Люди старшого покоління, напевно, ще добре пам'ятають цю сцену із виступу відомої команди КВВ. Молодцюватий рослий підліток із червоним галстуком на шиї безапеляційно вимагає: «Партіє, дай покермувати!» Потім, як розповідають очевидці, веселим та спритним довелося довго пояснювати цей номер по високих кабінетах, посилаючись на специфіку сатиричного жанру.
Згодом бажання “покермувати” усе більше наростало. А останнім часом воно буквально захльоснуло нашу країну. Мабуть, образ куховарки, яка може керувати державою, багатьма почав сприйматися ледве чи не в буквальному значенні. На озброєння брався й інший не менш відомий афоризм: не боги ж ті горщики ліплять. І пішло – поїхало...
Їм би послухатися інших порад, запитати у бувалих людей, у тих же колишніх керівників. Згадати застереження великого Шота Руставелі: “Всяк вважа себе стратегом, спостерігаючи за боєм збоку!”
Але куди там... Багато хто переконував себе, що нічого немає складного та незбагненного в управлінні селом, містом, районом. А то й навіть країною. Головне, щоб обрали, призначили. Дали кабінет, телефон та персональну машину. А там справа сама собою піде. Адже ще маються різні відділи та підвідділи. Нехай вони аналізують і пишуть. А ми будемо тільки депутатствувати та озвучувати тексти. Не біда, що деякі й готову доповідь прочитати до пуття не можуть, і в економічних і соціальних проблемах “плавають”, як студенти-трієчники на іспитах.
На минулих виборах до місцевих рад кандидатами у сільські та селищні голови пропонували себе люди різних станів, матеріального достатку й рівня освіти. Поєднувало їх одне: величезна кількість претендентів і поняття не мали, що це за робота і з якого боку до неї підходити. Не секрет, що деякі пов'язували цю нову посаду із бажанням замати чималі матеріальні вигоди. Доказ тому – велика кількість звинувачень сільських голів у корупції і зловживанні своїм службовим становищем. Тут вони постійно домінують у обласних списках.
Що штовхало інших пропонувати свої кандидатури – теж можна всіляке припустити. Але одне зрозуміло, багато хто йшов на нову роботу абсолютно непідготовленим, не маючи чіткого поняття про специфіку роботи, без необхідних ґрунтовних знань.
І коли деякі все ж таки потрапили в бажане крісло, то незабаром зрозуміли, що до булави потрібна ще й голова. Окремі, гадаємо, найсміливіші та найчесніші, вже давно добровільно склали свої повноваження. Інших довелося попросити про це вже на сесіях сільських рад. Їхнє загальне число вже наближається до п'ятдесяти. Але окремі все ще усіма силами намагаються утриматися, мучачи й себе, і своїх односільчан.
Це не голослівні звинувачення. На одному із останніх засідань колегії облдержадміністрації було названо десятки сільських рад, які працюють дуже слабко, а їхні керівники не завжди дружать із законом, не займаються належним чином дорученою роботою. Не будемо оголошувати цей довгий список. Справа не в прізвищах, справа в підходах до формування корпусу керівників, окремих статтях самого Закону “Про місцеве самоврядування”, де ані словом, ані натяком не сказано про необхідність певних якостей та професійної підготовки тих, хто мітить на виборну посаду.
Розуміємо, що деякі одразу вбачають у такому підході обмеження прав та свобод особи, її право обирати та бути обраним. Тоді виходить, що ще не дозрів наш електорат, занадто довірливо виборці ставляться до всіляких обіцянок та запевнянь кандидатів. А треба ж думати й про наслідки... Одним словом, тут шлях довгий, але скорочувати його мають і виборці, й ті, хто обирається...
Ми ще повернемося до цього питання, а поки що поговоримо про іншу категорію керівників районної та обласної ланки, яких просто призначають. Ось тут можна підійти до вирішення питання в інтересах справи, рекомендуючи найгідніших та найпідготовленіших. Але на практиці часто домінують зовсім інші принципи.
Як відомо, навесні було призначено нових керівників районних держадміністрацій. Оголошення їхнього списку одразу насторожило: більшість із тих, кого рекомендували, були маловідомими на обласному рівні, посад високих у виконавчих органах не займали, відповідно досвіду керівної роботи не мали. Але були рекомендовані за квотами трьох партій, які вони останнім часом представляли.
Залишилося все приймати за належне й чекати результатів. І вони незабаром проявилися. Але зовсім не із бажаного боку. Першими занекопоїлися депутати Біляївської районної ради. Вони на одній із сесій оголосили новому голові райдержадміністрації повну недовіру. А незабаром Указом Президента того було знято із обійманої посади.
В інших районах подібні конфлікти то підсилюються, то загасають. А подекуди їх намагаються приглушити суворими вказівками зверху. Але чи допоможе це справі?
І все ж таки не можна без жалю визнати, що окремі керівники райдержадміністрацій “лямку не тягнуть”, вони виявляють безпорадність, коли їх запрошують на обласну трибуну для пояснень ситуації в районах. А чого варте зауваження губернатора, яке кочує із наради до наради, про те, що в окремих районах так за багато місяців і не “народили” хоча б один бізнес-план, щоб було чимось залучити іноземних інвесторів. Невже й справді для цього треба у терміновому порядку до районів запрошувати старшокурсників економічного університету? Ось до чого дожилися!
А кого тоді треба запрошувати, щоб розібратися зі спадом промислового виробництва, із необхідністю розширення соціальної інфраструктури на селі, створенням додаткових робочих місць, із розвитком малого та середнього бізнесу, із ліквідацією постійно зростаючої заборгованості по заробітній платі?
То чому треба було рекомендувати саме таких осіб, які сьогодні проявляють свою некомпетентність у багатьох справах? Просто більш гідних “під рукою” не було у тій або іншій партії? А чому самі призначенці не проявили мужності та не відмовилися від непосильної ноші, не написали заяв про добровільне звільнення? Невже ще таке живуче старе гасло: “Партія сказала!”? Тому із легкої руки Володимира Литвина нові держадміністрації почали сьогодні іменувати обкомами та райкомами партії.
В області вже третій місяць триває реорганізація облдержадміністрації. Тривалий процес явно не на користь багатьом справам, які вимагають невідкладного вирішення. Багато управлінь і досі перебувають у шоковому стані, а в інших почалися неабиякі конфлікти зі звертаннями до суду. Люди вимагали елементарних пояснень, на якій підставі їх звільняють з обійманих посад.
Справа в тому, що в багатьох управліннях почалася “ланцюгова реакція”. Нові керівники приводять “свою команду”, із легкістю розстаються зі старими досвідченими кадрами, а багатьох достроково відправляють на пенсію.
Про що говорять усі наведені факти? Насамперед, про те, що віддана забуттю й повному руйнуванню відпрацьована десятиріччями система підбору та розміщення кадрів. Нехай у неї були свої недоліки, свої негативні сторони. Але треба визнати, такого хаосу й непередбачуваності у кадровій політиці ще ніколи не було.
Можливо, просто підготовлених людей немає? Є, й навіть чимало. Досить прогортати довгий список резерву кадрів, який за традицією із минулих часів кожного року складається й поновлюється, але туди мало хто зазирає при нових призначеннях. Адже тріумфує принцип команди, складеної із числа відданих людей, родичів та друзів.
Такий підхід призвів до того, що молоді люди із дипломами вузів та певним досвідом роботи у виконавчих органах із великим небажанням сьогодні йдуть на навчання до Одеського регіонального інституту державного управління, який є одним із підрозділів Української академії державного управління при Президентові України. Сам директор цього вузу А.М. Пойченко із жалем розповідає, що з кожним роком все складніше набирати контингент слухачів, які мають вищу освіту та працюють у місцевих виконавчих органах або органах місцевого самоврядування.
Та воно й зрозуміло, коли випускників інституту – бакалаврів та магістрів управління згодом не забезпечують відповідною роботою, а багато з них не можуть повернутися навіть на ті посади, які вони обіймали до вступу в інститут.
Отже, з одного боку – явний голод на професійно підготовлених керівників, а з другого – відсутність належної уваги до тих, хто набув знань і вже має навички роботи у системі держслужби.
До речі, про саму систему державної служби. Не секрет, що багатьох залучав на цю роботу і той чинник, що, пропрацювавши на мізерній зарплаті, згодом можна було одержати відносно пристойну пенсію.
Зараз йдуть зміни й у цьому питанні. Відповідно до нового проекту про внесення змін до Закону України “Про державну службу”, які одні відкидають, а інші завзято рухають до якнайшвидшого прийняття, є два дуже тривожні моменти. Один стосується зниження розмірів пенсії держслужбовцям на 5 відсотків.
А інший куди більш тривожний, який суперечить здоровому глузду. У прикінцевих та перехідних положеннях (п. 5) записано, що до стажу державної служби буде зараховуватися тільки робота (служба) на посадах керівників та фахівців державних органів, починаючи із 25 серпня 1991 року. Отже, із прийняттям змін у законі, майбутні пенсіонери будуть втрачати десятки років необхідного стажу.
Ось чому при ухваленні рішення про ліквідацію управлінь облдержадміністрації та реорганізації районних держадміністрацій десятки, а то й сотні держслужбовців передпенсійного віку (за 1,5 року, відповідно до закону) написали заяви про вихід на пенсію.
Сьогодні важко підрахувати, яка це втрата для виконавчих органів. Та ще й за такої ситуації, що молодим фахівцям-керівникам теж не відкривають дорогу на державну службу. Та й ситуація в економічній і соціальній сфері вимагає неординарних підходів, нової аналітичної думки.
Деякі заспокоюють себе тим, що незабаром, із прийняттям змін у Конституції України та ліквідацією держадміністрацій, питання саме собою відпаде. Але це дуже слабке застереження. Адже залишаться виконавчі комітети місцевих рад усіх рівнів, які будуть займатися тими ж народногосподарськими проблемами. Та й самі держадміністрації не цілком кануть у Лету, а збережуться, нехай і з меншим апаратом.
До якого ж висновку прийшли? Систему роботи із кадрами треба не просто декларувати та імітувати на місцях. Вона сьогодні потребує відновлення на нових принципах. Тому що усе в країні й на місцях зокрема починається із кадрів, зі знавців своєї справи. Із людей, які не просто приймають присягу, але й свято дотримуються її вимог.
А якщо цього не буде, то в кадрових питаннях збережеться безлад. І держслужба буде нагадувати стару дитячу гру на виліт. Тому дуже хотілося б почути й думку читачів, особливо фахівців із даної проблеми.
