КИТЧ НА КОЛЕСАХ… И НЕ ТОЛЬКО
Спокойно захожу в маршрутку (всем понятно – это не в час «пик»). Закрываю за собой дверь. Приклеенное к стеклу двери объявление предупреждает: «Попробуй хлопни!». «Вроде бы не хлопнула, – подумала про себя, а у водителя, скучающего в одиночестве в жаркой кабине, спросила:
– А что будет?
– А попробуй! – резко повернувшись ко мне, ответил он с готовностью, как будто давно ждал именно этого вопроса.
На всякий случай пробовать не стала и сразу же решила сесть. Села, достала деньги, чтобы заплатить за проезд: уже давно условный рефлекс выработался, ведь во многих автобусах водители постоянно всем напоминают, что оплата при входе. Привстала с сиденья и сразу перед собой увидела на стекле, что за водительским креслом: «Расплата – после!». Значит, на этом маршруте дрессируют по другой системе. Но рядом с «Расплатой – после!» читаю еще один слоган: «Скупой платит дважды. Дурак – трижды. Лох – по жизни». Со своей категорией не определилась. Ну никакая не подходила!
Да, ехать стало интересно, ехать стало веселей. И решила я перечитать все, что находилось в салоне автобуса. Первым было рациональное предложение водителя всем пассажирам: «Уважаемые пассажиры! Пиво пить с бутылками! Мороженое – с обертками! Семечки – с шелухой!»
Пыталась, но так и не смогла представить себе, как уважаемые пассажиры пьют мороженое с обертками, семечки – с шелухой, а пиво – с бутылками.
По обе стороны салона рядом с инструкцией, объясняющей, как пользоваться автотранспортом и напечатанной таким мелким шрифтом, что прочитать можно только с увеличительным стеклом, висят еще два объявления-напоминания пассажирам: «Об остановках говорить заранее», «Остановок «здеся» и «тута» нет!».
Приближается моя остановка. «В центре остановите, пожалуйста», – попросила водителя. Автобус остановился, я заплатила за проезд и, выходя из салона, окинула взглядом своеобразный читальный зал на колесах. Подумать только! Я не успела прочитать еще два объявления на розовых листочках, прикрепленных в задней части салона.
Весело? Может быть, все это и на самом деле смешно тому, кто первый раз едет в таких «идейно-оформленных» автобусах. А если два-три раза в день? И так – неделю, месяц, год?
Вынырнула из автобуса и, отойдя на пару шагов, с наслаждением вдохнула полной грудью свежий воздух. Оглянулась. Боже мой! А снаружи автобус разрисован пельменями! И рядом стоят другие расписные автобусы – «Оконные технологии», «Электротехника», банки разных наименований, «Стройматериалы», «Черниговское» и т.д., и т.п. Спасибо, хоть не «ритуальные услуги» или цирк шапито!
Недалеко от остановки маршруток разных марок и размеров, которые, почитай, совсем скрыли от измаильчан и туристов нашего города достопримечательность Измаила – музей А.В. Суворова, обхожу группу громко беседующих водителей такси. Ну очень громко и эмоционально обсуждающих вопросы истории города и проблемы родственников, проживавших и проживающих в нем. Потому что постоянно вспоминали чью-то маму и «блин». Наверное, она, мама эта, хорошо их пекла… или печет. Уши завяли.
Да, живем мы «весело». Уже над собой не смеемся. Привыкли. Но на посмешище сами себя постоянно выставляем! И от юмора такого усталость страшная, непроходящая.
Валентина ЛИСИНА, г. Измаил
МОЛИТВЫ
Стоит в церкви «новый русский»,
Молится усердно.
Позади него старушка,
Одетая бедно.
«Новый русский» не скупится,
Щедро ставит свечи.
– Дай, Бог, провести удачно
Деловые встречи.
– Помоги, Боже, купить
Новенькую «тачку»
И в Крыму приобрести
На берегу дачку.
Сзади молится старушка:
– Помоги мне, Боже.
Ты же видишь: с каждым днем
Жизнь-то все дороже.
Дай мне, Боже, сэкономить
С пенсии десятку.
Я б гостинцев накупила
Дорогим внучаткам.
Не выдержал «новый русский»,
Подошел к старухе.
– Кончай, бабушка, молиться, –
Прошептал на ухо.
– Держи, бабка, сотню «баксов»
И быстрей домой беги.
И не смей тут пустяками
Богу засорять мозги!
Анна ГРОЗОВА, Саратский район
МАЄ ГАЛЯ ДВА ДИПЛОМИ…
Закінчила школу Галя
Тільки на “відмінно”.
Правда, не дали медалі,
Бо стежили пильно
У районному відділі
Освіти чиновники,
Щоб медалі отримали
Конкретні замовники…
А та Галя й без медалі
Зразу у двох вузах
Іспити успішно склала,
Радуючи друзів.
Зрозуміло, і родину,
Яка так старалась,
Щоб кмітливая дівчина
У вузі навчалась…
* * *
Закінчила вузи в липні,
Має два дипломи.
Сталось так, що не потрібні
Вони вже нікому.
Ходить Галя з дипломами,
Роботу шукає.
Наодинці з проблемами,
Як свічечка тане.
В різних фірмах шефи кляті
На секс натякають,
А не хоче оголятись –
То і не приймають.
Від “провінціалок диких”
Відвертають носа –
Треба фарбувати пику
Й відрізати косу…
Вся надія на державу
Та на депутатів,
Тих, що п’ють коньяк і каву
Під дахом мандатів.
На міністра, що Болонську
Систему “внідряє”.
А поки що своя – “кепська!?”
Фахівців клепає…
І нема нікому діла
До таких, як Галя!
То ж яка ціна диплома,
Як жити їм далі?!
* * *
Несе Галя воду,
Коромисло гнеться,
А Іванко без диплому
Над нею сміється:
“Що ж ти, наша дипломантко,
Вернулась додому?
Приходь завтра в поле зранку
Скирдувать солому”.
Петро ВАРИКУЛІШ,
м. Одеса
ЦІНИТЕЛЬ ЖИВОПИСУ
Дуже я люблю живопис, тільки от не знаю,
Хто ж так ціни на картини бездумно складає.
Ну, хоча б Джоконду взяти, ту, що звати Ліза.
Грошей, щоб її купити, треба аж до біса.
Ну, сидить там баба в платті, коси розпустила,
Чи сміється, а чи так, просто рот скривила.
І фасон негарний в плаття, й зачіска не модна,
Так за що, скажіть, тій Лізі слава всенародна?
А про чорний, про квадрат, нічого й казати –
Цей шедевр й мале дитя може змалювати!
Бачив я картину раз – так ото картина!
Намальовані кавун, яблука, свинина,
Перепілок лежить двійко, виноград, гранати,
Так за неї півзарплати не жалко віддати.
Або інша є картина – хата із сараєм –
Видно, що й фундамент гарний,
й дах не протікає,
Полотно “Ведмеді в лісі” – подивитись любо:
Й ліс добротний, і з ведмедів гарна вийде шуба.
От що треба малювати, художники рідні,
А абстракції там всякі людям не потрібні!
Наталя ШИНКАР,
м. Южне
ПАВЛИК ЗНОВ РОЗБИВ ВІКНО
– Де синок наш?
– У кіно, –
Каже жінка кволо,
– Павлик знов розбив вікно,
Піди завтра в школу.
– Б’є щотижня, як закон,
І нема зарплати.
– Скільки ж в школі тих вікон? –
Вигукнув злий тато.
Олексій МЕЛЬНИК,
м. Балта
ІВАНІВ ЗНАК
Як Іван бичка продав –
Добрі гроші вторгував,
Та тихенько від Явдохи
Заховав під стріху гроші.
А Явдоха клад знайшла,
То півлітру принесла.
Ставить туди й товсту свічку–
Все це Богу за знахідку.
А Іван знайшов півлітру,
Коло неї товсту свічку...
Думає: це знак із неба,
Гроші ще поставить треба.
Павло ПОЛІЩУК,
Овідіопольський район
Свиня
Стріли в дверях татуся
Діти та внучата:
– Ти б на ганочку присів,
Бо нова в нас хата.
В гості хочеш? Що ж старе
Все одяг ти нині?
Та й від тебе чимось тхне,
Мов годуєш свині!
– То хатиночка твоя
Так далеко “пахне”, сину!
Не одну ж бо ми свиню
Вклали в ту хатину...
Алла СНІГУР,
Балтський район
ЛЮБИЙ ЗЯТЬ
Дочка вийшла за спортсмена, –
Стала госпожа.
Теща цього супермена
Дуже поважа.
Й тесть живе за цим манером.
Так вже сталося,
Бо, той в спорті є боксером,
З’ясувалося.
Василь БЄЛІК,
Овідіопольський район
