Шапки долой перед героями,
Оставшимися в живых,
И вечная память погибшим!
С.СЕРГЕЕВ-ЦЕНСКИЙ
Час невмолимо підточує їхнє здоров’я: рідшає славна когорта Героїв Радянського Союзу. Нині їх на Одещині залишилося лише дев’ять. Серед них – Герой Радянського Союзу полковник у відставці А.І. Шмаков.
Народився він під час громадянської війни у селищі Лая, яке розкинулося широкими вулицями за 160 кілометрів на північ від Свердловська. Дитинство і юність були дуже нерадісними, як, втім, і у більшості дітей у 30 – 40-ві роки минулого століття.
Коли йому тільки виповнилося вісім років прийшла у їхній дім біда: померла мати, Марія Іванівна. Батько, Іван Костянтинович, у 1930 році залишився з двома хлопчиками на руках: старшому сину – вісім, молодшому, Володі, лише шість рочків. Важко було чоловікові одному вести господарство, піднімати синів, працюючи модельщиком у ливарному цеху на Нижньо-Тагільському металургійному заводі. З’явилася мачуха, а у 1934 році – і зведений брат – Адварп. Незвичне ім’я дали, перевернувши назву центральної газети.
Щоб не обтяжувати сім’ю, Толя Шмаков після сьомого класу пішов на свій хліб: закінчив школу ФЗН, почав працювати електриком на заводі, а потім два роки навчався у гірничо-металургійному технікумі.
Але мрія покликала юнака у небо, хоча, по правді, ще у технікумі колишній матрос витатуював йому та іншим однокашникам на лівій кисті красивий якір: хто з хлопчаків не марив такою романтикою – морем і небом? Проте небо перемогло, і Шмаков закінчив аероклуб, політавши на У-2. Захоплюючу дорогу в небо продовжив: Пермська військова авіашкола пілотів, Новосибірська ВАШП, а у червні 1942-го став курсантом Першого Оренбурзького військового льотного училища, де починав освоювати відомий штурмовик ІЛ-2. В одному з перших самостійних польотів виявив завидні якості: винахідливість, холоднокровність і сміливість. Після зльоту, на висоті вісімдесят метрів зупинився мотор. З парашутом стрибати низько, вірна смерть, і Шмаков за лічені секунди приймає рішення: виконав посадку на шасі, зберігши матчастину, за що був заохочений начальником училища.
До діючої армії потрапив лише 24 червня 1944 року і брав участь у стратегічній операції “Багратіон” щодо визволення Білорусії та північних областей України. Пройшов бойовий шлях у складі 783-го штурмового Червонопрапорного Танненберзького авіаполку від Бобруйська до аеродрому Рекліна, що за 70 кілометрів від Берліна.
У нагородному листі на лейтенанта Шмакова А.І. записано:
“Тов. Шмаков, виконуючи бойові завдання, завжди показував зразки мужності і відваги”...
За 97 бойових вильотів відважний льотчик знищив 4 танки, 76 автомашин, 7 батарей та багато інших об’єктів, а також 250 солдатів і офіцерів супротивника.
До названих вище перемог слід додати, що при підтримці наступу нашого 9-го танкового корпусу влітку 1944 року у визволенні міста-фортеці Осовці, залізничного вузла Остраленко, а також при передислокації супротивника від Бобруйська на Барановичівському, Мінському та Брестському напрямках лейтенант Шмаков на своєму Іл-2 здійснив 24 успішні бойові вильоти. Провів шість повітряних боїв і, відбиваючи атаки ворожих винищувачів, збив “Фокке Вульф-190”.
16 січня 1945 року у складі вісімки, де він був заступником ведучого групи, штурмував довготривалу оборону супротивника в районі Пултуська, але на п’ятому заході при пікіруванні на ціль прямим влучанням зенітного снаряда у мотор були виведені з ладу повітряна, масляна і водяна системи. Проте Шмаков зумів перетягти на свою територію і зробив посадку “на живіт” прямо в полі. Він посадив машину так майстерно, що лише лопасті пропелера скрутилися у “баранячий ріг”. Незабаром Іл-2 відремонтували і він почав літати.
Довелося А.І. Шмакову літати і на ІЛ-10, який мав швидкість 100 кілометрів за годину і тривалість польоту 300 кілометрів, більше, ніж ІЛ-2.
Після Перемоги Анатолій Іванович служив у Польщі. Там він зустрів свою суджену, учасницю війни, Анастасію Федорівну, з якою живе у любові, миру і злагоді вже 60 років. Цей чудовий ювілей вони відзначили 4 березня 2006 року. Вона подарувала йому дочку Ірину і сина – Володимира. В онучки Олени Валеріївни росте правнук Олексій – учень одеської гімназії № 1.
...У 1953 році А.І. Шмаков закінчив Монінську Військово-повітряну академію. З 1961 року його служба, польоти відбувалися в Одеському військовому окрузі, становлячи ще один ювілей. Ось вже 45 років його життя і доля пов’язані з Південною Пальмірою. Вже будучи полковником, освоїв надзвукові фронтові бомбардувальники Су-7б та Су-7пм.
У 1978 році при календарній вислузі 37 років і 5 місяців і в пільговому обчисленні 46 років був звільнений у запас через хворобу з врученням Подячної грамоти Міністра оборони та дозволу носіння військової форми. Здавалося б, у 57 років з пристойною пенсією, великими пільгами Героя – живи, насолоджуйся життям. Проте в Анатолія Івановича не той характер: він, який звик з малих років до праці, і чути не хотів про “заслужений відпочинок”
Несподівано для колег і знайомих А.І. Шмаков у тому ж році поступає на роботу інженером-проектувальником до науково-дослідного інституту морського транспорту “ЧорноморНДІпроект”, де пропрацював до 1991 року. Таким чином, якщо скласти вислугу і трудовий стаж, то знову-таки вимальовується нова кругла цифра – понад 60 років, тобто на трьох пенсіонерів стажу вистачить.
Перед зустріччю з молоддю Одеси Герой Радянського Союзу А.І. Шмаков одягає парадну форму, і на його грудях разом із Золотою Зіркою Героя райдугою сяють дев’ять орденів і понад 20 медалей.
Про його ратні подвиги і ветеранську роботу щодо виховання у молоді почуття патріотизму, високих моральних і духовних якостей розповідається у кількох книжках.
Хочеться побажати Анатолію Івановичу доброго здоров’я, довгих років життя, щоб вони удвох з Анастасією Федорівною станцювали вальс на весіллі улюбленого правнука Олексія, а також багатьох інших приємних і бажаних людських радостей.
Григорій МОКРЯК,
полковник у відставці, член Одеської
міської ради ветеранів, 5-ї повітряної
армії і 5-го авіакорпусу
