«Радіо, яке ми втрачаємо» – таку назву має публіцистична програма головного редактора Одеського обласного радіо Івана Шевчука. Саме вона отримала гран-прі на Х ювілейному Всеукраїнському фестивалі телевізійних і радіопрограм «Калинові острови» (а на додачу – ще й приз глядацьких симпатій). На сьогоднішній день «Калинові острови», безперечно, є найпрестижнішим конкурсом серед державних теле-, радіомовників України. Ювілейний фестиваль відбувався на Донеччині. Серед доробків, представлених вітчизняними радійниками, було чимало гідних передач. Цікавість здатні викликати навіть самі анонси: 75-річчя Ліни Костенко і вплив комп’ютерів на психіку молоді, історія створення пісні «Повій, вітре, на Вкраїну» і проблеми наркозалежних людей, перспективи «неперспективних» сіл тощо. Як бачимо, коло окреслених тем дуже широке.
А головний приз отримала програма, яка, крім суто журналістської майстерності, відрізнялася ще й болючістю теми. Вона була присвячена самому існуванню державного радіо. Скорочено її зміст передано у кількох абзацах: “Кількість радіоточок в Україні за роки незалежності зменшилася удвічі, а в окремих регіонах не збереглася і п’ята їхня частина. Державних регіональних мовників вперто позбавляють можливості працювати у ФМ-ефірі. Журналісти у державних редакціях рідко затримуються довше, аніж на півроку.
Тож бути чи не бути тому радіо, на чиїх програмах виховане вже не одне покоління наших громадян? Хто винен у тім, що державне радіо слухають лише літні люди, та й ті переважно за інерцією? Що робити, аби державним радійникам не було соромно за свої програми, а за державу – прикро? Над цими питаннями міркують наші слухачі: від випадкових одеських перехожих, до спікера українського парламенту. Всі вони – учасники програми Івана Шевчука “Радіо, яке ми втрачаємо”.
Генеральний директор Одеської обласної ДТРК Жанна Мазицька вручила призи автору програми та звукорежисеру Андрію Тимчику. За її враженнями, особливими прикметами ювілейного фестивалю стали “взаємоповага колективів, радість один за одного, відсутність заздрості. Якщо сьогодні гран-прі у нас, то інші колективи намагатимуться наступного року досягти такої ж планки”.
А ось роздуми самого “винуватця” події, Івана Шевчука: “Я вважаю, що справжнє відродження вітчизняного державного радіо має початися з усвідомлення системної і глибокої кризи, яка зараз в ньому існує. Докорінні зміни – вдумливі та глибокі – мають стати відправною точкою для того, щоб ми отримали те державне радіо, про яке вже ніхто не питатиме: “Де його можна почути?”
Але ми не тільки критикуємо ситуацію, яка склалася. Ми постійно працюємо над тим, щоб її по можливості виправити. Фактично всупереч опору деяких наших навіть місцевих технічних служб залучаємо комп’ютерний монтаж. У нас динамічно ведуть програми журналісти, і не помітити цього не можна. Ми робимо все для того, щоб переводити наше мовлення на більш досконалі і сучасні форми”.
І ще одна деталь. Сюжет про перемогу на фестивалі в ефірі “Чорноморського маяка” було заанонсовано так: “Радіо, яке ми втрачаємо” – перемагає”. Вдала фраза. Хотілося б тільки, щоб і на державному, і на місцевому рівні турбота про державне телерадіомовлення не обмежилася одними словами...
