Як відомо, 16 червня 2005 року Верховною Радою був ухвалений Закон України «Про виноград та виноградне вино». Не викликає сумніву, що його прийняття конче потрібне не тільки тому, що в Україні не було такого Закону, але й з необхідності ввести до правового поля відносини виробників винограду та вина, подальший розвиток виноградарства, гармонізувати закони України з нормативно-правовою базою Світової організації торгівлі та Європейського співтовариства. Але, як виявилося, новий закон зустрінуто далеко не однозначно. Чому? Про це наша розмова з директором Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова» В.В. ВЛАСОВИМ.
– В’ячеславе Всеволодовичу, як відомо, таїровці теж брали участь у підготовці цього закону. Які її наслідки?
– Свого часу фахівці Інституту виноградарства і виноробства ім. В.Є.Таїрова активно працювали над проектом Закону (ще з 1993 р.), розробили та представили свій варіант проекту, в якому врахували сучасний стан нормативно-правової бази з виноградарства і виноробства в світі. На жаль, пропозиції фахівців ННЦ “ІВіВ ім. В.Є.Таїрова” щодо проекту Закону було взято до уваги тільки незначною мірою. На наш погляд, внесені профільним Комітетом Верховної Ради зміни і поправки не покращили проект в частині адаптації його до законодавства Європейського співтовариства.
Так, з проекту Закону були вилучені визначення термінів та статті, які регламентують вирощування садивного матеріалу винограду, сертифікацію саджанців та закладання виноградників. Якщо мова йде про створення потужного сировинного потенціалу держави і конкурентоспроможної виноробної продукції, то перш за все треба законодавчо регламентувати вимоги до якості садивного матеріалу та створити власну базу його виробництва. Багаторічний досвід свідчить про неможливість створення повноцінних високопродуктивних і адаптованих до місцевих умов виноградників імпортними саджанцями.
– А як новий Закон допоможе боротися з виробництвом фальсифікованого вина? Про це нещодавно писали “Одеські вісті”.
– До Закону, на жаль, не введено статті про обов’язкове декларування урожаю винограду та напряму його використання. Передбачалось, що саме прийняття таких статей зведе до мінімуму виготовлення фальсифікатів. Важко було б тоді пояснити, як вдалося виготовити, скажімо, 5 тонн вина з задекларованих 3-х тонн винограду.
Крім того, вилучено поняття про категорії вин, які є обов’язковими в країнах Європейського співтовариства. Саме специфічність сировини, яка формується, і залежить від грунтово-кліматичних умов, обумовлює унікальність виноробної продукції. Ця унікальність законодавчо в виноградно-виноробних країнах відображена в категоріях вин. Вина категорій контрольованих найменувань за походженням є національним надбанням держави.
Вилучено також статті, котрі визначають дозволені і заборонені технологічні матеріали і прийоми, що застосовуються при виробництві вин. Перелік таких прийомів і речовин міститься в законодавчій базі кожної виноробної країни і є необхідним для встановлення фальсифікатів і боротьби з ними.
– Передбачається створення цілої низки контролюючих органів. Це не допоможе?
– Можна висловити сумнів в доцільності створення Державної інспекції з виноградарства і виноробства – громіздкої наглядово-каральної машини для накладання стягнень і штрафів на виноградарів і виноробів. Багаторічний досвід провідних країн Європи (Італія, Франція, Німеччина) показав, що тільки система узгоджених і доцільних заходів з боку уряду та з боку виробників винограду і вина може зменшити і звести до мінімуму фальсифікацію продукції, стимулює виробників, збільшує ступінь контролю.
З цими завданнями успішно справляються саме незалежні громадські організації – Національні ради з виноградарства і виноробства, до складу яких входять працівники міністерств аграрної політики, фінансів, вчені-виноградарі і винороби, провідні фахівці. Ці ради рекомендують державним виконавчим органам, як краще розв’язати ту чи іншу проблему на користь і виробника, і держави, і галузі в цілому.
– Виходить, що тепер нічого не можна змінити?
– Відповідно до розділу V цього Закону в шестимісячний термін Кабінет Міністрів України повинен розробити та затвердити нормативно-правові акти, що випливають з нього. Тепер треба думати, як під час розробки і затвердження нових чи зміни існуючих нормативно-правових актів ввести доцільні доповнення для подальшого розвитку виноградарства та виноробства в країні. Наприклад, фахівці нашого інституту пропонують такі доповнення. Перш за все: створити ефективну управлінську вертикаль для втілення в життя державної політики у виноградно-виноробній галузі. Цю політику здійснювати, виходячи з концепції розвитку галузі виноградарства і виноробства в Україні, яку ще слід розглянути і затвердити. Визначити, що наукове забезпечення державної політики розвитку виноградарства і виноробства в Україні покладається на національні наукові центри: Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова та Інститут винограду і вина “Магарач”.
Розробити довгострокову програму розвитку виноградарства і виноробства країни до 2020 – 2025 рр. В основу цієї програми покласти оптимальне розміщення виноградників з врахуванням ампелоекологічних чинників, виділенням зон, мікрозон і окремих ділянок для вирощування винограду і вироблення вин вищих категорій якості – контрольованих найменувань за походженням. До цього слід зауважити, що сьогодні в Україні діє розміщення виноградників та спеціалізація районів виноградарства, які були розроблені науковцями і фахівцями та затверджені Кабінетом Міністрів України понад півстоліття тому.
У нас є багатий досвід. Так, довгострокові сучасні програми розвитку галузі розроблені в 2002 – 2005 рр. інститутом ім. В.Є. Таїрова для окремих виноградарських районів Одещини та Херсонщини. Саме північно-західне і північне Причорномор’я є найбільш сприятливим регіоном України для промислового виноградарства і виноробства. Тут доречно буде сказати, що наша країна – єдина держава СНД, в якій немає довгострокової програми розміщення і розвитку виноградарства.
– Що принципово нове міститиметься у цих програмах?
– Закладання нових виноградників треба проводити тільки у виділених ампелоекологічних зонах сертифікованим садивним матеріалом винограду клонового походження. Для цього визначити в нормативних матеріалах категорії садивного матеріалу. Виробництво сертифікованих саджанців клонового походження доручити базовим розсадникам, які входять до Центру клонової селекції ННЦ, на основі замовлень. Розсадникам забезпечити державну підтримку, виділення капітальних вкладень. Імпортний садивний матеріал використовувати тільки за відсутності у вітчизняних закладів можливості вирощування необхідного районованого сортименту і в межах щорічних квот. Першочерговим вважаємо створення маточних насаджень базового садивного матеріалу клонового походження в спеціалізованих розсадниках, і цю роботу фінансувати з держбюджету.
Закладання нових виноградників в господарствах усіх форм власності здійснювати тільки за наявності проектів, які пройшли експертизу в наукових установах галузі. Переглянути перелік установ, яким дано право створення проектів розміщення і закладання нових виноградників і ліцензувати тільки ті, які володіють сучасними методами та мають кваліфікованих фахівців.
Впровадити обов’язкове декларування урожаю винограду та напрями його використання в державних органах виконавчої влади виробниками всіх форм власності.
– Які ще побажання наостанку?
– Я назвав, на наш погляд, першочергові заходи, які повинні бути враховані при розробці нормативно-правових актів до Закону України “Про виноград та виноградне вино”. Є ще низка питань, які доцільно обговорити на рівні Мінагрополітики, на регіональних нарадах науковців та виробників винограду і вина. Це адаптивні технології, екологічно безпечні технології захисту, механізації обробітки грунту та догляду за виноградниками, сортова і цінова політика, тощо. А головне – домагатися втілення результатів цих обговорень у відповідні нормативні акти.
Поступове внесення змін і доповнень до згаданого Закону не тільки гармонізуватиме його до подібних законодавчих актів світового співтовариства, а й сприятиме створенню потужної сталої сировинної бази та конкурентоспроможної виноробної продукції.
Національний науковий центр “Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова” готовий надати пропозиції з кожного із зазначених вище питань розвитку галузі. Більш того, ми вже звернулися з пропозиціями до Президента, Кабінету Міністрів та Міністерства аграрної політики України.
– Дякую за бесіду.
