В Одеській обласній організації Національної спілки письменників України під такою назвою відкрилася п'ята персональна виставка члена Спілки мариністів, учасника понад двадцяти колективних і персональних експозицій Володимира Успенського.
Представлено виконані в різних техніках портрети, пейзажі, натюрморти. Улюблені жанри – нічний пейзаж і портрет. Художник працює в реалістичній манері. Портрети, які експонуються, крім подібності з зображеною людиною, передають його характер, психологічні особливості особистості.
На автопортреті він відобразив себе за роботою над морським пейзажем. Пейзаж романтичний – бурхливе море, серед хвиль вітрильник з опущеними вітрилами, високо в небі клубочуться хмари. Вітрильник, що нахилився під вітром і ударами хвиль, уособлює удари долі. Різкий ракурс фігури на портреті, художник відірвався від роботи, повернувшись до глядача. Фігура, обличчя, очі виражають активну позицію, стійкість і разом з тим – спокій, розуміння і прийняття всього, що відбувається. Неяскраве оливково-коричневе тло і збалансована колірна гама підкріплюють таку інтерпретацію автопортрета.
Нічні пейзажі – із серії “Чарівниця-ніч”. Найнезвичайніший з них – “Темна алея”. Автор називає його “найтемнішою картиною у світі”. Ніч. Ані місяця, ані зірок, ані ліхтарів. По обидва боки асфальтової доріжки – дерева. Їх голі гілки з'єднуються високо вгорі на тлі темного жовтувато-сірого неба. Примарні, ледве помітні тіні на темній землі. Ледве помітні вдалині кущі із залишками жовтого і червоного листя. Усе темне-темне і тільки далеко в морі маленький вогник, як символ надії.
У пейзажах відчувається наявність деякої символіки, яка присутня там незалежно від бажання автора. Це вгадується в ілюзорному світлі ліхтарів і блакитнуватому світлі від неба, у загадкових тінях, у беззоряному хмарному небі... Колись мистецтвознавець Олена Миколаївна Шелестова на презентації книжки Антона Михайлевського “Ночі Куїнджі” висловила думку про “місячний” менталітет українського народу. Так, справді, українцям близький образ ночі. Він присутній у численних творах українського мистецтва: у літературі, живопису, народних піснях. Є прекрасні описи української ночі і у творах одеських поетів і прозаїків: Антона Михайлевського, Володимира Гараніна, Геннадія Щипківського, Василя Сагайдака...
Володимир Успенський говорить, що, дивлячись на нічне небо, мимоволі замислюєшся про вічність і кінцеве існування людини. А нічне небо... тільки на перший погляд красиве, а якщо вдуматися, воно страшне, і немає нічого страшнішого, жахливішого за нього – це безодня! Як і у Миколи Бердяєва, у художника ніч і сутінки викликають відчуття туги і присутності чогось позамежного, незбагненного навколо нас, у нашому житті – і зв'язку цього позамежного із творчістю. Під деякими картинами художник помістив вірші, співзвучні їм за почуттями і думками, цитати з творів філософа Бердяєва.
Натюрморти з квітами Володимир Успенський воліє писати, використовуючи попередньо виконані з натури етюди. Так зроблені невеликі натюрморти “Жасмин” і “Троянди на мольберті”. У них загострені до краю колірні і тонові контрасти. Завдяки цьому виникає ілюзія “живого” світла: купаються в сонячних променях чайні трояндочки, світяться їхні пелюстки; біла порцелянова вазочка здається від рефлексів перламутровою; сяють білизною при багатстві бузкових, блакитних, сірих рефлексів квітки жасмину, які стоять у тьмяній бронзовій, східної роботи, кубушці (чорне піаніно, пурпурна тканина, вохристо-сіра бронза, яскраво-білі квіти і тепло-зелене листя – ошатна, шляхетна гама квітів). Художник згадує, як на одній з виставок відвідувачка намагалася зірвати жасмин, думаючи, що це гілочки живих квітів у вазі.
Почуття насолоди красою живої природи, захват від її споглядання художник передав глядачеві. Жасмин – символ краси, свіжості. А образ картини “Троянди на мольберті” асоціюється з пам'яттю про чудового письменника К.Г. Паустовського і символізує схиляння художника перед талантом письменника. Уперше картина була показана на виставці, присвяченій пам'яті Паустовського, у 2004 році. Вона постала ніби “лицем” цієї виставки, уособлюючи в образі її ідею.
Найбільше позитивних глядацьких відгуків одержала картина “Наш герой – козак Мамай”. Основою для її створення послужили традиційні композиції “Козак Мамай”, у яких склався узагальнений ідеалізований образ народного героя – козака. Всі елементи композиції народної картини в творі Успенського присутні: дуб, кінь, шабля, спис, колиска... Але сама композиція оригінальна, її розробка вимагала великої творчої роботи. Є в ній структурні елементи, які говорять про ратну працю, що розкривають романтичний характер героя...
Міцний, кремезний, круглолиций (обличчям і статурою схожий на близького друга художника – А. Аніскіна), у багатому одязі сидить Мамай під дубом біля багаття і грає на кобзі. Неподалік пасеться кінь. Біля ніг козака – порожня пляшка і чарка. Після важкого тривалого денного переходу розташувався він на нічліг у степу, розпалив багаття, випив горілки, закусив, взяв у руки кобзу і заграв. На обличчі козака, освітленому світлом багаття, мрійливий, романтичний вираз. За ним безмежний горбкуватий рідний степ, на обрії – древній курган.
Володимир Успенський, розуміючи важливість спілкування для творчості, із задоволенням спілкується з художниками, мистецтвознавцями, фотохудожниками, літераторами, журналістами, шанувальниками мистецтва. Виставка дала йому можливість безпосереднього спілкування з письменниками. Обговорення проблем творчості і розвитку національного мистецтва, необхідності відображення історії нашого народу в мистецтві було корисним і плідним для художника і письменників.
