Що таке болгарський Собор? Ні, це не просто пісні й танці, зустрічі друзів, близьких і далеких родичів, демонстрація підсумків сільськогосподарської праці.
Собор – це насамперед єднання сердець, що б’ються в унісон, демонстрація збережених на віки традицій і звичаїв, самобутньої народної творчості – від сумовитих, щемних народних пісень, до полум’яно-стрімких танців. У цьому вся сутність болгарина, що вміє і плідно працювати, і за першої нагоди закрутитися в сільському хоро, станцювати рачиницю.
Стару традицію відновлено шість років тому, після багатьох десятиліть забуття, коли Асоціацію болгар в Україні очолив Антон Кіссе. Минулої неділі під його патронатом проходив уже IV Собор.
Але спочатку кілька слів про те, що йому передувало. Це насамперед чергова виставка болгарських художників, що мешкають у нашій країні. Їхня творчість уже здобула широку популярність після численних виставок у Києві, остання з яких проходила недавно на території Києво-Печерської лаври. Були виставлені 102 картини 28 художників-болгар. На них немов оживають древні традиції наших прадідів, багатство християнської духовності, іконопису. В одеському вернісажі цього разу демонструвалися картини болгарських художників, що мешкають у Криму.
А в суботу в рамках майбутнього Всеукраїнського болгарського Собору відбулася ІХ Міжнародна наукова конференція “Болгари в Північному Причорномор’ї”. Її відкрив віце-президент Республіки Болгарія Ангел Марин. Ця конференція – ще одне підтвердження невпинного зростання наукового потенціалу болгарської діаспори. На знак його визнання та високої оцінки й було ухвалено чергову конференцію провадити не за традицією в Болгарії, між стін Великотирновського університету, а в нас, в Одесі, в Українському центрі болгарської культури.
У форумі взяли участь представники низки вищих навчальних закладів і наукових інститутів України, Болгарії, Молдови та Росії. Серед доповідачів більшість – із високими науковими званнями. Багато знайомих прізвищ...
На пленарному засіданні з однією з основних доповідей виступив професор Іван Стоянов із Київського Слов’янського університету. Це наш земляк, родом із села Банівка Болградського району.
І ще наші земляки – доктори наук Іван Грек, Микола Русєв, Микола Червенков, кандидати наук Вероніка Терзі, Валентина Колесник. Молоді аспіранти, що присвятили своє життя вивченню історії, етіології, літератури та мови болгар.
І все-таки головною подією на святі болгарської діаспори був Собор. Саме заради нього з прабатьківщини – Болгарії – приїхав віце-президент Ангел Марин, якого супроводжували депутати Народних зборів, представники міністерств і численних громадських організацій. Прибули численні гості з Києва, обласних і районних центрів України, із сусідньої Молдови.
…Свято відкриває парад учасників художньої самодіяльності. Це було урочисте видовище: молоді люди та глибокі старики в національних костюмах, із народними інструментами в руках, із піснями та радісними вигуками потяглися строкатою стрічкою на сотні метрів. Їх супроводжують бурхливі оплески і... сльози радості на обличчях людей.
Слово для вітання та відкриття IV Собору надається народному депутатові України, президентові Асоціації болгар в Україні Антону Кіссе. Його змінює віце-президент Болгарії Ангел Марин. У виступі високого гостя особливо зворушило бажання процитувати слова бессарабського поета Ніко Стоянова “Щоб болгарами залишитися!”. Ораторові вторили багато присутніх у залі. Цей вірш і написана на його слова пісня стали неофіційним гімном для болгарської діаспори України.
Запам’ятався виступ голови Комітету Верховної Ради з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Геннадія Удовенка, який багато що зробив для розвитку національно-культурних товариств на Одещині. Він був гостем усіх чотирьох соборів і щоразу дивувався як вони набирають сили і розмаху. Високий гість нагороджував “раритетними” грамотами багатьох активістів болгарських культурних товариств і висловив надію, що скасований республіканський комітет за цими актуальними проблемами буде відновлений. Сьогодні він потрібний нашій країні, будь-якому її регіонові, де мешкають понад сто національностей і народностей.
Виступали багато народних депутатів із Верховної Ради України та Народних зборів Республіки Болгарія, інші високі гості з-за кордону та сусідніх областей.
Голова Одеської обласної ради Федір Влад і заступник голови облдержадміністрації Анатолій Фєтєску нагородили почесними грамотами та почесними відзнаками особливо активних діячів національно-культурного відродження болгарської діаспори. Це – Геннадій Коєв, що недавно відзначив свій 80-річний ювілей і далі активно працює заступником голови Одеського обласного болгарського товариства, очолює ревізійну комісію Асоціації болгар України. Серед інших нагороджених – Галина Іванова – директорка обласного центру болгарської культури в місті Болград, Валентина Колесник – викладачка болгарської мови та літератури в національному університеті ім. І.І. Мечникова, Марія Попова – членка ради Асоціації болгар України, головна редакторка газети “Україна: болгарський огляд”, Вероніка Терзі – доцентка, кандидатка педагогічних наук і багато ще хто.
Вітань на цьому святі було дуже багато. Вони тривали дві години. І найчастіше називалося ім’я Антона Івановича Кіссе. Це була щира данина поваги за його багаторічну плідну працю на ниві президента Асоціації болгар України. Саме з його приходом на цю високу та відповідальну посаду життя національно-культурних товариств у країні набуло другого дихання. Про це свідчить безліч проведених заходів, десяток нових назв книг, відкриття пам’ятників відомим болгарам, організація вивчення болгарської мови, літератури й історії в навчальних закладах і недільних школах. І ще сила-силенна справ.
І на ще один важливий момент хотілося б звернути увагу. На імпровізовану сцену вийшла жінка в супроводі декількох учнів. Це директорка школи села Мала Перещепина Новосанжарського району на Полтавщині Катерина Вергун. Назву цього села носить у серці кожен болгарин. Саме тут було виявлено могилу хана Кубрата, провідника древніх болгар. Чотири роки тому на цьому місці встановлено пам’ятник, який сьогодні доглядають школярі з Полтавщини. І в день Собору вони були гістьми свята. Ось так конкретними справами переплітається дружба українців і болгар. А ось іще один її прояв. На недавній зустрічі при могилі хана Кубрата були й представники з Запорізької області. Делегати принесли з собою безцінний дарунок – землю з могили сина Кубрата – хана Аспаруха, що заснував Дунайську Болгарію. Так завдяки старанням українців і болгар “зустрілися” через багато століть батько з сином. Аспаруху з ініціативи Запорізького болгарського національно-культурного товариства буде поставлений пам’ятник в обласному центрі. Воістину, як заповідав хан Кубрат: “Єднання збільшує силу!”.
Після офіційної частини сцену було віддано національним колективам художньої самодіяльності. Над широким простором Чорного моря полинули гучні удари бубна, протяжні звуки скрипки, болгарського кавала, інших народних інструментів. Іскрометні танці були не тільки на сцені. Їх виконували з не меншим запалом гості Собору. То тут, то там розгорталося та кружляло хоро, сповнюючись дедалі новішими учасниками. Хоро – це особливий танець. Це символ єдності, коли всі – рука в руці, коли всі – пліч-о-пліч. І кожен у єдиному ритмі вибиває такт і вимовляє радісні вигуки. Цей танець як ритуал очищення, оновлення, пізнання сили єднання та радість бути серед сильних і вмілих людей. У болгарських селах жодна радісна подія не відбувається без хоро. Його не витіснили жодні сучасні та модні танці, зі своїми викрутасами та непристойностями.
Виступали ансамблі з багатьох сіл Болградського району, із Зорі Саратського, Дмитрівки Татарбунарського, Виноградівки Арцизького району. Їх змінювали самодіяльні колективи з Кіровоградської, Запорізької областей, Автономної Республіки Крим, із сусідньої Молдови. Виступали колективи поляків, євреїв, білорусів, гагаузів, азербайджанців та інших національностей.
А потім їх перемінили ритми сучасної музики. Почалася дискотека для молоді. А доросліші теж знайшли собі захоплення: подивилися виставки, зустрілися з рідними та близькими за склянкою бессарабського вина, яке щедро розносили на тацях дівчата в національному вбранні.
А чоловіки оточили щільними рядами майданчик, де точилася вільна боротьба. Це теж одна з найдавніших болгарських традицій. Вона виховувала в дітях не тільки гордий національний дух, але й фізичну силу. І сьогодні багато болгарських борців серед чемпіонів світу. Тут же вирішувалося скромніше завдання: здолати всіх і здобути традиційний приз – молодого барана.
…Свято закінчилося пізньої ночі, коли синє небо осяяли вогні феєрверку. Люди прощалися одне з одним словами “До наступного Собору”!
