Комусь передзимовий дощ псує настрій, мовляв, тільки сльоту розводить, а сільському мешканцеві він на втіху, надію на вагомий врожай підживлює. В цьому я ще раз переконався, побувавши недавнього холодного мрячного дня в Комінтернівському районі.
Насамперед хотів довідатися про те, як у районі готувалися відзначити день місцевого самоврядування, розповісти читачам, які проблеми, і як розв’язує їх тутешня райрада. Чому саме ця? Так хоча б тому, що саме на її базі було проведено чимало навчальних семінарів республіканського, обласного і кущового масштабу. Останній із них відбувся наприкінці листопада цього року для заступників голів райрад області і став деякою мірою не тільки корисним, а й повчальним для його учасників.
Перед бесідою з головою райради Василем Дмитровичем Симуликом і його заступницею Валентиною Олександрівною Бульбою, до яких прийшло чимало людей (хоча день був не приймальний), я спілкувався з декількома сільськими головами, ознайомився з матеріалами методичного кабінету, свого часу визнаного найкращим в області, поговорив із відвідувачами, депутатами. І у щирих розмовах переконувався в життєвій потрібності та затребуваності місцевого самоврядування, як інструменту виконання завдань, що стоять перед окремою людиною з її проблемами й турботами, певною спільнотою громадян і держави загалом. Ольга Миколаївна Маковська, керівниця секретаріату, змалювала мені своєрідний “портрет” депутатського корпусу, що вдень і вночі дбає, аби в 67 населених пунктах району, де мешкають близько 70 тисяч представників 50 національностей, підтримувати стабільність, щоб, бодай якось поліпшувалося життя в наш непростий час. У цьому невоєнізованому корпусі 482 депутати, 69 із них обрано до райради, і тільки 10 не мають вищої освіти. За професійною ознакою найбільше фахівців сільського господарства – 19, педагогів – 16, інженерів-техніків – 10, медиків – 8. Показово, що виборці виказали довіру 17 жінкам.
Коли я попросив В.Д. Симулика розповісти про найактивніших депутатів райради, керівників постійних комісій, він не міркуючи назвав Ольгу Костянтинівну Задорожню, яка вже по суті свою передвиборну програму виконала. А потім сказав: “Напишіть краще не про нас, райрадівців, а про сільських голів, – на їхніх плечах лежить основний тягар місцевого самоврядування, вони ближче за всіх до людей. Матимете змогу зустрітися з ними”.
І ось я розмовляю з Кордонським сільським головою Сергієм Івановичем Жовтобрюхом. Він наймолодший серед колег. Закінчив біофак Одеського держуніверситету ім. І.І. Мечникова. Думає, що не соромно буде відзвітувати перед виборцями про виконання їхніх наказів. У 2002 р. за перемогу в конкурсі на найкращий санітарний стан і впорядкування території кордонців нагороджено автомобілем “Славута”, що й сьогодні на ходу. А потім щороку їх визнавали лідерами серед тих, хто перемагав у минулому. З 2000 р. функціонує навчально-виховний комплекс школа – дитячий садок. Зиму зустріли у всеозброєнні. Головна мета – газифікувати села. Уже прокладено 1 км 460 м трубопроводу (а кожен його метр – великі гроші). Є надія, що 2006-го в Кордонському спалахне блакитний вогник. Відомий у районі як корифей сільгоспвиробництва Роман Володимирович Отчич виділив 100 тисяч гривень. На завершення нашої розмови Сергій Іванович попросив подякувати через газету його надійним соратникам: Володимирові Івановичу Грушинському, Галині Григорівні Пасисниченко, Олександрові Вікторовичу Семенову, Аллі Анатоліївні Івановій.
Особливо хочу відзначити, що й решта моїх співрозмовників говорили багато добрих слів про тих, хто разом із ними здійснюють самоврядування. А ще характерно: насамперед усі говорили про те, що удалося зробити для дітей. Володимир Ілліч Олар, Каїрський сільський голова, розповів, що з руїни відродили НВК, де відкрито групу продовженого дня. Його втішає, що в невеликому селі ростуть 16 дітей, і те, що у ФАПі тепло, запас пільгових медикаментів є, жарову шафу намірилися придбати, Будинок культури, що був в аварійному стані, працює. І приміщення сільради тішить око.
Ну, а про справи Красносільського голови Миколи Петровича Майдебури та його депутатської команди по всьому району добра слава йде. НВК тут можна назвати зразковим. Дошкільну установу на 100 дітей створюватимуть. Триває газифікація низки сіл, з’явилася швидка допомога, і ось-ось власний автомобіль матимуть. У селі Кубанка артсвердловина тепер є, а до Переможного водогін ведуть. У цьому селі курсує автобус із дітьми до Кубанської загальноосвітньої школи. Всі працівники соціально-культурної сфери одержали земельні наділи і переведені на повну робочу ставку. Тож незабаром депутатам буде чим звітувати перед людьми. До речі, в районній газеті “Слава хлібороба” вже публікуються програми, з якими йшли на вибори теперішні депутати, і звіти про їхнє виконання.
Чи легко даються ці досить відчутні зрушення щодо поліпшення життя людей сільським головам? Нині, коли, на жаль, постійним став брак коштів і дорожнеча? Все це досягається ціною неймовірних зусиль. Петрівський сільський голова Геннадій Анатолійович Мельниченко з радістю в голосі розповідав, що вдалося зробити ямковий ремонт частини дороги. Торік зібрали дві тисячі грн коштом надходжень від техогляду автотранспорту. Цього року – 5 тисяч. Цього вистачило, щоб закупити дві машини асфальту. Ось так само, по крупицях, доводилося збирати кошти, щоб НВК, Будинок культури, лікарня запрацювали в нормальних умовах. Відкрили відділення “Ощадбанку”, створили свій комунгосп, що й людям на користь, і бюджет поповнюватиме. Всі живуть сподіваннями на надходження блакитного палива. Минулої суботи газопровід підійшов до Петрівки.
У райраді мені розповіли про добрі справи неспокійного Новодофинівського сільського голови Оксани Богданівни Бойко. На жаль, вона занедужала, і ми домовилися зустрітися згодом. А поки що Оксана Богданівна поділилася доброю звісточкою: цей рік завершиться відкриттям дитячого садка.
Перечитую записи бесід із людьми – матеріалу досить на цілу сторінку, і хай не образяться ті, кого я не згадав у звіті про наші зустрічі. Прощаючись із людьми, на чиїй працьовитості та громадянській відповідальності тримається теперішнє місцеве самоврядування, я знову згадав цифри, що їх подала мені Ольга Миколаївна Маковська: цього року до райради звернулися за особистими питаннями 1228 громадян, надійшло 28 колективних звертань і 118 приватних, а з райради направлено до вищих інстанцій 409 запитів. До них можна віднести й відкритий лист на адресу керівництва країни від імені XXIII сесії Комінтернівської райради IV скликання щодо надзвичайно складної ситуації, яка склалася в агропромисловому комплексі району й у країні загалом. Його було опубліковано в “Одеських вістях”. За дорученням Кабміну відкритий лист було розглянуто в Міністерстві агрополітики, і на адресу райради надійшла відповідь за підписом заступника міністра С. Мельника, в якому говориться: “Міністерство вдячне депутатам районної ради за небайдужність до сучасного соціально-економічного становища в агропромисловому комплексі. Порушені у вашому звертанні питання є надзвичайно актуальними і заслуговують на увагу та вживання заходів на всіх рівнях представницької й виконавчої влади за їх вирішенням”. Цією небайдужністю, великими та малими досягненнями й підтверджується той незаперечний факт, що депутати місцевих органів самоврядування – люди державні.
