, що дозволило б створити нові робочі місця.
Наприклад, у сусідній Росії ухвалено цілу низку законодавчих актів, які стосуються розвитку і підтримки малого і середнього бізнесу саме в науковій і науково-виробничій сфері. У нас же все це пущено на самоплив.
Крім того, сьогодні практично забутий індивідуальний винахідник, який діє не за завданням роботодавця, а за покликанням. І особливо вимагає підтримки з боку держави. А це вчені, конструктори, студенти, пенсіонери, безробітні, які на свій страх і ризик створюють конкурентноспроможний інноваційний продукт, готовий до промислового виробництва. А їхній потенціал у країні складає не менш 10 – 15 відсотків.
Таким чином, неврахований і практично не задіяний у державі інтелектуальний та інноваційний потенціал складає не менш 40 – 65 відсотків.
Далека від досконалості і патентна справа. Імовірно, якщо підприємство або індивідуальний винахідник не в змозі зареєструвати свій винахід або підтримувати його за кордоном, то витрати щодо патентування могла б узяти на себе держава, виступаючи частковим власником міжнародного патенту. Тобто, поки на державному рівні не буде зроблено так, що опанування виробництва або використання винаходу, тобто інноваційного продукту, стане вигідно промисловості, ні про який інноваційний шлях розвитку не може бути мови.
З другого боку, необхідно припинити використання пільг або виділення бюджетних коштів під опанування виробництва так званих науково-технічних, але не запатентованих розробок. Це – лазівка від лукавого. До речі, основним і обов'язковим критерієм інноваційного проекту і продукту є наявність довгострокового патенту на винахід, зазначено в «Законі про інноваційну діяльність».
На жаль, навіть 50% знижка за ПДВ і податок на прибуток, яка була передбачена цим законом, так жодного разу не стала чинною. А в даний час зовсім скасована, що практично перекреслило її суть і ефективність. До речі, закон був набагато демократичнішим, цікавішим для недержавних наукових підприємств, вчених і винахідників і вигіднішим для розвитку держави, ніж закони, пов'язані з технопарками.
Узагалі складається враження, що закони, постанови й укази, пов'язані з інтелектуальною власністю, спрямовані відверто на «приватизацію» мозку винахідників і вчених, розмноження нових чиновницьких структур і забезпечення їхньої зайнятості.
