У ці травневі дні ветерани, чиї долі обпекла війна, що тривала 1418 днів і ночей на суходолі, в небесах, на морі, пригадують фронтові будні. Їхня пам’ять відроджує образи однополчан, із якими вони ділилися останніми патронами, останнім сухарем і щіпкою махорки. І знову, наче наяву, бачать, як під вибухами бомб і снарядів, під градом куль піхота штурмує висоти, як у небі точаться жорстокі повітряні бої, як із кораблів висаджуються десанти...
Велика Перемога здобувалася великою мужністю й неперевершеною звитягою бійців і командирів. Ось декілька прикладів героїзму, виявленого фронтовиками, про які розповіли учасники бойових дій, що залишилися живі.
Герой Радянського Союзу Олексій Аврамович Стрижаченко:
– Це було, як зараз пам’ятаю, на Дніпрі, біля сіл Вовничі й Військове, там на світанку висадився наш десант. Виручив дуже густий туман. Німець помітив нас уже коли ми форсували річку. Зрозуміло, – вирішив нас скинути в воду. Нас дві роти, вони батальйоном навалилися. П’ятнадцять атак довелося відбивати. З десяти танків сім підбили й підпалили. Гадали, фріци дадуть передихнути, а їм підмога приспіла. Пішли прокляті за танками на нас на повен зріст. Кричать, рукави підсукали. Зрозуміло, – підпоїли їх шнапсом. Мої винищувачі танків Єршов Гриша, Глібушко Титковський і Ваня Карпов прицільно вдарили по “тиграх” із протитанкових рушниць. Три машини стали, димком позначилися. Лави атакуючих зламалися. Та їх підтримали самохідки, стріляючи на ходу. Отже, дійшло до рукопашної. І наші хлопці свою справу зробили. Лейтенант Глушак підбив самохідку. Солдат Пудинов чотирьох німців уклав. Його побратим Ковальов трьох відправив на той світ... Кузнецов шістьох у полон узяв. Капітан Іванов і його молодці захопили дві справні гармати й відкрили з них вогонь по мінометній батареї, що з ходу розгорнулася в лісі. А тут і наші артилеристи приспіли, здолавши Дніпро й витягши гармати на крутий берег. Зайняли вогневі позиції на висоті і вдарили прямим наведенням по танках і самохідках, що квапилися до місця бою. Вісім із них знищили з перших залпів.
Загалом три доби ми билися за той плацдарм. Полили його кров’ю. Багатьох втратили. Але плацдарм розширився, і наше військо впевнено форсувало Дніпро.
Герой Радянського Союзу Василь Михайлович Миронов:
– Наш 347-й гвардійський важкий самохідний полк вийшов на околицю Берліна. Все передмістя в диму, пожежах. Вулиці перегороджені барикадами з каменю, розбитої техніки, колод і всілякого мотлоху. Фашисти пристріляли кожен метр. Наше завдання – протаранити оборону супротивника і відкрити шлях військам 1-го меха¬нізованого корпусу.
Після потужної артпідготовки першою на штурм укріплень ринула рота старшого лейтенанта Мусатова. Вцілілі гітлерівці відкрили вогонь через зруйновану барикаду, але зрозумівши безглуздість опору, драпонули за будинки. Піхотинці ввірвалися на вулицю. Їх обігнали дві “тридцятьчетвірки”. Вони кинулися до нової барикади з вузьким проходом і були підбиті. Відразу сповільнили хід наші САУ. Це на якісь хвилини заспокоїло фашистів, чим і скористався лейтенант Хоруженко, на високій швидкості проскочивши через барикаду. Його САУ почала розстрілювати зенітні гармати, але фаустники підпалили її. Тоді я, як командир полку, віддав незвичайний наказ: “Комуністи, вперед!”. І відразу кілька машин одночасно кинулися до пролому, пробитому в барикаді САУ Хоруженка. У гітлерівців не витримали нерви, і вони розбіглися. Услід за САУ кинулася піхота.
Герой Радянського Союзу Микола Трохимович Андреєв:
– Я був розвідником. Брав “язиків”. Було приємно, коли довідався, що Радінформбюро повідомляло про те, як непросто вони мені діставалися. Тоді, ризикуючи життям, я знав, що перемога потребує жертв і здобувається дорогою ціною. Звідки сили брав, будучи в тилу, де розвідникам допомоги чекати немає від кого, покладатися треба тільки на самих себе? У мужності однополчан, тих воїнів, що здійснювали подвиги, віддаючи за Батьківщину найдорожче – життя.
Мене схвилював подвиг сержанта Тихона Бурлаки. Він сам понад добу відбивав атаки з кулемета. Коли фашисти оточили дзот, він спливав кров’ю. Раптово затих кулемет – скінчилися патрони. Тихон написав на аркуші паперу: “Гину за Батьківщину. Вважайте мене комуністом”. Він вибрався з дзота, назустріч смерті. Коли до нього кинулися гітлерівці, щоб розірвати його на шматки, він висмикнув чеку гранати...
Танковий екіпаж старшого сержанта Степана Маркіна в бою знищив чотири ворожі гармати й чотири автомобілі, понад три десятки фашистів. Але сили були нерівні – на танк обвалила вогонь інша батарея. Бойові друзі Маркіна загинули, а він, смертельно поранений, зібравши останні сили, вибрався з палаючого танка й кров’ю написав на броні: “Я вмираю. Моя Батьківщина, партія переможуть”.
Ось на таких героїв я й рівнявся, виконуючи свій обов’язок.
…Коли фашистського ватажка Герінга на Нюрнберзькому процесі запитали, чи визнає він себе винним у скоєних злочинах, той відповів: «Це не злочин, це – фатальна помилка. Я можу визнати тільки, що ми вчинили необачно, бо, як з’ясувалося під час війни, ми багато чого не знали, а багато про що не могли й підозрювати. Головне, ми не знали і не зрозуміли радянських росіян. Я говорю не про кількість гармат, літаків і танків. Я говорю про людей, а російська людина завжди була загадкою для іноземця». Герінг, звичайно ж, не міг зрозуміти того, що цією загадкою міг бути патріотизм радянських людей, їхня відданість Вітчизні, вірність громадянському обов’язкові.
