Ось уже півтора року Україна вважається країною, у якій існує не тільки свобода слова, але й свобода вибору. За ідеєю, тепер молодий фахівець по закінченні вузу може влаштуватися на престижну високооплачувану роботу і приносити користь собі, своїм близьким і оточуючим людям. Чи так це насправді, і що для цього необхідно зробити? Щодо цього питання своїм багатим життєвим досвідом зі студентами поділився посол доброї волі ООН і соліст групи «Океан Ельзи» Святослав Вакарчук.
У суботу 29 квітня 2006 року, в актовій залі Одеського національного університету ім. Мечникова, на Французькому бульварі, відбулася зустріч студентів вузу і популярного українського музиканта. Захоплена молодь зібралася в стінах університету вихідного дня, щоб побачити свого кумира. Більшість мріяли побачити зірку ближче, взяти автограф, сфотографуватися і довідатися щось нове для себе. Мало хто точно знав, з якою метою приїхав Святослав Вакарчук, однак послухати будь-яку його промову бажаючих було задосить.
Український музикант привітав пожвавлену публіку і не зумів утриматися від компліментів на адресу одеських дівчат.
За дві години свого перебування Вакарчук торкнувся багатьох гострих студентських проблем, а саме: вибір професії, вступ до вузу, система освіти і культурний розвиток української молоді.
Як зауважив Святослав, вступити до вузу було б простіше для абітурієнта, якби у нас в Україні була система освіти, «як у голлівудських фільмах», коли існує єдиний центр обробки тестів, що здаються абітурієнтами. Таким чином, ми б змогли уникнути корупції в системі освіти, дозволити майбутньому студентові спробувати свої сили не в одному і навіть не в трьох вузах країни… Але для того, щоб вступити до вузу, необхідно чітко визначитися з майбутньою професією, щоб не втратити даремно дорогоцінного часу. Однак, як пояснити це батькам, які подумки давно вже зробили євроремонт у кабінеті свого сина-юриста, а їхній син, у свою чергу, мріяв стати геологом? Вакарчук зупинився і на цій проблемі. За його словами, багато батьків нав'язують особисту думку дітям, коли ті обирають свій життєвий шлях. Таким чином, батьки не бажають кращого своїм дітям, а лише намагаються забезпечити свою гідну старість. З одного боку, Вакарчук, можливо, і правий щодо свободи вибору, яким володіє кожна людина. Молодь – не виняток. Але з другого, як можна судити тих, хто породив, виховав і утримував? Чи легко зруйнувати власними руками те, що ліпилося багато років. Як кажуть, доки сам не пройдеш через усі «принади» батьківського щастя, зрозуміти складно.
Вакарчук не зміг обійти стороною тему «болонського процесу», що торкнувся і України. Оцінив він її позитивно, зазначивши, що ця система набагато ефективніша, ніж попередня. Святослав зазначив, що із за¬хідної системи освіти і нашої потрібно взяти найкраще і по'єднати в єдине, у такий спосіб ми одержимо ідеал. Знову двояка думка виникає на цей рахунок. З одного боку, студенти могли б самі обирати ті предмети, які хочуть вивчати, як це роблять, наприклад, у США. Тоді б скоротилася кількість прогулів, підвищилася б конкуренція між викладачами та їхнім «викладанням», вони, у свою чергу, цікавіше читали б лекції, щоб в аудиторії сиділо не три особи. Таким чином, ми б досягли ефективності в подачі знань, а надалі – у випуску фахівців-професіоналів. А з другого боку, якщо студент ще зі школи не любить математику чи біологію, то яким же він буде фінансистом чи хірургом, що дуже модно зараз, якщо в списку обраних предметів буде лише фізкультура.
Проте Святослав Вакарчук радить не поспішати Міністерству освіти скасовувати усні іспити. Адже практичні навички в більшості випадків можна перевірити за допомогою усного опитування. Живим прикладом є професія перекладача. Словниковий запас такого «професіонала» може бути блискучим, а вимова залишатиме бажати кращого.
Найостанніший удар Вакарчуком був зроблений по культурному розвитку української молоді. Музикант зазначив, що інтернет і телебачення – добрі джерела інформації, однак про глибший культурний розвиток забувати не варто. Вихід простий – читати книжки. Читати, щоб жити, читати, щоб розвиватися, читати, щоб відчувати. Молодь з кожним роком усе менше і менше часу приділяє читанню, – зауважив Вакарчук. Це пов'язано зі зміною в інтересах. Переважно читають тоді, коли силоміць змушують у школі або в університеті, і студент знає, що від прочитаного залежить його оцінка.
Святослав навів особисті приклади, відзначивши, що більшість його пісень народилася не на порожньому місці. Адже для того, щоб створити гідний твір, потрібно мати і розум, і багатий духовний світ, які розвиваються за допомогою читання. Вакарчук порадив читати російську класику і сучасні українські твори. За приклад він навів Достоєвського і Чехова. А кажуть, що в Західній Україні не читають російських авторів...
До кінця заходу фанатуюча публіка скандувала, щоб Святослав Вакарчук виконав будь-яку зі своїх пісень. Зрозуміло, вона таки домоглася свого. Добре, що молодіжні проблеми стали хвилювати представників світу культури, а особливо тих, хто має авторитет у цієї ж молоді. Головне, щоб ті, хто їздить у дорогих машинах зі звукоізоляційним і тонованим склом нарешті почули і побачили, що університет – це місце, де переважає інтелектуальна аура, а студенти – національна еліта, до думки якої давно настав час прислухатися…
