ПРОГРАМНІ ЦІЛІ ПАРТІЇ
«ЖІНКИ УКРАЇНИ»
Рядові громадяни – всі ті, хто заробляє власною працею, мають одержати реальну змогу самостійно вирішувати питання власного життя та життя нашої громади.
Збереження наявних і створення нових робочих місць, дієвий контроль за дотриманням трудового, пенсійного, соціального законодавства є запорукою досягнення гідного рівня та якості життя наших громадян.
Більше реальної свободи та фінансової підтримки для реалізації власної ініціативи представників малого та середнього бізнесу, фермерів.
Школа, лікарня, бібліотека, спортивний заклад, Будинок культури чи театр мають бути об’єктами особливої уваги місцевої влади, сучасними за обладнанням та доступними кожному.
Транспорт і зв’язок, водо- і електропостачання кожного населеного пункту – важливий критерій оцінки ефективності місцевого самоврядування.
Захистимо кожну дитину, бо чужих дітей не буває.
Підтримаємо молодь – це наша перспектива.
Забезпечимо літніх людей та інвалідів – адже це наш громадський обов’язок.
НАШе Головне ЗАвдання
Соціально-політична стабільність, культурний та духовний розвиток, економічне процвітання Одещини
ЧОМУ МИ ЙДЕМО НА ВИБОРИ
Наша партія працює з 1997 року. Ми не були у владних структурах.
Ми реалізовували конкретні соціальні та благодійні програми на підтримку дитинства, прав жінок та соціальнонезахищених верств населення.
Але сьогодні ми бачимо необхідність приходу у владу нових людей, які будуть представляти інтереси всієї громади, а не окремі приватні чи бізнесові інтереси.
Ми хочемо розширити представництво жінок у владі. Жінки складають 54% населення Одещини, і 7% серед депутатів обласної ради.
обличчя ПАРТії
Кандидати в депутати Одеської обласної ради від партії «Жінки України»
Світлана ОЛЕШКО, голова Одеської обласної організації Червоного Хреста
Мабуть, нікому не потрібно пояснювати, що таке Червоний Хрест. Працівники цієї організації приходять на допомогу першими у найекстремальніших ситуаціях. Звичайно, раніше, коли сплата членських внесків була справою автоматичною і практично обов’язковою для всіх громадян країни, можливостей у Червоного Хреста було значно більше. Проте і зараз ми робимо чимало: патронажні сестри турбуються про самотніх непрацездатних громадян. Подається допомога лікарням, притулкам, будинкам дитини, інтернатам для людей похилого віку, установам для ув’язнених.
Особлива стаття нашої діяльності – допомога восьми ра¬йонам області, які потерпіли від обледеніння, двом районам, що потерпіли від затоплення, і сім’ям загиблих і поранених під час зіткнення поїзда та рейсового автобуса Рені – Ізмаїл. Чимало ми робимо і заради розшуку зниклих людей, могил тих, хто загинув під час воєнних дій, дітей, які загубилися під час евакуації в роки війни. Я розповіла лише про кілька напрямів нашої діяльності, але завжди Товариство Червоного Хреста реалізувало свої завдання за підтримки держави. Проте, незважаючи на наявність Закону України “Про Товариство Червоного Хреста України”, лише після підписання низки розпоряджень і доручень, керівництвом області ставлення до нашої організації змінилося. Було виділено приміщення, розв’язувалися питання оплати праці працівників, укладено договори з багатьма управліннями облдержадміністрації, громадськими організаціями. Проте дуже багато питань потрібно розв’язувати на державному рівні. Простий приклад: ухвалене на державному рівні рішення про щомісячний централізований внесок (по 20 коп.) до Товариства Червоного Хреста дозволить організації допомогти бідному населенню, оплатити операції та лікування тих, хто цього потребує, відкрити лікарні для бідних, хосписи. Для того, щоб прискорити вирішення цього питання, я й стала членом партії “Жінки України” та йду у владу.
Наталя НИЗОВА, професорка, доктор медичних наук
Мене пригнічує те, що досвід і знання – мої та моїх колег – недостатньо затребувані в Україні. Сьогодні я медичний радник Американської міжнародної спілки охорони здоров’я з питань охорони здоров’я матері та дитини, ВІЛ/СНІДу у країнах СНД, керівниця проекту “Запобігання передаванню ВІЛ від матері до дитини” в Україні. Постійно стикаюся з тим, що за кордоном буквально ганяються за кваліфікованими українськими спеціалістами, у нас же вони практично не потрібні. Доходить до смішного: пропонуєш свої послуги, можливості з фінансування донорськими організаціями актуальних для України проблем – а це ніби нікому не потрібно. Хоча спеціалісти, які знають практичну охорону здоров’я і вміють стратегічно думати в усьому світі – на вагу золота.
Якось одного разу довелося почути цікаву фразу від чиновника, який зібрав нас, професіоналів-медиків, на нараду: владі потрібні апаратники. А можливо все-таки поставити питання дещо інакше: владі потрібні професі¬онали і додані до них апаратники для того, щоб грамотно оформити те чи інше рішення або розпорядження?
Я достатньо давно працюю в медицині, всього домоглася сама, без блатів, дзвінків і фінансування вирішення тих чи інших потрібних питань. Тому я чудово знаю, яка-то справді каторжна праця – чесно піднятися на ту чи іншу професійну сходинку.
Те ж саме і у владі. Подивіться, хто у нам займає владні крісла – найчастіше представники бізнесу. Але чи сумісний бізнес і політика? Гадаю, на це запитання є лише одна відповідь, і вона негативна.
Я вважаю, що нинішня ситуація, коли в радах різних рівнів найчастіше бізнесмени, – ненормальна. За дуже рідкісним винятком, соціальні проблеми, забезпечення сучасного рівня розвитку охорони здоров’я, освіти, науки, культури їх цікавлять дуже мало або не цікавлять взагалі. Власного бізнесу і достатніх коштів, щоб купити депутатське місце, ні у мене, ні у моєї сім’ї нема, але проблеми, якими я займаюся, в Україні потрібно розв’язувати негайно, інакше завтра буде запізно. Тому моє ім’я у виборчих списках партії “Жінки України”.
Володимир КУРИЛЕНКО, заступник
голови облдержадміністрації
Напевно багато хто хоче запитати мене: чому я йду від партії “Жінки України” до облради?
Моральні принципи, що декларуються цією партією, збігаються з моїми, мені близькі та зрозумілі лідери “Жінок України”: незаангажовані, чесні, професійно грамотні”.
Партія привернула мою увагу і тому, що вона постійно та наполегливо займається вирішенням тих проблем, з якими я зіштовхуюся за родом своєї діяльності, не вигаданих, а природних, поставлених перед нами самим життям: це долі дітей, мир в домі, здоров’я молодого покоління, якісна освіта, благодійність.
Я виріс у багатодітній малозабезпеченій сім’ї, де мати сама виховувала сімох дітей, дала їм всім освіту. Розумію, як це тяжко, і вважаю, що пріоритетом державної політики має бути постійна увага до питань охорони здоров’я, виховання, освіти.
Тому програма, з якою я йду від “Жінок України” на вибори, передбачає в основній своїй частині пріоритетність питань соціальної політики, підвищення рівня життя громадян, зарплат, пенсій, соціальних виплат.
Також важливе місце в програмі посідає дуже потрібне, з моєї точки зору, питання: зміни структури та системи органів влади. Влада має бути доступною та підконтрольною народові, прозорою, зрозумілою людям, і мусить працювати на них.
Принципово новий підхід повинен бути і до житлово-комунальної реформи. Вважаю, що слід на конкурсній основі залучити до вирішення цієї проблеми провідні українські та іноземні інвестиційні компанії, спроможні надавати якісні послуги в житлово-комунальній сфері.
Житло для молоді – це проблема більш ніж актуальна. Для того, щоб її вирішити, потрібна державна програма безвідсоткового молодіжного кредитування.
Сьогодні чимало запитань і звертань щодо адміністративно-територіальної реформи. Хочу запевнити всіх жителів області і, зокрема, моїх виборців із Красноокнянського району: в цьому питанні я чітко відстоюватиму інтереси громадян і територіальної громади.
Держава повинна визначити правила гри, зрозумілі та довгострокові, бо безперервні зміни законодавства призвели до того, що сьогодні за одними даними 40, за іншими – 50% виробництва малого бізнесу в тіні.
І головне: дати людям свободу в усіх питаннях життєдіяльності суспільства: підприємцям дозволити виробляти продукцію і надавати послуги, бізнесменам – створювати підприємства і залучати інвестиції до України, не треба заважати людям працювати!
Світлана АНДРІЄВСЬКА, головна лікарка обласного кардіологічного диспансеру
У медицину я прийшла методом виключення. Хотіла бути істориком, мистецтвознавцем, але мабуть, подіяв дитячо-жіночий практицизм – професія медика скрізь, завжди, всім потрібна, цим вона дуже дорога.
Школа сільського лікаря стала гарним базисом для подальшої роботи. Ми з чоловіком, лікарем-гінекологом приходили на всі консультації лікарів, які приїздили з обласних установ. Стояли до ранку на ургентних операціях будь-якого профілю. Це було не марно, розвивало кругозір, клінічне мислення. Відтоді минув 21 рік. Я головний кардіолог області. Створила невеликий, але важливий у системі охорони здоров’я лікувальний заклад – обласний кардіологічний диспансер. При планових 17 тис. пацієнтів на рік ми прийняли у 2005 р 40,5 тис. хворих. І це – силами 10 лікарів, включаючи методиста, функціоналістів. Неможливо прогнозувати кількість хворих, які приїдуть із області та міста. Тому працюємо за принципом – до останнього хворого.
Ви можете запитати, для чого я іду у владу? Щоб змінити життя своїх співгромадян на краще Не таємниця, що тривалість життя в Україні зменшилася за останні 15 років і досягла 67 років у 2003-му, що на 8 – 10 років менше, ніж у країнах Євросоюзу Рівень серцево-судинної смертності перевищує рівень Європейських країн у 4 – 6 разів. Це доводить соціальні витоки проблеми здоров’я, прямий вплив екологічних факторів. І все ж, медичне забезпечення – найважливіший коригуючий чинник здоров’я суспільства.
Впевнена, що за відповідної уваги держави, належного фінансування ситуацію вдасться змінити. Але для цього в радах усіх рівнів повинні бути люди, які можуть не лише поставити, але й довести до кінця розв’язання актуальної для всієї держави проблеми.
Людмила КОРМИЧ: «НЕ МОЖНА ПОБУДУВАТИ РАЙ В ОКРЕМО ВЗЯТОМУ КУРЕНІ»
Вона беззмінна (вже 9 років) керівниця обласної організації партії «Жінки України», докторка наук, професорка, академік декількох академій, заслужена діячка науки й техніки України, зав. кафедри соціальних теорій Одеської Національної юридичної академії, член Ради Спілки жінок України, потомствений педагог і просто дуже чарівна й розумна жінка. У Людмили Іванівни Кормич чимало нагород. Найдорожчою з них вона вважає орден княгині Ольги. Одержала вона його однією з перших в Україні – тоді, коли нагородження орденами ще не було поставлено на потік, добір був дуже серйозний. Цей орден дорогий докторці історичних наук Людмилі Іванівні Кормич і тому, що княгиня Ольга значною мірою – її ідеал. Адже саме при ній, вважає історик Кормич, і було досягнуто серйозного прогресу в державному управлінні. Попри нелегкі часи, княгиня правила Руссю справедливо, й нинішніх політичних віражів вже ніяк би не допустила й не схвалила. А ще їй була властива суто жіноча послідовність у політичних рішеннях.
– Знаєте, – розповідає Л.І. Кормич, – адже постійність у житті і в політичних рішеннях – суто жіноча якість. Ніхто з тих, хто стояв 1997 року біля джерел нашої партії, не зрадив своїм політичним пристрастям, перестрибуючи з партії до партії, з блоку до блоку, що й відстежити ці переміщення не встигаєш.
– Чому жінок, сфера діяльності яких досить традиційна: дім та робота, потягло до політики?
– Ми захотіли змінити традиційне ставлення до жінок, як до берегинь тільки сімейного вогнища, роду, й нічого більше. Чоловіки нерідко кажуть, що вони мають робити наше життя активнішим, наповнювати його рухом. А жінки, мовляв, охоронниці тепла й моралі, адже політика – брудна справа. Але чи не тому вона така брудна, що в ній відсутній елемент моралі, властивий жінці?
– Членки вашої партії – зреалізовані успішні жінки. Працюють вони безкоштовно й самовіддано. Як вдається досягти цього? Яким чином?
– Всі ці роки ми створюємо програми, орієнтовані на підготовку лідерок, на правову освіту, допомогу ветеранам, інвалідам. Це підтримка талановитих дітей з багатодітних і малозабезпечених сімей, з дитбудинків і інтернатів, які внаслідок змін у нашій країні опинилися на узбіччі життя. Логіка тут проста: якщо займатися проблемами тільки своєї благополучної сім’ї, дітей і онуків, то власний дім доведеться обгороджувати височезним парканом, адже рай в окремо взятому курені не побудуєш. А благополучні діти, вийшовши на вулицю, зіткнуться із занедбаними, неблагополучними. Чим закінчиться це зіткнення? Отже, треба формувати навколо себе таке середовище, щоб у ньому не було місця лиху, нещастю, негаразду. Погодьтеся, суто жіночий підхід до політики…
– У вас не громадська організація, а партія…
– Є поняття рівня. Дуже важко потрапити на прийом до представників владних структур, працюючи в громадській організації. Партія – це цілком інші контакти і можливості. Адже не таємниця, що влада, особливо останніми роками, гне в бік бізнес-інтересів, а проблеми громадські мало кого цікавлять. Зокрема, у радах всіх рівнів найчастіше – бізнесмени. Але ж бізнес – це невеличкий відсоток суспільства. Решта – соціально-гуманітарна сфера: лікарі, вчителі, соціальні працівники, працівники сфери культури – багато людей, які не мають власного представництва при владі. Відповідно, вирішення цих питань весь час на другому плані. Навіть ухил влади в бік вирішення соціальних проблем має найчас¬тіше тимчасовий характер і пов’язаний з піаром, і нерідко закінчується фразою: “все проїли, треба заробляти гроші, тож досить уже цієї благодійності”. Те ж і з підвищенням зарплат, пенсій, стипендій, які з’їдає інфляція. Тому ми й завважили, що час жінкам зі своїм баченням йти до влади – туди, де все вирішується. Час жінкам припинити бути виконавицями чужих рішень, а мати власні й нести за них відповідальність. Будь-які політичні рішення на будь-якому рівні потребують погляду з двох боків: чоловічого, націленого на силові підходи вирішення проблем, і жіночого, коли треба пояснювати й переконувати.
– У вас тільки жінки в партії?
– Ні, звичайно, у нас же не феміністська організація. Є й чоловіки, хоча їх набагато менше, ніж жінок. Не думаю, що це погано, бо більшість інших партій протегує головним чином чоловіків, і про жоден паритет не йдеться. А у нас є і чоловіки.
У нашому списку – Володимир Куриленко, який активно займався програмами, які ми провадимо багато років: профілактики СНІДу, здорового способу життя, молодіжними. Він дуже активна людина, з новим баченням стандартів управлінської діяльності. Він зараз вирішив балотуватися в мери Одеси. Гадаю, для того, щоб озвучити свої нові підходи до виконання завдань регіонального рівня для місцевих громад. Багато й активно працює в партії керівник Балтського відділення товариства Червоного Хреста Олексій Мельник.
– Ви з кимось блокуєтеся?
– До Верховної Ради йдемо разом із партією “Єдина родина” у складі “Блоку безпартійних ”Сонце”. Ми вважаємо, що партії просто повинні зважати на інтереси величезної кількості активних безпартійних людей, які займаються громадською роботою і поділяють наші погляди та ідеї. До обласної ради “Жінки України” йдуть самостійно, а на виборах до міськради ми підтримали блок Павлюка, бо для морського міста порт і все, що пов’язано з його діяльністю, дуже багато важить.
До списків кандидатів у депутати обласної ради ми включили представників усіх наших регіонів, притому виходячи не зі стандартного, на жаль, для політики принципу великого гаманця або серйозних зв’язків. Такі люди вже свої проблеми вирішили, і нашої підтримки не потребують.
В нашому списку вчителі, лікарі, со¬ціальні працівники, бібліотекарі, представники Товариства Червоного Хреста. Всі ці люди – професіонали, мають серйозні за¬слуги, відповідають нашій вимозі: якщо йдеш до влади, то маєш бути взірцем.
– А скільки членів партії на Одещині?
– Вісім з половиною тисяч. Але нас дуже багато людей підтримують. Показова ситуація нинішніх виборів. Партія не має коштів, які сьогодні вкладають у виборчу комісію, але є маса охочих, які ладні допомагати нам безкоштовно, вносити копійки зі своїх скромних заробітків, щоб надрукувати, наприклад, листівку. Це наслідок нашої багаторічної роботи з людьми. Адже назви будь-кого зі списку “Жінок України” – і цих людей добре знають у регіоні. Постійно допомагають найбіднішим і нещасним Світлана Олешко – з обласного товариства Червоного Хреста, Галина Димова з товариства Червоного Хреста Ізмаїльського району, професор – кардіолог Світлана Андрієвська, яка приїжджає до районів на перевірки, а натомість провадить прийом хворих до останнього відвідувача, професорка Наталя Ізова, яка займається дуже складною проблемою ВІЛ-інфекції у немовлят, заслужена вчителька Ганна Дробишева з Комінтернівського ра¬йону, завідувачка бібліотеки з Красноокнянського району Лариса Чорна, наша партійна молодь – Оля Мусатова, Лариса Діденко, Олена Брит, Людмила Ольховик. Ні до кого в нашому списку не можна висунути звинувачення в аморальності, розходженні слова і діла, протиправних вчинках. Це люди із совістю, честю, зразкові професіонали.
Одеську міську організацію партії очолює Людмила Васильєва – директорка культурно-ділового центру медпрацівників. Вона цілодобово на роботі, дбає про покинутих дітей, годує безпритульних, організовує для бідних концерти та зустрічі з діячами мистецтва, консультації лікарів. Це – реальна партійна робота.
– Тобто, “Жінки України” – партія професіоналів, які розуміються на тому, що вони збираються захищати. Це рідкість у нашій політиці. А ви лічили відсоток тих, хто віддасть вам свої голоси?
– Звичайно. У нас є свої вчені, со¬ціологи, ми провадимо моніторинги. Але вибори – якоюсь мірою лотерея, є певна міра зомбування. Людина попадає під гіпноз стереотипів. Прозріння настає згодом.
Я гадаю, що більшість людей у нас досить розумно ставляться до сенсу цього життя та його перспектив і розуміють, що однобокого представництва у владі не потрібно. В ній слід представити всі спектри нашого життя. Коли інтерес кожного якимось чином буде представлений, право кожного буде захищеним. Ми віримо в наших виборців, яким у разі перемоги будемо максимально корисні, працюючи чесно і відкрито.
Сплачено з виборчого фонду партії
