В Україні виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) покладено на державні виконавчі служби й регулюється Законом України «Про виконавче провадження» (далі – Закон).

Державний виконавець є представником влади й здійснює примусове виконання судових рішень, винесених ім'ям України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу в порядку й у межах строків, встановлених Законом.

Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ (накази, постанови, ухвали судів та інших органів), що відповідає вимогам, передбаченим Законом, якщо він пред'явлений до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення, а також відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк на пред'явлення виконавчого документа до виконання, що визначен у статті 21 Закону, а саме:

– виконавчі листи та інші виконавчі документи повинні бути пред'явлені протягом трьох років;

– посвідчення комісій по трудових спорах – протягом трьох місяців;

– постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, – протягом трьох місяців;

– інші виконавчі документи – протягом року, якщо інше не встановлено Законом.

Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення – п'ятнадцяти днів (при цьому Закон не обмежує мінімальний строк, що може бути встановлений державним виконавцем), попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених Законом.

У випадку невиконання рішення боржником в строк, встановлений державним виконавцем для добровільного виконання рішення, державний виконавець починає виконувати рішення у примусовому порядку, приймаючи передбачені Законом заходи по примусовому виконанню рішення, одними з яких є:

– звернення стягнення на майно боржника;

– звернення стягнення на заробітну плату, доходи, пенсію, стипендію боржника;

– вилучення у боржника й передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні; а також інші заходи, передбачені рішенням.

Державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а по виконанню рішення немайнового характеру – у двомісячний строк, з дня відкриття виконавчого провадження. Зазначені строки не поширюються на час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження та на період реалізації арештованого майна боржника.

Рішення по стягненню аліментів, заробітної плати в межах платежів, вирахованих за один місяць, а також про стягнення усієї суми боргу по цих виплатах, якщо рішенням передбачено її негайне стягнення, рішення про поновлення на роботу чи на попередню посаду незаконно звільненого або переведеного працівника, а також в інших випадках, передбачених Законом, підлягають негайному виконанню.

Якщо рішення підлягає негайному виконанню, державний виконавець відкриває виконавче провадження не пізніше наступного дня після одержання виконавчих документів і починає здійснювати виконавчі дії не пізніше п'яти днів від дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Таким чином, виконуючи рішення суду у добровільному порядку у встановлений державним виконавцем строк, громадяни можуть уникнути додаткових витрат, пов'язаних з примусовим виконанням рішення суду органами державної виконавчої служби.