Першої самостійно прочитаної книги сьогодні Любов Михайлівна вже й не пам’ятає. Післявоєнне дитинство було важким, без батька, який загинув на фронті. Ученицею була старанною, в атестаті про середню освіту – усього чотири четвірки (решта – п’ятірки).
– Захоплення книгами було таким, що у четвертому класі початкової школи, навіть організувала бібліотеку, – розповідає Любов Опруненко. – Я видавала дітям книги, заповнювала картки. То й нікого не здивувало, чому після школи вступила до Одеського культосвітнього училища на бібліотечне відділення. І хоча за спеціальністю довго працювати не довелось, моє захоплення друкованим словом залишилось на все життя. А моїми головними цінностями в житті стали книги і квіти, а не золото і кришталь.
Згодом Любов Михайлівна закінчила Харківський обліково-кредитний технікум, двадцять три роки пропрацювала в Ощадбанку, доросла до посади головного бухгалтера, зріднилась з колективом. А ще усі ці роки ретельно формувала домашню бібліотеку. Раділа кожній придбаній новинці. У черзі під книжковим магазином у дні завезення товару (адже книги тоді теж були дефіцитом), стояла серед перших.
Пропозиція перейти працювати у цю ж книгарню прозвучала як грім серед ясного неба. Йти чи не йти? На одних шальках терезів – колектив, який важко було залишати, на других – мрія усього життя – працювати з книгами. Без сліз не обійшлося, але роботу таки змінила. Щоправда, знову взялася до навчань. Тепер вже вступила до торговельного технікуму.
– Мені повезло з напарницею, – ділиться Любов Михайлівна. – Людмила Бойко була мені, як дочка. Так непомітно спливло тринадцять років. У рідному для мене світі книг я була справжньою господинею. Досі пам’ятаю, які улюблені автори у дітей моїх постійних відвідувачів. А скільки книг у моїй бібліотеці?! Раніше рахувала в тисячах, адже все було закладено ними в домі. Нині багато книжок віддала до бібліотеки.
Ідея про відкриття власної справи співпала з виходом на пенсію. Про таких жінок, як Любов Михайлівна, кажуть, що спокій їм тільки сниться. І хоча їй відкрито закидали, мовляв, кому потрібні ваші книги, люди думають про хліб насущний, у неї була інша думка: “А школи що, вже закрили? Та без книги й кроку ступити ніхто не зможе!”
Твердо вірячи в свою правоту, почала діяти.
Спочатку орендувала маленьке приміщення районного кінотеатру, потім облаштувала окремий вагончик. А наприкінці серпня поточного року відбулося відкриття стаціонарного, єдиного у районі, книжкового магазину “Глобус”.
За вісім років підприємницької діяльності жінка налагодила ділові взаємини з постачальниками, приватними підприємствами “Одеська лагуна”, “Два слони”, дніпропетровською “Глорією”, харківським “Ранком”, київськими “Освітою”, “Генезою”. Нині співпрацює з Вінницею, звідти завозить канцтовари. З особливою повагою говорить жінка про родину молодих підприємців Олену та Сергія, які мешкають в Одесі. Їм настільки імпонує чесність, відвертість та порядність нашої землячки, що вони стали дружити сім’ями, вітати один одного з днем народження, приїздити у гості. Усе це тільки зміцнює їхні стосунки щодо спільного бізнесу.
Отож, можна зробити висновок, що підприємництво – це не тільки конкуренція та неприязнь до своїх колег. Навпаки, якщо все базується на порядності, то конкуренти стають партнерами і друзями.
– Нарешті, здійснилася моя заповітна мрія, – сказала при відкритті “Глобуса” його господиня Л. Опруненко. – Минулого року ми заклали фундамент, нинішньої весни розпочали будівництво і ось під перше вересня відкрилися. Хочу сказати, що у всьому я відчувала підтримку відділу архітектури і місцевої влади.
Ще одна деталь. І в книжковому магазині споживчого товариства, і у власних торговельних точках завжди були квіти. Їх Любов Михайлівна вважає необхідними атрибутами кожного дому і офісу. Квіти, переконана, роблять людей кращими і добрішими.
Енергії Любові Михайлівни можна по-доброму позаздрити, а ще побажати новоселам успіху. Нехай “Глобус” збирає в себе постійних і вдячних відвідувачів.
