говорить В.В. Маринюк, викладачка Одеської гімназії № 1 ім. А.П. Бистріної, переможець Всеукраїнського конкурсу «Вчитель року-2006»
– Вікторіє Валентинівно, Ваше сходження на педагогічний олімп було стрімким і несподіваним. Справді, рядовий, нікому не відомий педагог раптом стає кращим в Україні...
– Мені здається, для перемоги у такому конкурсі не обов'язково бути відомою людиною, мати знамените прізвище. Куди важливіше мати досвід, досконало володіти сучасними методиками навчання. Я часто буваю в Німеччині, й щоразу переконуюся, наскільки там далеко пішли вперед у своєму методичному забезпеченні, особливо при вивченні мов. Та й сама на своїх уроках давно відмовилася від тупих текстів, примітивних перекладів зі словником. Як бачимо, вчитель сам має постійно навчатися, і я вважаю себе дуже уважною ученицею.
– Але раніше Вас навчали по-старому...
– Справа в тому, що я закінчила одну з кращих одеських шкіл із поглибленим вивченням німецької мови. Саме на базі СШ № 90 перебувають знамениті “чкаловські” курси з вивчення іноземних мов. І хоча на РГФ в національному університеті завжди великий конкурс, я вступила туди одразу, до того ж на бюджетне відділення. Навчатися було легко, і тому я вирішила поєднувати роботу із навчанням. З другого курсу підробляла у рідній школі.
– Напевно, матеріально теж були зацікавлені?
– Звичайно. Мені хотілося самій заробляти гроші, а не сидіти на шиї у батьків. Щоправда, заробітки в школі не такі вже й великі, але все ж таки... Зате сьогодні в мене вже стаж одинадцять років, я маю вищу категорію. Щасливим, безтурботним студентським рокам віддала перевагу напруженому графіку, адже поєднувати роботу й навчання (тим більше на стаціонарі) було нелегко. Але не жалкую про це. Адже, напевно, вчорашню студентку навряд чи одразу взяли б до однієї з кращих гімназій ім. А.П. Бистріної.
– Так, рейтинг у цього навчального закладу дуже високий, за даними щорічного моніторингу гімназія лідирує в Одесі...
– Працювати тут справді цікаво. Оточення дуже дружнє, доброзичливе, а директор Сергій Юрійович Петрусенко робить усе, щоб молоді педагоги швидше адаптувалися, знайшли спільну мову з учнями.
– А Ви швидко знайшли? Адже діти тут навчаються не прості, за всіма стоять батьки...
– Я не вважаю, що ця гімназія – тільки для обраних, що сюди неможливо потрапити простому смертному. А ось те, що тут учні більш зібрані й привчені до праці, це одразу впадає в око. Хоча, звичайно, буває всіляке. Іноді здається, що ми у ці роки були серйознішими, відповідальнішими.
– А що дає Вам співпраця із Баварським домом?
– Не тільки додатковий заробіток, але й можливість постійно вдосконалювати себе. Адже завдяки цьому фонду я пройшла численні семінари-тренінги, організовані німецьким Гете-Інститутом в Одесі, Києві, Німеччині. Сьогодні активно працюю над проблемою використання інформаційно-комунікативних технологій, інтерактивних методів при вивченні німецької мови. Завдяки комп'ютеру в лічені хвилини вдається одержати творчий текст, контрольну, спантеличити дітей нестандартним завданням.
– Ну тепер усе стає на свої місця: Ви постійно перебуваєте у високоінтелектуальному середовищі й Ваша перемога на конкурсі закономірна...
– Взяти участь у цьому турнірі я зважилася тому, що конкурс з німецької мови провадиться рідко – один раз на 10 років. Тому упустити таку можливість не хотілося. Після перемоги на обласному турі мені була вручена нагорода –знак “Відмінник освіти України”. Всеукраїнський тур проходив у Львові й, якщо чесно, на перемогу я не розраховувала. Мені говорили, що добре буде пройти навіть один тур. Що ж, у журі справді не було представників із південного, східного регіонів, але, виявилося, це не мало ніякого значення. Головне – сучасна методика, вміння навчати по-новому. З 28 учасників до другого туру пройшло тільки дванадцять, а до фіналу вийшло п'ятеро. Нам запропонували протягом 10 хвилин видати трактат на тему “Якби я був (ла) міністром освіти й науки України”.
– Ну й що б Ви зробили на місці Ніколаєнко?
– Зрозуміло, що насамперед підвищила б зарплату вчителям. Якщо вони мають працювати по-європейському, то й одержувати так само, як там. Поки що ми про це тільки мріємо. І дуже жаль. Адже роки минають, і багато людей так і постаріють, не пізнавши повноцінного, комфортного життя, а головне, не реалізувавши себе як особистість. Друге – наші педагоги мають досить злиденні можливості для творчого зростання, підвищення кваліфікації. Немає ані посібників, ані наукової літератури, а бібліотечні фонди добряче застаріли. Про все це я докладно говорила на обласній педконференції.
– Будемо сподіватися, що Вас почують. І останнє запитання – про результати перемоги, адже вперше одеський вчитель посів перше місце в Україні.
– Ну, моральний стимул дуже великий, мої колеги з гімназії дуже пишаються цим успіхом. Я одержала премію 4200 гривень і представлена до звання “Заслужений вчитель України”.
