За вікнами – квітень, у школах і вузах розпочинається профорієнтаційний бум. Чи завжди він допомагає визначитися з вибором професії, до чиїх порад варто прислухатися у першу чергу – це намагалися з’ясувати автори нашого клубу.
ОБРАЛИ УНІВЕРСИТЕТ. НЕ ШКОДУЄМО?
Вони визначилися ще торік, а то і раніше. Але ж часто буває, що людина, оглядаючись назад, починає журитися, критично оцінювати свій крок.
Тому я й вирішила поговорити зі студентами Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова і попросила їх оцінити свій вибір.
Інна К., відділення журналістики:
– Я йшла до своєї мети давно і завзято, і вважаю, що в мене буде дуже цікава і надійна спеціальність. Я просто в захваті від деяких лекцій наших викладачів, багато хто з них – справжні профі у своїй дисципліні. Єдине, що мене не влаштовує – це повільна і невпевнена модернізація навчальної бази. Першокурсники це особливо відчувають на собі.
Руслана Г., факультет романо-германської філології:
– В університеті я стала зовсім самостійною людиною. Впевнена у своїх можливостях, а вони чималі. Адже після вузу я зможу працювати і перекладачем, і філологом, і викладачем іноземної літератури. За однією із спеціальностей вже точно влаштуюся на роботу. Єдине, що мене непокоїть, це – за¬старіла технічна база факультету. Сучасним перекладачам катастрофічно не вистачає лінгафонів, диктофонів, магнітофонів та іншої техніки.
Святослав В., український філологічний факультет:
– Я поки що не розчарувався, але все одно на другому курсі вступатиму до якогось економічного вузу. Час сьогодні такий: щоб вижити, потрібно бути багатоверстатником. Хоча розумію, що відразу тягти два вузи – це не для слабонервних. Особливо якщо врахувати, що сьогодні впровадиться кредитно-модульна система. Всі сподівалися, що вона полегшить життя студента, а доводиться працювати в посиленому режимі. Раніше між сесіями студент був вільний, а тепер над нами постійний контроль: практичні заняття, заліки, колоквіуми, модулі тощо. Але все одно впораюся…
Марина К., хімічний факультет:
– Я б порадила випускникам шкіл добре подумати, перш ніж штурмувати конкурсні бали. Мене загітували до університету батьки, постійно переконуючи, що без диплома я – не людина! Але займатися мені важко і нецікаво. Мені здається, моє місце в шоу-бізнесі, я добре співаю, вмію триматися, заводити публіку, закінчила модельне агентство. А замість цього переді мною колби, пробірки, нудні формули. Гадаю, після першого курсу я розпрощаюся з цією затією…
Альона С. механіко-математичний факультет:
– В одну річку не можна увійти двічі, але я все-таки спробую. Після третього курсу я зрозуміла, що математика – це не моє. І хочу знову вступити до цього ж університету, тільки на економіко-правничий факультет. Тільки тепер навчатимуся за контрактом. Що ж, за помилки доводиться платити.
Олеся МАМІЄНКО,
студентка ОНУ ім. І.І. Мечникова
ПРОПОЗИЦІЯ РЕКТОРУ
З кожним днем в ефірі все частіше звучать запрошення побувати у тому або іншому вузі, де провадяться Дні відчинених дверей, ярмарки вакансій та інші оглядини, присвячені майбутній вступ¬ній компанії. Це безперечно потрібно, цікаво, але щоразу ловлю себе на тому, що саме в цей день поїхати не зможу. З часом в усіх сьогодні проблеми, а тут ще випускні іспити на носі. Було б зручніше – побувати скрізь і одразу. Справді, чому б всім університетам, академіям не органі¬зувати спільну презентацію, об'єднавшись, припустімо, на тиждень... Кожен зміг би опри¬люднити свій досвід підготовки спеціалістів, докладно відповісти на всі запитання школярів.
Найголовніше, найцікавіше цілком розміститься навіть у невеликому павільйоні. Зате які зручності з'являться в абі¬турієнтів, їхніх батьків, які за один день зможуть все обій¬ти і, можливо, на чомусь зупинитися.
Анатолій ГУЛІЙ,
ЗОШ № 80
СПІЛКУЮЧИСЬ З ПРОФЕСІЯМИ
Раніше міжшкільні навчально-виробничі комбінати були в моді. Сьогодні слава про них притихла, а подекуди (наприклад, у районах області) їх навіть закрили. Мовляв, час такий, що навчати праці ніби необов'язково, школярі обирають професії, сидячи біля телевізорів і комп'ютерів. Чи так це? І чи допомагають НВК школярам пізнати себе, свої здібності? – на ці та інші запитання відповідає Д.П. ГАЙТАНЖИЙ, директор Малиновського НВК м. Одеси.
– Моя думка – чутки про падіння престижу трудового навчання дуже перебільшені. Наприклад, у нас займається понад півтори тисячі дітей, і я не зустрічав серед них байдужих до професійного вибору. Навпаки, сьогодні підлітки використовують будь-яку можливість, щоб долучитися до тієї або іншої спеціальності. Та це і зрозуміло, адже на стороні за все доведеться платити. Тому, вважаю, школярам Малиновського району навіть пощастило, що саме у їхньому розпорядженні опинився один з найбільших комбінатів міста, який не тільки зберегли, але і зміцнили, модернізували. Чим раніше діти спробують професію на дотик, тим краще для них. Час даремно вони в нас не втрачають…
– Які ж професії ви пропонуєте школярам?
– Це насамперед традиційний спектр за програмою трудового навчання: токарі, слюсарі, столяри, радіомонтажники, креслення, в'язання. Є і спеціальності, пов'язані з медициною, психологією. І, нарешті, профіль, продиктований часом, пов'язаний з інформаційними технологіями. У нас можна стати веб-дизайнером або секретарем-референтом з навичками персонального комп'ютера.
– Перелік справді чималий, і швидше за все, тому ж восьмикласникові нелегко буде зорієнтуватися, знайти своє…
– На допомогу йому прийде наш психолог, а також викладачі виробничого навчання. У світ професій діти входять поступово. Наприклад, восьмикласники слухають цикл лекцій про профорієнтацію, які читає Олена Вікторівна Стрижакова. Якщо ж ми бачимо, що, припустімо, руки у хлопця до столярної справи не лежать, радимо йому змінити спеціальність.
– І все-таки, погодьтеся, більшість дітей вже зі шкільної лави спрямована на вузи, і навряд чи їм знадобляться ці трудові навички…
– З цим я погодитися не можу, хоча, безперечно, вища освіта сьогодні дуже престижна. Але й у нас чимало прикладів, коли одержавши ту або іншу спеціальність, випускники шкіл працюють за нею. Особливо це стосується інформаційних технологій. До речі, нещодавно кілька цехів ми переоснастили під комп'ютерні класи. Постійно провадиться модернізація обладнання. Та що говорити, у нас навіть укладено договір з Південно¬українським педуніверситетом, і студенти вивчають інформатику у нас. Отже, база у нас чудова! І бажаючим після навчання ми видали дипломи. Але навіть якщо з якоїсь причини він не використовується, отримані навички обов'язково знадобляться. Спілкуючись з професіями, діти пізнають себе, свої задатки, і якщо хтось помилився у виборі, є ще час для остаточного рішення. Адже основна наша мета – профорієнтаційна, заради цього і з'явилися комбінати, у тому числі і наш, у сімдесяті роки. Минув час, і всі переконалися – кращого нічого придумати не можна. У нас стабільний досвідчений колектив, який об’єднує понад тридцять педагогів. Це О.А. Маликова, І.М. Жмурко, Д.І. Швець, З.В. Вул та інші. Провадяться традиційні конкурси «Кращий за професією», численні зустрічі, акції. Але найголовніше – комбінат дає можливість випробувати себе, серйозно підготуватися до основного вибору у житті, професійного.
Інна ГРЕЧКОСІЙ,
студентка ОНУ
ім. І.І. Мечникова
ЗАПИТАННЯ ДО МІНІСТРА
Як ріка, що бере свій початок з вершини гори й поступово прискорює свій темп, так і наша система освіти, починаючи з малого, із кожним роком досягає все більшого. Але згодом цей бурхливий потік, діставшись до підніжжя гори, перетворюється в маленький, ледь помітний струмочок. Навчання у вузах, на мій погляд, саме досягло такого етапу. У чому ж причина ступору? Справа не в методиці навчання, а в кількості грошей, необхідних для вступу до вищих навчальних закладів. Виходить не конкурс знань, а конкурс гаманців.
Ми можемо відкрити скриньку й одержати трохи знань з історії. Згадаємо хоча б 20-ті роки минулого століття у Росії. Освіта тих часів теж мала свої плюси й мінуси. Проте, значним досягненням у цій сфері (не беручи до уваги лікнепу) стало безкоштовне навчання в інститутах. Не одне покоління, маючи такі дуже привабливі перспективи, штурмувало професійні висоти.
Сьогодні усе вирішує товстий батьковий гаманець. Дітям заможних батьків, які вважають, що увесь світ може опинитися біля їхніх ніг, зовсім байдуже, у скільки умовних одиниць обійдеться навчання. І найчастіше з таких студентів навряд чи вийдуть справжні професіонали або хоча б грамотні майстри. А ось, як бути тим, хто з усіх сил прагне «пробитися в люди», ретельно опановують знання, мріючи одержати запо¬вітний диплом. Немає грошей – пиши пропало. Немає можливості вступити до вузу навіть на комерційній основі. Вартість навчання зовсім непорівнянна з доходами середньо забезпеченої сім’ї. Звідки їй брати такі величезні суми? Хотілося б, щоб на це запитання дали відповідь у Міністерстві освіти. Тим більше, що сам міністр прославився захисником обділених і малозабезпечених. Перед тим, як написати цю статтю, розмовляла з багатьма своїми однолітками. І усі вони зійшлися на одній думці – платне навчання камінням завалило нам дорогу до майбут¬нього. Чим пояснити, що на іспитах абітурієнтам намагаються підкинути «провальні» запитання, запитати що-небудь хитромудре…Навіщо ж рубати під корінь таланти, які дозрівають, перетворювати наші мрії в жменьку попелу?
Марія СОПКАЛОВА,
Приморський ліцей
Бліц-опитування ТАТО, МАМА І ДИПЛОМ
Вибір професії завжди був нелегким іспитом для випускників шкіл. На тебе раптом навалюється купа проблем, але прийняти рішення потрібно одне єдине. Судячи з опитувань, проведених в Одеській загальноосвітній школі № 27 і одеській гімназії № 5, багато дітей ще не визначилися. Більшість з них обмежувалися короткими відповідями: «Ще не думав!», «Не знаю!» Хоча часу для роздумів, залишилося всього два місяці. Та й помічників, видно з усього, у дітей не так і багато, якщо і є доброзичливі поради, то в основному з боку батьків. Схоже, лише вони і впливають сьогодні на вибір професії тих, хто вирішує одну з головних проблем життя – ким бути? Ну, а ті, хто вже визначився, охоче поділилися планами.
Ірина Юнг:
– Я завжди мріяла бути архітектором, навіть у школі намагалася брати участь в інноваційних проектах. Тому і вступати вирішила до академії будівництва та архітектури. Гадаю, що насамперед це престижно. До того ж, будівельна індустрія у нашій країні з кожним роком набирає обертів, почався справжній будівельний бум. Тож переді мною відкривається багато можливостей.
Хто мені допомагав з вибором професії? Мені здається, потрібно насамперед самому визначитися – адже хто краще тебе знає, ніж ти сам. Але, звичайно, до думки батьків я прислухалася, і вони, до речі, схвалили мій вибір.
Олена Плеская:
– Особисто мене найбільше цікавить бухгалтерія: тут і заробітки непогані, і перспективи фахового зростання є. А вступатиму до Європейського університету. До речі, саме мама порадила мені і на курси сюди піти, і спеціальність обрати.
Олександр Якименко:
– У нашій родині всі моряки: дід, тато, двоюрідний брат. Така ось сімейна традиція. Я завжди був впевнений, що рано чи пізно, настане і моя черга. Тому питання «куди вступати?» переді мною ніколи не стояло – зрозуміло, що до морехідки. Ця професія завжди актуальна і в плані престижу, і щодо заробітку. Та й кар'єру можна чудову зробити!
Щодо лекцій з профорієнтації, то вони навряд чи щось дають нам нове, не кажучи вже про серйозний вплив на вибір професії.
Марія Рязанова:
– Я планую вступити до університету ім. І.І. Мечникова, вивчати там менеджмент зовнішньоекономічної діяльності. Оскільки я дівчина самостійна, то все вирішую сама, батьків і близько не підпустила до цього питання. Хоча, якщо чесно, життя сьогодні у нас в країні таке, що важко щось планувати. Але так чи інакше, а знання і диплом мені не зашкодять.
Ольга ЄНГІБАРОВА, Одеська загальноосвітня школа № 27
