Одеська область, як і весь Південь України, має у своєму розпорядженні великі ресурси вапняку-черепашнику, що здавна використовувався для будівництва.
Характерна риса розробок пиляльного каменю в області – підземний спосіб його видобутку. Він обумовлений порівняно глибоким заляганням корисної копалини й високим показником коефіцієнта розкриву. Хаотичні тривалі підземні розробки черепашнику, які беруть початок ще із часів Хаджибея, утворили відомі одеські катакомби, що займають великі площі у міських межах і поза ними.
Підземні розробки каменю-черепашнику поширені також у Миколаївській, Вінницькій, Херсонській та інших областях України, а також у Молдові. У 1971 – 1975 рр. з 25 родовищ черепашнику, намічених до розробки, 19 мали розроблятися підземним способом. За гірничотехнічними та економічними факторами 75% розвіданих запасів припадає на підземну розробку. Підземним способом намічалося добувати черепашник на Ковалівському, Фонтанському, Довжанському, Гуляй-Балківському, Булдинському, Загнітківському, Холоднобалківському та інших родовищах. Поряд із властивими цьому способу недоліками, він має певні позитивні сторони, насамперед, які забезпечують збереженість земельних угідь.
У 1965 р. на адресу Одеського інженерно-будівельного інституту (ОІБІ) надійшла пропозиція від головного інженера тресту «Одесбудматеріали» Г.С. Яблонського про розробку механізації та технології видобутку каменю-черепашнику із забезпеченням знепилювання робочого вибою на госпдоговірних засадах. Договір було укладено, гроші перераховані. Термін виконання робіт – 1 рік.
На різних машинобудівних заводах було виготовлено різальний інструмент: дискова пилка, вібробар, торцефрез. Всі інструменти пустотілі, постачені системою пневмотранспорту відходів пиляння із пропилу, через інструмент, вентилятор, циклон, фільтр тонкого очищення повітря, з їхнім викидом в атмосферу. Запиленість у вибої визначалася 0,1 млгр на 1 літр повітря.
Робочі креслення торцефреза та каменерізальної машини розроблялася у Київському КБ «Строммашина» конструктором О.Я. Роммером. Всі різальні інструменти і КРМ захищені авторськими свідоцтвами за моєю участю.
Яка каменерізальна техніка застосовувалася на кар'єрах і підземних розробках?
1. Крим. Кар'єр Альмінський. Машина «СМ-89А».
2. Дискова пилка «великого» відколу. Встановлювалася на «КРМ КМГ-2» (конструкції Галаніна). Застосовувалися на підземних розробках у Молдавії, Криковське родовище вапняків за 22 км від м. Кишинева.
3. Барова машина «КМАЗ-188» (каменерізальна машина Олександра Заступайла).
У 1966 р. з метою проведення науково-дослідних робіт Одеським трестом будматеріалів до лабораторії ОІБІ було передано дві КРМ, «КМАЗ-188», «КМГ-2». Ці машини нами були модернізовані. Для фінансування науково-дослідних робіт я був відряджений у м. Київ до керуючого округу. Про всякий випадок взяв із собою навіски різних фракцій вапняків. Ці навіски, їх фракційний склад було визначено на вагах кафедрою хімії ОІБІ. Виконавцем була Л. Шестовська. У розмові із керуючим я був трохи засмучений, тому що він мені сказав, що ніякого стосунку до вапняків він не має, і, що йому потрібна цегла на будівництво м. Києва. Я пішов на ризик і показав йому навіски. Кожна фракція в окремому прозорому пакеті, заклеєна й завірена гербовою печаткою. Він відкрив п'ятирічний план розвитку республік СРСР і виявив, що Білорусії потрібні вапняки для розкислення ґрунту. Зі мною були 2 бланки на госпдоговірну роботу оформлені з боку «Замовник». Через 10 – 15 хвилин було оформлено договір з боку «Виконавець». Таким чином, ми допомогли у прихованій формі Білорусії та в бухгалтерії НДС ОІБІ на розрахунковому рахунку з'явилося 50 тисяч рублів. На ці гроші було виготовлено нову машину «КУА-2», термін виконання робіт – 3 роки. Після закінчення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт всі учасники госпдоговірних робіт одержали премії в ОІБІ. Другу премію я й Г.С. Білорусов (зав. кафедри будівельних машин) і конструктори КБ «Будмашина» у м. Києві також одержали премії.
Всі лабораторні й виробничі випробування модернізованих нами КРМ, оснащених системами пневмотранспорту, провадилися із підключенням у необхідних місцях вимірів авіаційних приладів-покажчиків швидкості літака у км/годину. Результати вимірів переводилися у м/сек при вимірюванні динамічного або статистичного напору (вакуум), що відповідало позначкам штуцерів приладу «D» – динаміка, «С» – статика. Особливо зручно працювати із цими приладами в шахтах, де освітлення робочих місць бажає бути кращим, тому що цифри й стрілки приладів покриті фосфором. Це дало можливість відмовитися від застосування «V»-подібних водяних манометрів, які ми спочатку застосовували в штреку Булдинського шахтоуправління. Остання конструкція машини була нами захищена авторськими свідоцтвами на винаходи й була замаркірована як «КУА-2». Це означало: комбайн збиральний автоматизований, другий варіант. На Сімферопольському машинобудівному заводі виготовили «КУА-2». Одна КРМ випробовувалася в Сімферополі, інша – у штреку Булдинського шахтоуправління. Комісією представників «Облпромсес», шахтоуправління й тресту «Промбудматеріали» роботу нової КМС було оглянуто. Після цього склали акт, яким рекомендувався її серійний випуск. Приблизно через 1 місяць директор Булдинського шахтоуправління відмовився від застосування нових «КРМ КУА-2». І от на якій підставі. На той час одразу у багатьох вибоях працювало 15 – 20 «КРМ КМАЗ-188». На кожній з них працювало 2 шахтарі, виходило 40 людино-змін, у дві ж зміни – 80. За продуктивністю наша «КУА-2» замінювала п'ять «КМАЗ-188». У підсумку необхідно було звільнити 40 шахтарів. На КРМ працювали переважно молоді люди, звільнені з Радянської Армії, зі шкільною освітою. Влаштуватися на роботу навіть у той період було важко. Шахтоуправління відпускало цим людям безкоштовно камінь-черепашник, машиністи будували будинки, обзаводилися сім’ями. Робота шахтаря була привабливою й тим, що за законами профспілки, піти на пенсію їм можна було у 50 років.
Машина «КУА-2», модернізовані «КМАЗ-188», «КМГ-2» були списані з балансу й здані на металобрухт проректором з ОІБІ з госпчастини В. Назаренком.
Після смерті д.т.н., проф. Г.С. Білорусова науково-дослідні роботи було припинені й ніколи й ніким не поновлювалися. Нині видобуток черепашнику провадиться «КМАЗ-188» у смт Ільїнка. Гадаю, що необхідно організувати спеціальну нараду, на якій варто обміркувати питання щодо доцільності поновлення виробництва й експлуатації «КМГ-2». Сподіваюся на серйозну увагу до виниклої насущної проблеми і з боку облради та облдержадміністрації.
