Включилося до робочого циклу ЗАТ «Заплазький цукровий завод». Заступник директора Анатолій Шевченко провів по цехах, показавши, як відбувається цей цілодобовий складний технологічний процес. Найцікавішим та найзрозумілішим неспеціалісту був етап виходу улюбленого всіма продукту на конвеєр. Сьогодні його виробляється до 3 тисяч тонн на добу. За такого достатку мимоволі згадався стрибок цін на цукор. Чи має до нього стосунок дане підприємство?
Як сказав Анатолій Іванович, ринкові махінації – не його парафія. ЗАТ одержувало сировину через ДП «Укрспецрезерв». Воно ж і забирало, централізовано розподіляло продукцію: зокрема, влітку під час «цукрової кризи» 7,5 тис. тонн білого товару із Заплаз було направлено до Донецької області і близько 7 тис. – до Запорізької.
Вдалося довідатися, що собівартість 1 кг товару, випущеного у 2004 році, складала 2 гривні 37 копійок. Так, того самого, який нам все літо пропонували із прилавків за «п’ятірку». Тепер можна сміливо прогнозувати, навіть гарантувати подорожчання цукру. Адже його виробництво все ж таки пов'язано із великими транспортними витратами. Так, тільки територія, яка належить ЗАТ, що вимагає обслуговування, складає 437 га. При цьому зростають ціни на пальне, автозапчастини, на шини. Ті додаткові матеріали, що супутні виробництву, які завод купував у серпні за більш низькою ціною, тепер стали помітно дорожчими.
Ціна на цукровий буряк також хитлива. Сьогодні його закупівля відбувається за ціною, яка коливається від 170 до 205 гривень за тонну. Але, швидше за все, вона також буде підвищуватися. Взяти хоча б нинішній вересень. Посуха, якої тут не знали із 1977 року! Половина господарств просто не може збирати буряк, тому що стара техніка не витримує щільності ґрунту й ламається. У тих, хто все ж таки здійснює збирання, немає можливостей забезпечити його належну якість: значна частина коренеплодів залишається в сухій твердій землі. Комбайни не можуть витримати необхідне заглиблення, яке потрібне для підняття буряку.
– Ми зараз, на початку сезону переробки, не можемо визначити остаточну собівартість отриманого цукру. Але в тому, що вона буде вищою за торішню, не сумніваємося, – говорить А. Шевченко. – Зросла на 32% ціна на кам'яне вугілля, на 8% подорожчав газ, а на ньому працюють наші котли, ціна палива підскочила на 40%. Подорожчали послуги перевізників та вантажно-розвантажувальних робіт.
По підприємствах – виробниках цукру – вже розіслано дуже прикру для споживача інформацію, надіслану із Кабміну України, що орієнтована ціна на солодкий продукт буде в межах 3,15 – 3,45 гривні. Мається на увазі оптова ціна. А скільки «накрутять» зверху перекупники та реалізатори – подивимося!
Які відносини із постачальниками сировини? Адже буряківникам немає рації вирощувати врожай без наявності поруч (оптимально в радіусі не більше 50 км) переробного заводу, та й цукровари не можуть існувати без співпраці із постачальниками.
– Наш завод наприкінці вересня заготовив, тобто зібрав на складській площі бурякопункту, 58 тисяч 665 тонн цукрового буряку. Інтенсивність приймання 3 – 5 тисяч тонн на добу, – говорить А. Шевченко. – Постачання для нас здійснюють, крім Одеської, господарства Кіровоградської, Миколаївської, Вінницький областей, та ще невеликі партії надходили із Черкащини. Ареал взаємодії охоплює 18 районів. На жаль, наші Савранський, Балтський та Любашівський райони останніми роками різко знизили виробництво цукрового буряку, і значаться в «аутсайдерах».
Однією із причин цього любашівські аграрії називають велику роздробленість у землекористуванні. Якщо, наприклад, Кривоозерський район Миколаївської області або Голованівський район Кіровоградської області зберегли буряківничі кооперативи в межах земельних паїв, у яких перебували від самого початку, а це площі приблизно по 2000 га, то наш Любашівський район розбито на осколки по 3 – 5 га.
До того ж держава приділяє мало уваги сільськогосподарському сектору країни. В кожному разі, у порівнянні із тими дотаціями та пільговими кредитами, які виділяють своїм фермерам уряди Німеччини, Голландії, Канади або Австралії, ми перебуваємо практично на нульовій рисці. Наш хлібороб змушений виживати без державної фінансової підтримки. Багато любашівських господарств орють землю тракторами ХТЗ, які уціліли ще із давніх колгоспних часів. Подекуди збереглася навіть оранка кіньми.
Заступник голови Любашівської райдержадміністрації Іван Узун, однак, сповнений оптимізму. Вже знайдено інвестора, за допомогою якого ситуацію можна буде незабаром змінити на краще. Це голландські фахівці із компанії «Веллес Агро», які вже почали реєстрацію у Києві. Вони готові взяти під оренду 1800 га околишніх угідь, із яких 1000 засіяти буряком. Вони вивчили можливості Заплазького заводу і гідно оцінили його пропускні здібності. Справа в тому, що вони володіють класною високопродуктивною технікою й мають намір збирати не по 150 центнерів із гектара, як ми, а по 600, і навіть більше. Всі процеси у них комп’ютеризовані, програма дозволяє точно дотримуватись вивірених параметрів, наприклад, глибини загортання насіння у ґрунт. Наші сівалки вони сприйняли як експонати кунсткамери. Залишається вірити в силу спільного виробництва із закордонними колегами.
