«Землі поганої немає – є поганий господар», «Не час треба лаяти – треба в собі шукати причини», «Лідер – він за всіх часів лідер. Є лідер – живе господарство. Немає лідера – розвалюється». Ці слова сказав мені Іван Георгійович Кюссе – голова Тва Тинської райдержадміністрації, який взяв собі за правило щосуботи побувати у трьох-чотирьох господарствах. Відвідав він це ЗАТ «Перемога», відоме своєю стабільністю, надійністю, вмінням його досвідченого керівника Дмитра Федоровича Тера впевнено орієнтуватися у непростих умовах сучасних ринкових відносин. У сьогоднішній «Перемозі» нормальна планова економіка, тут вміло користуються кредитами й вчасно розраховуються. У господарстві створено замкнутий цикл виробництва із остаточною ланкою – відмінно налагодженою переробкою – а це вірний засіб одержання солідного додаткового прибутку.
«Перемога», як і багато інших успішних господарств у цьому районі, – «Петросталь», «Сонячне», ім. Сергія Лазо, «Зоря» – за образним висловом Кюссе, давно виросли зі своїх штанців і цілком готові обробляти додаткові площі. З того ж Новотарутинського ЗАТ «Дружба» за останні десять років не вийшов жоден акціонер, і свою єдність вони не лише зберегли, але й наростили потужності господарства за рахунок земель і майна сусідніх, що розпалися. Більше того, за особистої участі «Дружби» тут планують побудувати майже трикілометрову ділянку дороги від села Підгірного до Новоукраїнки. 10 мільйонів гривень за відповідною держпрограмою з цією метою вже виділені. Сума солідна, й у районі дуже сподіваються на її надходження. Облавтодор вже готовий із початком весни завозити щебеневі та інші матеріали.
То ж правий Іван Георгійович, стверджуючи, що не час нарікати на труднощі. За всіх часів виживали найрозумніші, найпідготовленіші керівники, які на особистому прикладі доводять: і в найскладніших умовах можна домагатися успіху. Головне – вести й розвивати багатогалузеве господарство. Саме це їх і рятувало: збитковою виявлялася одна культура – вирівнювали ситуацію за рахунок прибутку за іншими. Якщо декілька років тому тваринництво була збитковим, то тепер почало давати прибуток. У «Перемозі» істотно збільшили поголів'я усіх видів тварин та обсяги виробництва, якісно відремонтували всі приміщення, реконструювали свинарники. І коштувало це все великих грошей.
А чи було б це потрібно чужій людині, якби сюди хтось прийшов зі своїм «статутом»? Тут впевнені: якби в «Перемозі» було гектарів 600 виноградників, інвестори (особисто Тер їм мало вірить) одразу з'явилися б, тому що цікавить їх винятково оборотність і вже зовсім не особисті турботи людей – їхній побут, здоров'я, відпочинок. З каси ж «Перемоги», як показали ретельні підрахунки грамотного, розумного помічника Тера, головного бухгалтера Дмитра Миколайовича Бахчиванжи, до 200 тисяч гривень йдуть на соціальні потреби на рік. Лише здешевлення харчування працівників обійшлося господарству у 40 тисяч гривень: 65 копійок – вартість повноцінного, із трьох страв, гарячого обіду – більш ніж помірна.
У «Перемозі» тижневу норму силосу, виходячи із розрахованого в господарстві раціону на корову, розвозять по дворах приватних власників корівок. Пройшло сім днів – знову доставляють. Такий додатковий корм та ще за ціною у межах собівартості – істотна підмога селянам. Знову ж на себе взяло господарство й доставляння по дворах пшениці, соняшнику, кукурудзи. А скільки інших щоденних послуг надається, які, що й говорити, обходяться господарству в копієчку?
– Але відмовитися від них – швидше від нас відмовитися. Де ж, як не в рідному господарстві, шукати людям допомоги?» – говорить Тер, абсолютно впевнений у тому, що чужому ніколи не перейнятися їхніми сподіваннями.
Навряд чи він сушив би собі мізки над тим, як побудувати Будинок культури. А Дмитру Федоровичу ця зашкарубла проблема спокою не дає. Як більмо на оці – законсервований у центрі села будоб’єкт майбутнього БК, техдокументація на який коштує ані багато, ані мало – 70 тисяч гривень. Такі гроші в господарстві не зайві. «Знати б напевно, що необхідний мільйон на завершення будівництва дадуть, – ми б ці 70 тисяч гривень нашкрябали, – міркує Дмитро Федорович, який, втім, має свій і більш прийнятний варіант вирішення цього питання.
Але в будь-якому разі робити щось треба. Зрештою Перемога – село, у якому цілком могла б залишатися молодь. Вже сім років поспіль сільська рада стає призером районного конкурсу на кращий за благоустроєм населений пункт і вже тричі – обласного. Він неодноразово відзначався обласною радою за успішне вирішення проблеми водопостачання та багатьох інших питань, закладених до планів соціально-економічного розвитку сільської громади. За підсумками 2005 року її визнано громадою року із врученням Кубка «Надія» райдержадміністрації та районної ради. А це ще раз переконує у єдності мети та дій двох досвідчених керівників – базового господарства Дмитра Федоровича Тера та ветерана місцевого самоврядування, Перемогівського сільського голови Івана Миколайовича Бахчиванжи, якому за активну участь у конкурсі вручив премію голова обласної ради М.Л. Скорик.
У селі є відмінні дитячий садок та школа, у капітально відремонтованому двоповерховому будинку зручно розмістилися сільрада, пошта, ФАП, бібліотека, комунгосп, майстерні з ремонту побутової техніки, магазин. Побудовано симпатичні автопавільйони – місця очікування. До послуг селян – солідний млиновий комплекс, олійня, пекарня. Сьогодні господарству потрібні свіже мислення та молоді робочі руки. Та молодь і сама бачить, як із кожним роком міцнішає «Перемога», у якій працюють їхні батьки. 2700 гектарів орної землі, понад 400 голів ВРХ, 750 свиней та стільки ж овець – є до чого прикласти свої старання. Знаходяться кошти й на придбання. У мехдворі додалося два нові трактори «МТЗ-82», ще п'ять тракторів оснастили новими двигунами й зробили капітальний ремонт вузлів та агрегатів решти – а це практично теж нова техніка. Як завжди, успішно відсіялися восени, зайнявши під озимі 1300 гектарів, причому 400 з них відвели під озимий ріпак. На цю високоприбуткову культуру види особливі. Частину рапсу мають намір направити на переробку до Сарати на завод з виробництва біопалива, а частину – продати.
Без кредитів, щоправда, «Перемога» поки що не обходиться. Проблема сезонності все ж таки дає про себе знати. А продати подорожче свою продукцію хочеться. І взагалі цей період – наймарнотратніший: йдуть великі витрати на придбання запасних частин, мінеральних добрив, хімічних засобів захисту, дизпалива, масел, бензину. Але ж чималі кошти потрібні ще й на розвиток інших галузей – того ж тваринництва. Показово, що проблем із зимівлею громадського тваринництва немає. На вівцефермі – також період зараз відповідальний: йде масовий окіт, і тут очікують одержати не менше 400 ягнят. Стабільно розвивається свинарство – галузь, яка тривалий час була планово збитковою. Але у 2004 році вона вперше дала прибутки у 100 тисяч гривень, прибутковою залишається й зараз.
– Звільнили б нас від податків, – дозволяє собі такі припущення Дмитро Федорович, – ми б ті ж 300 тисяч гривень направили на соціальну сферу нашої сільської ради. Ми ж і так усе самі робимо, лише зараз це на собівартість нашої продукції накладається.
І зачіпає чергову проблему, – жахливо несправедлива різниця цін на сільськогосподарську продукцію та ПММ. То ж доки держава наміриться навести у цьому порядок, Тер вбачає вихід у підвищенні дотацій на м'ясо, молоко, вагові кондиції, племінну худобу та посіяний гектар озимих. Лише за такої компенсації окупити витрати можна. Працювати ж сьогодні так на так – невиправдане марнотратство. На жаль, саме так і живуть сьогодні багато господарств, що зводить до нуля їхні зусилля та старання.
За такого напруження особливо відчутна недостача кредитування. Потреба «Перемоги» – 500 тисяч гривень, а застави вистачає лише на 400 тисяч. Тим часом зарплату 170 працівникам – минулого року загальна її сума склала 931 тисячу гривень, за суми від проданої продукції 3433 тис. грн – виплатили до копієчки й без затримок.
– Як сказав керуючий тваринницького комплексу – гідна та шанована у селі людина – Іван Федорович Тер: «Ми оптимісти й за будь-якого розкладу розраховуємо на свої сили та на сприяння у кардинальних наших справах районної влади».
