Якщо оглянути карту Одеського морського узбережжя, а воно тягнеться на сотні кілометрів, то можна уявити, які величезні багатства має наш край.
Бракує дрібниці: треба по-хазяйськи використовувати ці багатства, оздоровлювати людей, розвивати сервісний бізнес, наповнювати прибуткову частину місцевих бюджетів.
Але сьогодні одні санаторії й будинки відпочинку зникли, інші – цілком занедбані, руйнуються, заростає бур’янами й засипається сміттям благодатна земля.
Досі немає генеральних планів забудови й подальшого освоєння рекреаційної зони ані в селі Приморському Кілійського району, ані в прибережних селах Татарбунарського, Білгород-Дністровського та Комінтернівського районів. А якщо в поодиноких випадках вони й є, то давно застаріли і потребують докорінного оновлення.
Чому ж цього головного документа немає вже понад десять років, хоча його потребував Земельний кодекс і в старій (1992 р.), і в новій (2002 р.) редакціях? Запитайте будь-якого сільського голову про це, і він вам почне розповідати слізну казку про те, що це дуже копіткий і дорогий процес ходіння по інстанціях, що потребує великих витрат, а грошей у сільських касах немає.
Як наслідок, на території Миколаївської сільради Білгород-Дністровського району розорано (!) понад 90 гектарів землі в прибережно-захисній зоні. А на тому місці, де з’єднуються Дофинівський лиман із морем, спорудили платний пляж, що займає 500-метрову ділянку, а поруч із ним – автостоянку. Чи варто нагадувати про згубність такого сусідства для рекреаційної зони та моря. А якщо покопатися глибше, то з’ясуємо, що ця ділянка виділялася будівельно-монтажному концернові “Одеса” ще 1996 року в постійне користування для створення бази відпочинку. Але навіщо дотримуватися умов договору, коли й автостоянка, і платний пляж дають їхнім господарям непогані доходи? А санітарні норми і вимоги закону, виявляється, писані для простаків.
Приморчани в Кілійському районі так розмахнулися роздавати ділянки під бази відпочинку, що всім бажаючим їх просто не вистачило. А коли приходять “добрі” клієнти, на все підеш, щоб їм догодити! І додумалися забрати 2,6 гектара пасовиськ, аби передати їх під будівництво баз відпочинку приватним підприємцям.
У селищі Затока не тільки не дотримувалася при забудовах 100-метрова “дистанція”, а об’єкти виростали буквально біля самої води!
А ось іще один приклад прихованого продажу землі в рекреаційній зоні. П’ять років тому рішенням Приморської сільради, але вже Білгород-Дністровського району, було виділено санаторію з тією же назвою в постійне користування 150 гектарів землі рекреаційного призначення. На цих великих площах “осіло” понад десяток різних баз відпочинку, що платять санаторію орендну плату.
Але й це ще не все. Минулого року було проведено акцію за участю тодішнього заступника міністра охорони здоров’я В.В. Завгороднього. Виявилося, з’явилися “інвестори”, що згодні сплатити майже 900 тисяч гривень на ремонт і будівництво об’єктів санаторію. А за це керівництво “Приморського” відмовляється на їхню користь від земельної ділянки площею 14 гектарів.
На жаль, кількість подібних прикладів величезна. Грубі порушення виявлені за кожною сільською та селищною радою в чотирьох уже названих вище приморських районах.
Чому ж таке неподобство діється в прибережній зоні? Багато комісій начебто вивчали цю ситуацію і дійшли досить парадоксального висновку. Виявляється, усе пояснюється лише незнанням законів сільськими головами. От, мовляв, якби кожній сільраді та у штат іще й юриста та ще якихось інших фахівців!.. Воно, звичайно, було б непогано. Але й сьогодні сільський голова, місцевий землевпорядник мають можливість десятки разів проконсультуватися в юридичних службах, детально обговорити з ними передбачувані проекти рішень або просто законспектувати Земельний кодекс України. Але не робиться цього.
А коли наскочить перевірка, як ота недавня, тоді вони прикриваються колегіальним рішенням сесії сільради і розводять руками: “І не припускали ми, що це є порушення закону!” І, мовляв, діяли тільки через незнання, а не заради зиску. А може, все навпаки?
Сільські голови добре засвоїли, що за допущені порушення їм нічого не буде. Адже не раз і корили їх, і штрафували, і до списків корупціонерів вони потрапляли і, нічого, – пронесло.
А ще сільські голови беруть приклад із начальників із районних адміністрацій. Їхні керівники підписали теж не одне розпорядження з грубими порушеннями законодавства, нерідко перевищуючи свої повноваження. Голови райдержадміністрацій (уже колишні) Білгород-Дністровського, Татарбунарського та Кілійського районів видали багато таких документів, дія яких не була вчасно припинена ні прокуратурою, ні органами юстиції, ні іншими службами. Деякі з них не скасовано й досі.
І ще одне зауваження в цьому плані. На кожній із трьох нарад в облдержадміністрації з питань реалізації державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання й охорони земель рекреаційного призначення представники правоохоронних органів розповідають про порушення багатьох карних справ. Раніше це вражало, вселяло надію, що зло буде припинено, і винні одержать по заслугах. Але минає час, змінюються обласні керівники, і знову йдуть розмови про порушення нових кримінальних справ і дуже мало про те, яка ж їхня подальша доля, скільки все-таки дійшло до суду, і які висновки працівників правосуддя.
Зате відомі інші факти неадекватного ставлення представників правоохоронних органів і судів до явних порушень Земельного кодексу. Наприклад, та ж Приморська сільрада Білгород-Дністровського району прийняла низку рішень, зокрема й за два останні роки, про виділення декількох десятків земельних ділянок у власність приватним особам. Зроблено це було на порушення законодавства, без розробки проекту землевпорядкування. Більше того, минулої зими були підготовлені та передані цим громадянам державні акти на право власності. Згодом ці ділянки були просто розпродані приватним особам.
Яка ж реакція обласних інстанцій? Головне управління земельних ресурсів в Одеській області пише 04.04.05 р. подання обласній прокуратурі та направляє його до Білгород-Дністровської міжрайонної прокуратури. Остання, у свою чергу, начебто вжила твердих заходів. Здавалося, що ще треба... Але будь-який юрист відразу помітить, що в цих діях немає головного: не поданий позов про визнання недійсними рішення сільської ради, державних актів на право власності на земельні ділянки, а також укладених на їхній основі нових угод. Отже, заходів для захисту інтересів держави не було вжито.
А приватники теж не дрімали. Вони направили свій позов до суду, і той без запрошення представників прокуратури та фахівців обласного управління земельних ресурсів задовольнив їхні вимоги. Ось так вершиться суд праведний і скорий. Тепер землевпорядники знову посилають свої запити не тільки до прокуратури, але й до суду. І цій каруселі не видно кінця.
Скажете, окремий і нетиповий випадок. Наведемо ще. У береговій зоні Комінтернівського району масовий характер почали мати істотні зміни у використанні земель сільськогосподарського призначення. Коротше кажучи, їх використовують для житлового будівництва, дач, інших об’єктів. ТОВ “Исток”, що одержало землю для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, самовільно змінило її цільове призначення і “віддало” частину території під будівництво котеджів. Незважаючи на те, що немає висновків державної екологічної експертизи, інших необхідних документів природоохоронних органів, будівництво ведеться. Нахабність уже досягла таких розмірів, що деякі будинки “виростають” у 100-метровій водозахисній зоні Малого Аджалицького лиману. Більше того, багато які будови розташовані в санітарній зоні майбутнього контейнерного терміналу. Існує розпорядження Комінтернівської районної держадміністрації від 02.02.2004 року про те, що саме ця ділянка закріплена за “Истоком” нею. Ось такі пироги. І не бачать усього цього ні місцева прокуратура, ні обласна.
Як відомо, там, де зло не втинається під корінь, де за явними грубими порушеннями законодавства не йдуть адекватні заходи правового впливу, там і кількість порушень не просто зростає, а набуває безконтрольного розмаху.
А тепер про скарги сільських голів на слабкий бюджет, на відсутність грошей на найнеобхідніше. На початку, до речі, ми зазначили, що рекреаційні землі дають великий доход тільки в тому разі, якщо вони використовуються по-хазяйськи. А по-хазяйськи – це значить в інтересах громади, свого району, області і держави.
А на практиці виходить, що немає в них такої зацікавленості. Бо якби вона була, то не зустрічалися б на кожному кроці масові порушення законодавства при складанні договорів оренди. Не будемо говорити про формальності, коли в цих документах немає навіть підписів представників сторін, не проведено їхньої реєстрації в податковій службі, практично одиницями обчислюється державна реєстрація ділянок, відведених під бази відпочинку.
Але є речі й цікавіші. Майже в усіх договорах упускається сума орендної оплати, що встановлена сесією сільської ради. Та й у самій цій таксі існують полярні цифри. Від 25 гривень за гектар, які платить ТОВ “Проксима” у Приморському Білгород-Дністровського району, до необхідних восьми тисяч. Адже цього не робиться, і ціни часто ставляться довільно, “зі стелі”, самими арендаторами. Але, що цікаво, у жодному з десятків вивчених випадків ця сума не перевищувала сталого рівня. Зате знімають ціни під будь-яким приводом, а деякі бази відпочинку навіть взагалі звільнені від орендної оплати.
Кому це все на руку, неважко здогадатися. Як і про те, що багато які сільські ради не тільки не допомагають податковим інстанціям у зборі орендної плати, але навіть не подають вчасно списки нових орендарів. Більше того, дозволяють їм займати земельні ділянки ще до закінчення оформлення документів.
Нарікання на те, що цей процес займає кілька місяців, мають під собою підстави. Але це не привід закривати очі на те, як десятки орендарів фактично без юридичного права використовують землю, ведуть свій бізнес і роками не платять буквально жодних податків, бо, бачте, немає державної реєстрації.
Проілюструємо це на ситуації в приморських селах Татарбунарського району. За скромними підрахунками Тузлівська сільрада вже втратила понад 50 тисяч гривень. А сільський голова М.Г. Шевченко на зустрічі в Татарбунарах слізно просив голову облради Ф.І. Влада про подання хоч якоїсь фінансової допомоги. Але жодним словом не обмовився про те, що багато які бази відпочинку на його території функціонують взагалі без укладання договорів. Цікаво, а куди ж усе-таки йдуть гроші? Адже безкоштовно сьогодні нічого не робиться і не дається!
Невже й сьогодні треба читати лекції сільським головам про те, що настав час навести порядок у цьому питанні, провести перевірку всіх договорів, інвентаризацію всієї орендованої землі і домагатися цілковитої її оплати. І допомагати в цьому працівникам податкової інспекції, а не гратися з ними в хованки. Мовляв, вони фіскальні органи, нехай і шукають. А ми не виставимо все напоказ і щось із цього будемо мати. Як і з того, що багато хто платять орендну плату тільки з мізерної частини орендованих земель.
На завершення скажемо, що землі рекреаційного призначення знаходяться під загрозою. Але їх ділять, змінюють їхнє пряме призначення, дозволяють їх розорювати, будувати біля самого обрізу води котеджі та приватні висотні будинки. Валиться морський берег, сповзають у воду будинки в Затоці, ресторан у селищі Чорноморка, непередбачувана доля будинків, що з’являться над 15-метровим обривом за 25 метрів від урізу води Будацького лиману.
Наша газета вже писала про багато подібних порушень у статтях “Крига зрушила” та “Вакханалія”. Офіційної реакції не було. Зате заангажований журналіст із екрана телевізора, поспішив заспокоїти мешканців області: усе це, мовляв, відлуння колишніх порушень законодавства. О, якби це було так, то ми б із задоволенням принесли свої вибачення і покаялися. В тому й біда, що процес поширюється від Одеси до самих до окраїн. Для цього досить пройтися берегом моря або прочитати оголошення в газеті “Авізо” й інших рекламних виданнях про продаж та перепродаж земельних ділянок.
