Коли кілька років тому довелося побувати у Великодальницькій школі, залишав її з тривогою в душі: чи вдасться директорці Людмилі Олександрівні Ганжук та її колегам-педагогам вирішити проблеми, що накотилися сніжною лавиною. А їх накопичилося чимало. Головне – зробити ремонт будинку. У холоди дітей теплом забезпечити. Домогтися ліквідації заборгованості перед вчителями...
І як же приємно було почути нещодавно про те, що багато неприємностей уже позаду. Людмила Олександрівна приділила мені увагу, хоча я з’явився без попередження, приділивши мені увагу, не приховуючи, не побоюся цього слова, гордості, повідала, що сьогодні їй довірено очолювати вже навчально-виховний комплекс: школу-гімназію трьох ступенів. Тепер, щоб бути зарахованим до гімназичного класу, треба здавати іспити. Крім диктанту, розв’язання математичних шарад, потрібно демонструвати й здатність мислити логічно. А гімназисти навчаються за особливою програмою, опановуючи, поряд із комп'ютерною грамотою, основи бальних танців.
Педагоги, більшість з яких мають вищу категорію і є досвідченими методистами, прагнуть прищепити своїм вихованцям здатність орієнтуватися у складних ситуаціях, розвинути гарні задатки, допомогти їм увійти в доросле життя із надійним запасом теоретичних знань та практичних навичок. У зв'язку із цим, важко переоцінити роль профільного навчання, що впроваджено в передвипускних класах. В позаурочний час діти опановують професією водія. У планах – відкриття курсів для швачок та електрозварників.
Людмила Олександрівна розповіла про те, з якою самовіддачею працюють Наталя Сергіївна Хмелевська, Лариса Іванівна Козлова, Тетяна Григорівна Радченко, Лариса Володимирівна Ліннік, Тетяна Федорівна Сапожникова, Тетяна Петрівна Кошелєва та багато інших. “У нас немає байдужих вчителів. Усі вони закохані у своїх вихованців й у свою шляхетну справу”, - сказала Ганжук.
Про ефективність роботи педколективу говорить той факт, що лише нинішнього року із 51 випускника цієї школи-гімназії 29 стали студентами вузів, один навчається у технікумі, а 15 здобувають професії в ПТУ. Показово, що 14 дітей стали золотими медалістами. Серед них Алла Богаченко, Оля Хомич, Ірина Лиха, Оля Браїлко, Антон Тороній.
Сьогодні цей навчальний заклад живе й розвивається відповідно до концепції, розробленої до 2010 року. Відішли в минуле турботи про купівлю дров та вугілля, про дах, що протікає, коли тазики доводилося підставляти під час дощу, про підвезення дітей із сусіднього села... Будинок відремонтовано й газифіковано, дітей підвозять на маршрутках, у класах затишно (їх оснастили за підтримки батьків). Довідався я й про спортивні успіхи великодальницьких учнів (волейболістки стали кращими в Україні, а вихованці секції боротьби ОКАН Андрій Кир’яков та Діма Козир досягли перемог на змаганнях найвищого рівня, будується новий спортивний майданчик), про художню самодіяльність.
Приємно було відзначити, що багато чого зроблено для школи-гімназії сільською радою й особисто сільським головою В.Г. Рибаком, опікунською радою, яку очолює Любов Василівна Васильковська.
Побував у класах школи-гімназії, в їдальні, у конференц-залі, де йшла репетиція хору, в спортзалі й переконався, що якщо навчальний заклад опікують усією громадою (і педколектив, і батьки, і місцеве самоврядування), то він живе цікавим, плідним життям усупереч всім складнощам та труднощам нашого непростого часу.
На прощання я зробив кілька знімків і їхав зі школи тепер не з тривогою, а з радістю в душі і за вчителів, й за дітей, які викликали симпатію і своєю розкутістю, й довірливістю, і непоказною вихованістю. І подумав про те, що влаштувальники районних зборів працівників профспілки освіти зробили правильний вибір, вирішивши провести його на базі Великодальницького навчально-виховного комплексу: школа-гімназія.
