Машину раз у раз підкидало на вибоях вулиці Лиманної. Водій осудливо хитав головою: «Хіба на такий курорт комусь захочеться їхати на своєму автомобілі?» Однак через хвилин двадцять крізь лобове скло відкрився вид висотних корпусів санаторної зони Куяльника. Як сказав директор ДП «Клінічний санаторій ім. М.І. Пирогова» В'ячеслав Тисовський, за 2005 рік тут одержали обслуговування 6390 чоловік. Чи багато це?
Якщо врахувати, що заплановано було майже вдвічі більше і фактична заповнюваність склала 53,2%, то, начебто, і не так багато. Якщо ж оглянутися на 2000 рік, коли Куяльницька лікарня, як курортний об'єкт, практично дійшла до повної деградації, то наведені новим директором показники свідчать про стійкий сьогоднішній розвиток санаторію. Так, у минулі літні місяці його персонал приймав по тисячі і більше людей, які потребують допомоги.
Але чи порівнянна тисяча з числом тих, хто живе в Одесі – у мільйонному місті? А хто знає про це цілюще місце в інших містах України? Реклама – мовчить. Розгорнути широку інформаційну кампанію з метою сповістити наше населення про те безцінне природне надбання, яке має його країна, ніхто навіть не намагався. Зате ми тут багато чули про Мертве море! Мабуть, варто повчитися в ізраїльтян, як створювати іміджеву привабливість своєму регіонові?
Грязі, що лежать на дні Куяльницького лиману, справді чудові за цілющими властивостями. Підприємливі американці ще років 20 тому прислали свого представника з Всесвітньої організації охорони здоров'я для того, щоб він домовився про їхній експорт. На щастя, наша влада відмовила, оскільки грязі розвозилися по курортних установах Радянського Союзу. Досі триває інтерес до Куяльника з боку французьких та російських курортологів.
Ще в ХІХ столітті вчені установили, що високий терапевтичний ефект має також і вода лиману, так називана ропа. Вона містить дуже корисні солі і мікроелементи. Офіційне відкриття купалень відбулося в 1833 році, на що надихнули праці дивізійного лікаря Е. Андрієвського. Користуючись підтримкою генерал-губернатора, князя М. Воронцова, він зміг облаштувати тутешній берег курортними будинками, купальнями і пляжами. Як говорить В. Тисовський, альтернативи цій унікальній грязьовій терапії у світі немає, особливо, якщо це стосується опорно-рухового апарату, зокрема, дистрофічного характеру, такого, наприклад, як артрози і спондільози. Тут відновлюються функції ушкодженої кістково-м'язової системи, лікується остеохандроз, усуваються наслідки переломів кісток і суглобів. Люди позбуваються урологічних та гінекологічних захворювань, лікують нервову систему.
Сьогодні тут стоять корпуси, здатні прийняти до 3 тисяч чоловік на місяць. Однак... Куяльнику при всіх його достоїнствах далеко до того, щоб стати санаторною Меккою. І справа тут не лише у тому, що до нього веде погана, незаасфальтована дорога, яка відлякує інтуристів. І не лише в тому, що сюди важко доїхати і самим одеситам. Курні мікроавтобуси ходять з великим інтервалом і не вміщують всіх бажаючих. Під час дощу Лиманна перетворюється у величезну непролазну калюжу. А більше дістатися немає на чому. Хто пробував, може погодитися, що на цьому маршруті здоров'я кепське транспортне забезпечення. Справа – в іншому!
Соціально-економічна криза останнього десятиліття аж ніяк не кращим чином позначилася на роботі курорту. Його ліжковий фонд і лікувальні потужності використовуються далеко не цілком. Так, лікарня не діє в зимовий час. Роки перебування у гнітючому стані зробили підприємство збитковим. Зміни на краще почалися лише з приходом нового (нинішнього) керівництва "Клінічного санаторію".
Одночасно з'ясувався комплекс причин, що обмежують перспективи здравниці. Як пояснив В. Тисовський, власником всього санаторного господарства є профспілки в особі ЗАТ "Укрпрофздравниця". Частки державного майна у ньому немає. Тому місто, хоч і хотіло б виділити асигнування на його утримання і реконструкцію, зробити цього не може: у міському бюджеті не передбачена допомога приватному відомству. Якби тут було створено нове підприємство з комунальною формою власності, де місто було б учасником акціонерного товариства, тоді для фінансування курорту з боку міста з'явилися б підстави. Але зараз питання у тому, чи зацікавлена міська влада у створенні такої схеми співпраці?
Поки що діяльність ДП "Клінічний санаторій ім. М.І. Пирогова" пов'язана з бюджетами тільки через сплату податків. Тобто – односторонньо. Тому, хоча переважна частина відрахувань йде до республіканського бюджету, держава зі свого боку нічого не вкладає у розвиток Куяльницького курорту. У свою чергу, до міської скарбниці надходить лише 25% від загальної суми доходів, одержуваних санаторієм. За даними за 2005 рік, разом з обов'язковими платежами з його боку, це склало 2 млн гривень. Для міста – не такі великі гроші, які спонукували б вживати дійові рішення.
Втім, прагматичність при вкладенні фінансів можна зрозуміти. Але як пояснити байдуже ставлення до пам'ятки архітектури, яким є будинок, де спочатку розташовувалися купальні? Де в залі очікування, колись інкрустованому дорогим паркетом і прикрашеному ліпниною, а тепер просто облупленому, відпочивали історичні особистості? Управління містобудування й архітектури Одеського міськвиконкому не береться вишукати резерви на підтримку цієї будівлі в нормальному технічному стані. Від вітру, злив і температурних перепадів на його стінах зяють сліди руйнування. Але, як випливає з листування, управління вважає, що будинок повинен утримуватися за рахунок коштів підприємства, у якого воно перебуває на балансі.
– Але ж наше підприємство чисте госпрозрахункове, – уточнює В. Тисовський. – Наші доходи походять з того, скільки власників путівок ми обслужили. Тому зароблені гроші ми спрямовуємо на збільшення пропускної здатності санаторію. Ми не можемо включити до свого фінансового плану виділення коштів на ремонт фасаду цього рідкісного зразка архітектури.
Санаторію сьогодні під силу лише деякі перетворення щодо поліпшення комфортності кількох своїх номерів, оскільки хворі віддають перевагу проживанню у дорожчих, але краще обладнаних кімнатах. Для гарного "розкручування" курорту за євростандартами потрібно спорудити новий корпус, відновити пляж, розташувати на території атракціони, запровадити розважальні програми на будь-які смаки і матеріальні можливості споживача. У нас же на Куяльнику після процедур залишається лише милуватися вогнями селища Котовського. Відсутність цих комплексів – теж недогляд, якщо не приклад бездіяльності влади у справі залучення клієнта та інвестора.
Це проблема держави: приватні курорти позбавлені офіційної підтримки. Ніби в них оздоровляються не наші ж громадяни, ніби зростання їхньої відвідуваності не позначилося б у вигляді податкових відрахувань! Інвестиційна допомога від Одеської міськради може бути зроблена, наприклад, у вигляді зниження податку на землю, вартості комунальних послуг, або у вигляді гарантій, даних під надання безвідсоткового кредиту. Є різні форми проведення пільгових ліній.
Певні перспективи курорту відкрило б надання йому статусу республіканського. Поки що він, незважаючи на те, що визнаний одним з найефективніших у світі, залишається у статусі лише місцевого значення. Чому? Для початку цієї інтерпретації потрібно розробити проект реконструкції санаторію. На забезпечення цього задуму в п. 3.2. відповідної програми передбачено виділення до кінця 2006 року 700 тисяч гривень з держбюджету і 200 тисяч – з обласного. Про надходження цих грошей, а тим більше про результати розробок поки що нічого не відомо. У дирекції санаторію ще не запитували навіть вихідних даних. А з нового року що ж: знову розробляти, погоджувати, затверджувати нову програму, "вибивати" під неї кошти? Тим часом, влітку на узбережжя приїздять "дикуни", мастять гряззю хворі місця, а потім заходять у воду подалі, щоб набрати в банки і відра цілющої чорної маси. Продаючи клієнтам таку ж, тільки набагато нижчої якості, орендарі рекреаційних купалень на Мертвому морі кладуть на свої банківські рахунки мільйони доларів. Треба б знати і нам: не по грязі ходимо – по чистому золоту.
