Про свою роботу Анатолій Миколайович Литвиненко говорить: «Це моє щоденне свято». Слово «свято» взагалі часто звучало під час нашої розмови з директором Одеської дитячої хореографічної школи. Мета його діяльності на цій посаді – подарувати дітям свято. Та й сам Анатолій Миколайович – «людина-свято». Так і сказав він про себе, так кажуть про нього ті, хто добре його знає, – колеги, друзі.
Що означає бути директором школи, більш-менш уявляє собі кожен. А якщо це школа мистецтв, де дитині потрібно не лише дати базову освіту, але і виростити з неї творчу індивідуальність, “перлинку”, постаратися максимально розвинути її здібності? А для цього зібрати і згуртувати колектив педагогів-однодумців! Завдання директора при цьому ускладнюється утричі...
Анатолій Миколайович Литвиненко очолив хореографічну школу майже тридцять років тому. Дісталася вона йому у занедбаному, з усіх точок зору, стані – таким був підсумок директорства попередника. Прикрості додавало ще й те, що першому керівникові заснованої у 1939 році школи, Єві Михайлівні Шип, вдалося домогтися певних результатів. Анатолій Миколайович Литвиненко поставив перед собою мету – відновити порушені принципи наступності і рухатися далі.
Одеська дитяча хореографічна школа сьогодні – це престижний навчальний заклад, де діти одержують середню професійну освіту за спеціальностями “виконавець класичного; народного; сучасного бального танців”. Чудові викладачі, серед яких – заслужені артисти України Е. Караваєва і В. Борисов, В. Баранова, В. Наваєва, І. Купало, Т. Чорна... в основі навчання – максимальне наближення навчального процесу до програми хореографічного училища.
Не буде перебільшенням сказати, що більшість з учнів школи фанатично віддані балетові. Інакше просто неможливо витримувати таке навантаження: після занять у звичайній школі щодня приходити до хореографічної. І по вихідних – теж! І працювати, у буквальному значенні, до сьомого поту. Ми не думаємо про це, коли дивимося виступи юних повітряних балерин... Дівчаток у школі – переважна більшість, хлопчики зараз поки що не йдуть у балет. Це проблема, а можливо, закономірність нашого часу...
Свято, подароване дітям, – це праця у будні, яка увінчується першими успіхами, оплесками, квітами. Анатолій Миколайович любить всіх дітей, і атмосфера у школі по-домашньому тепла. Наскільки дозволяють можливості (за традицією, що склалася, коли йдеться про сферу культури, скромні), директор намагається облаштувати репетиційні зали, зробити їх максимально зручними і затишними. Звичайно, площ не вистачає і можна знайти спосіб їхнього збільшення – була б підтримка міської влади. Є й інші проблеми в хореографічної школи, але Анатолій Миколайович Литвиненко вважає за краще говорити не про них (не скаржитися!), а про те, що вдалося зробити.
Щоб діти могли випробувати себе на сцені, у школі було створено театр “Барвінок”. Показані ним вистави – “Бембі”, “Доктор Айболить”, “Дюймовочка”, “Штраус-бал”, “Пригоди Синдбада-морехода”, “Пролісок”. Дуже корисною було для юних артистів участь у фестивалях і конкурсах: у Харкові, Євпаторії, Києві, Мінську, Варні, Марселі... Анатолій Миколайович Литвиненко – один з організаторів міжнародного фестивалю-конкурсу “Юність балету”, який провадиться у Києві. Проте справжнім його дітищем стали “Одеські перлинки” – у червні цей міжнародний фестиваль-конкурс відбувся в Одесі вдруге. Успіхові його багато в чому сприяла потужна спонсорська підтримка. Якимось дивним чином Анатолій Миколайович залучив до співпраці Одеський припортовий завод, “Імексбанк”, ЗАТ “Одесакондитер”, ВАТ “Куяльник”, ТОВ “Чорноморочка”, (ТМ “Браво”), ВАТ “Південьтранс” та інших. Причому деякі із спонсорів допомагають не лише у зв'язку з фестивальними турботами: до них можна звертатися в разі потреби. Позитивна (запальна!) енергетика Анатолія Микола¬йовича Литвиненка тому причиною, чи на наших очах народжуються “нові меценати”? Можливо, і те й інше, адже, все взаємозалежно – важко не піти назустріч людині, яка намагається зробити щось не для себе, а для дітей.
…Чи варто уточнювати, що хореографічна школа для її директора – “другий дім”? Але при цьому в Анатолія Миколайовича знаходяться час і енергія на багато чого. Він був депутатом Жовтневої райради, є членом президії Ради директорів шкіл естетичного виховання України, членом експертної комісії з розробки і підготовки навчальних програм, радником з питань культури і мистецтва при Верховному отамані регіонального підрозділу Козацтва Запорізького... Він є ініціатором конкурсу, що став популярним, “Мадам Одеса”...
Щоб скласти цілковите уявлення про “людину-свято”, надамо слово тим, хто добре його знає.
“Анатолій Миколайович створив у школі доброзичливо-зацікавлене ставлення до долі кожного учня. Завдяки винятково директору, його організаторським здібностям і неприборканому бажанню бачити школу на гідному рівні стосовно усього, він завжди вишукував можливості для ремонту, придбання костюмів, реквізиту, без чого неможливе повноцінне творче життя художнього колективу, душею якого був і залишається Анатолій Миколайович”. (Злата Баєва)
“Анатолій, звичайно, людина особлива. У нього дивовижна здатність збирати навколо себе людей і дарувати їм радість – радість спілкування. У нього вражаюче вміння робити все так, що біля нього добре”. (Наталя та Ігор Волошини)
“Унікальність його Особистості вражаюча. Він засліплює вдаваною легкістю задумів, феєрверком втіленого... Сьогодні він блискуче робить те, що інші відкладають на невизначене майбутнє. У його хореографічній школі вдосконалюють, поліпшують, підтримують не лише фізичне тіло, але очищають і розвивають до¬вірену їм душу дитини”. (Галина Лазарева)
“Знайомство з Анатолієм Миколайовичем стало подією життя, тому що він людина неординарна. Це людина-свято! Відкритість душі, бажання робити добро рухають ним у цьому житті”. (О. Ворона)
