Іван Франко, видатний український письменник, вчений, журналіст і громадський діяч постійно публікував у періодичних літературних і наукових виданнях Галичини свої дослідження з різних питань українсько-болгарських зв'язків.
Дуже показово, що при виборі різних аспектів досліджень Іван Франко зупиняється, насамперед, на таких культурних і соціальних явищах, як виникнення і поширення писемності, антифеодальний рух, гайдуцтво.
«Від них, (тобто болгар – В.Т.) пливли до нас перші хвилі світла, йшли перші книжки, йшли і люди, які у тяжких змаганнях служили нашому краю...»
На новому історичному витку Іван Франко відкрив сторінку перекладацької діяльності, знайомлячи українського читача в Галичині і Буковині з шедеврами болгарської поезії. У 1888 році він переклав і надрукував у додатку до газети «Буковина» болгарські народні пісні з гайдуцького епосу «Сирота іде в гайдуки», «Скривджений слуга шукає правди в гайдуків» тощо.
Іван Франко ґрунтовно зацікавився представниками нової хвилі молодої болгарської поезії і мав намір перекласти усі вірші Христо Ботева, видати їх окремим збірником з портретом автора. Не встиг. Як зараз кажуть: загруз у поточних справах! Вірніше, у безгрошів’ї.
Тут доречно нагадати, що саме Одеса подарувала Христо Ботеву натхнення. Тут він написав перші вірші. Волелюбна література, діяльність революціонерів, з якими познайомився гімназист Христо Ботев, глибоко запали в серце, зіграли важливу роль у формуванні його як поета-борця, одного з вождів болгарського національно-визвольного руху. Вже у своїй першій поемі «Гайдуки», яку він почав писати тут, Христо Ботев, як і Тарас Шевченко, закликав свій народ до повстання. В Одесі Ботев подружився з багатьма українськими революціонерами, зокрема, з Олексієм Шапченком – робітником-машиністом залізниці, який згодом поїде до свого друга в Румунію і буде там працювати з ним над випуском газет.
Дослідження Івана Франка, його літературні твори користувалися в Болгарії популярністю. Показово, що болгарською мовою перекладалися твори з яскраво вираженим соціальним змістом. Ще в 1894 році Георгій Бакалов переклав і опублікував у «Робітничій бібліотеці» повість Івана Франка «Як пан собі біди шукав» («Де е бедата»). У 1890 році журнал «Български преглед» друкує його вірш «Каменярі», а також інші твори соціально-політичної спрямованості.
Підкреслюючи значення творів Івана Франка для Болгарії того періоду, професор Стойко Божков писав, що «великий український письменник своєю творчістю допомагав пробудженню робітничого класу».
Іван Франко був особисто знайомий і тривалий час листувалися з І. Шишмановим, П. Тодоровим, Л. Мілетичем, С. Романським та іншими видатними діячами болгарської культури.
Петко Тодоров, наприклад, з похвалою відгукувався про прочитані твори Івана Франка і, у свою чергу, рекомендує для перекладів вірші Пенчо Славейкова, надсилає до Львова і Чернівців книжки своїх друзів.
Я, на жаль, не знаю, які вірші Пенчо Славейкова перекладалися на той час українською мовою, і чи перекладав їх Іван Франко. У радянський же час вірші цього чудового поета перекладала одеситка Ганна Ахматова, кияни Дмитро Павличко і Дмитро Білоус.
Неоціненне значення Пенчо Славейкова в прилученні болгар до духовних цінностей Європи. Переклади німецьких, російських, англійських поетів, незабутні образи титанів європейської культури, створені ним, виявляли щиру велич людського духу, закликали до оновлення, розширювали кругозір болгарського читача, прокладали мости між народами і культурами.
У вересні 1901 року Петко Тодоров побував у Львові і розмовляв з Іваном Франком.
Українські і болгарські письменники обмінювалися статтями, повідомленнями, інформацією з різних питань розвитку культури і надавали один одному допомогу в літературній і науковій діяльності.
Наприклад, Іван Франко, працюючи над збірником «Галицько-українських народних приказок», використовував болгарські приказки, видані Петко Славейковим, знавцем і популяризатором української поезії, батьком згаданого Пенчо Славейкова.
Дружні і творчі зв'язки ставали основою для солідарності в усіх сферах діяльності. Так, у 1907 році Іван Франко відмовився від запрошення очолити кафедру слов'янських культур Софійського університету, коли дізнався від професора Івана Шишманова, зятя М. Драгоманова, що болгарський уряд має намір замінити вченими-іноземцями болгарських професорів, які боролися «за автономію університету, за правду і культуру», хоча, за зізнанням Івана Франка, він давно вже відчував палку любов до болгарського народу і хотів «віддати частину своєї праці Болгарії та болгарській науці».
Такі прояви солідарності українських і болгарських діячів культури знаходили гарячий відгук і схвалення в колах передової громадськості обох країн.
В останнє десятиліття Івана Франка підводило здоров'я. Особливо дошкуляв йому параліч кистей рук. Іван Якович не міг займатися улюбленою справою!
У жовтні 1909 року він вирішив спробувати щастя на куяльницьких грязях.
Одеса приваблювала до себе. Нові красиві будинки. Широкі, добре провітрювані вулиці. Кінно-рейкова дорога, так звана конка. Добросерді обличчя одеситів. Зростало почуття, що усе в нього налагодиться. Зупинився в двоповерховому готелі «Версаль» на Грецькій, 42 (нині у цьому будинку райвідділ міліції).
З одеськими літераторами, журналістами, викладачами університету Іван Якович дружив заочно давно. Він допомагав видавати одеситам, членам товариства «Громада», протягом 1893 – 1898 років російсько-український словник. На титулі словника було написано: «Зібрали і впорядкували М. Уманець і Спілка. Видано у Львові в друкарні товариства імені Т.Г. Шевченка». Це означало: М. Уманець – бібліограф і письменник Михайло Комаров. Спілка – гурток збирачів словника «Одеської громади».
На сторінках одеських газет друкувалися в перекладі оповідання «Грицева шкільна наука», «Малий Мирон», «Красне писання», «Історія моєї соломорізки» і «Добрий заробок». У 1897 році редактор видання «Жизнь Юга» П. Біловодський запросив І. Франка до постійної співпраці, сповістив про це одеським читачам. На повідомлення відреагували не лише читачі, але і цензура. Цензура заборонила друкувати оповідання «Муляр», «На дні». Попри на такий сумний вступ, Іван Якович погодився співпрацювати.
Крім оповідань, в «Жизни Юга» були надруковані «Письма из Галиции». У «Письмах» були піддані гострій критиці вибори в Австро-Угорщині. Редактор у звертанні до Франка дякував за матеріал: «Якщо можна, частіше надсилайте нам повідомлення про ваші наукові і літературні товариства, про справи політичні, соціально-економічні тощо».
На жаль, «Письма из Галиции» не друкувалися далі. У тому ж році видання «Жизнь Юга» закрили.
...Спочатку Іван Франко не міг навіть листа додому написати. Згодом поїздки на лиман стали впливати позитивно. Іван Якович після грязевих ванн почав ходити у гості до Михайла Комарова, до публічної бібліотеки. Приносив і відносив книжки, зі співчуттям спостерігаючи за знаменитим письменником, якийсь юнак, студент із Болгарії.
