Нещодавно у Женеві проходила VIII Міжнародна студентська модель ООН. Участь у форумі брали 206 студентів із 60 країн і 70 університетів світу. Україну репрезентував студент ОНУ імені І. І. Мечникова Георгій Рябой. Він також був акредитований як міжнародний ней-тральний журналіст в Комісії щодо роззброєння GIMUN.
Місто ковтає людину, нав’язує їй свій стиль, ритм життя, ставлення до часу. Поєднання душі мандрівника і міста відбувається на вокзалі. Відразу за входом зустрічаються особливі знаки міської присутності: український ресторанчик у Борисполі, звуки “Блакитного Дунаю” у Відні, некваплива доріжка у Женеві. Напевно, такою ж була і перша “кваплива вулиця” Парижа. Проїжджаючи уздовж світлодіодних рекламних щитів, ніби чуєш: спішити нема куди, ти у далекій провінції, яку, завдяки офісам ООН, називають столицею світу…
Женева, взята у полон Альпами, впускає приїжджого байдуже: двадцять поколінь вже топтали її дороги, перетворюючи цілі райони в об’єкти для фотознімків. Що їй до тебе? У цьому місті Драгоманов відкрив друкарню, де друкувалися заборонені українські книги, у бібліотеці місцевого університету Ульянов-Ленін задумував розбудову нового світу… Це місто-струна, яка сприймає коливання людського духу. Його головний принцип – не заважати ходу твоєї думки. Весна, на відміну від мого міста, прийшла до Женеви за розкладом. Тут вже цвіли карликові вишні, проліски, бузок, польові квіти. Уявіть на цьому фоні добродушних швейцарців – народ, який звик жити у гармонії з природою і особистим часом, і це буде останнім штрихом до цілісної картини, на фоні якої працювала Міжнародна студентська модель ООН (GIMUN).
Щоранку близько 8.15 біля контрольно-пропускного пункту женевського штабу ООН збирався різноголосий натовп “делегатів”, “журналістів” і “послів”, щоб уже через декілька хвилин розійтися по залах, де вирішуються долі світу. Все офіційно: порядок засідання, винесення рішень, прийняття резолюцій, спроби тиску на пресу. Але для редакції “Gimunews” – газети Женевської моделі ООН – це не було перешкодою, і міжнародний склад журналістів (6 французів, 6 італійців, латиш і українець) по вісім годин на день працювали для того, щоб кожен делегат отримував свіжий номер англо-французького видання разом з ранковою кавою. Іншим учасникам конференції доводилося і того важче: у Міжнародному суді обговорювались наслідки лівано-ізраїльського конфлікту, у РВС вирішувалась криза у Ліберії, конференція з роззброєння займалася перешкоджанням поширенню ядерної зброї на Землі і гонки озброєнь у космосі, Рада з прав людини розглядала ситуацію щодо дотримання прав і свобод у Китаї, UNHCR відслідковував перспективи захисту південних кордонів Європи від напливу біженців, Рада безпеки працювала над зміною системи санкцій ООН. Економічно-соціальний комітет шукав шляхи розвитку альтернативних джерел енергії. Результатами тижневих переговорів стали резолюції з реальними стратегіями дій для кожного з комітетів ООН.
Винесення рішень – обов’язковий момент, оскільки GIMUN готується стати консультативним департаментом при ООН. У липні буде вирішуватися питання про включення конференції до свого складу і надання їй нового статусу. Думка студентів, нарешті, буде почута і прийнята до розгляду на найвищому міжнародному рівні. Чи з’явиться у молоді можливість змінити світ? Не думаю. Адже навіть до думки ООН не всі і не завжди прислухаються.
Завершити роботу до 18.00 журналістам було бажано не тільки через одну забаганку редактора. Просто на 18.30 щодня була передбачена культурна програма конференції, яка включала зустріч з високим керівництвом кантону Женева, відвідання Женевської гранд-опери, екскурсію по місту… З метою культурного діалогу після роботи в ООН для учасників були відкриті найбільш вмістимі ресторани і танцмайданчики.
Взагалі-то, більшість із делегатів зустріли тут старих знайомих, адже подібні конференції – моделі ООН – провадяться щомісяця у найкращих університетах світу. Так, у квітні студентів збирає Московський державний інститут міжнародних відносин, в травні пройде зустріч у Міланському університеті, а у минулому році така ж конференція відбулася в ОНУ ім. І.І. Мечникова. Як бачимо, наш університет є гідним організатором форумів міжнародного рівня.
У женевських офісах ООН працює понад 35 тисяч чоловік, але от будинки Світової організації торгівлі, Міжнародного червоного хреста – винесені на околицю міста, до берегів Женевського озера. Ще далі розташований міжнародний автосалон. Ближче до історичного центру розташовані міський парк, міжнародний книжковий магазин, торгівельні райони, протестантський костьол, синагога, православна церква і Женевський університет. Площу перед ним окаймляє мармуровий меморіал героїв європейської Реформації, на рожевому камені викарбувано девіз міста: “Post tanebras lux” (“Після темряви світло”, лат.).
Місто як втілення світла. Але це світло тихе, приглушене, помірне, не сліпить очі своєю яскравістю. Воно дозволяє розглянути людей і природу, з якою цим людям дивним чином вдалося примиритися, а не підкорити під себе.
Ніч. Якщо б не вітер, то мені зовсім не хотілося б іти з набережної Рони. Мені смішно. Повертаючись із театру, я заблукав у місті, яке вже не можу назвати чужим. Йду додому по рейках трамваю – як робив завжди у випадку дезорієнтації. Намагаюся знайти такі ж зірки, як у нас. Трішки вдається… але тільки трішки.
Можна втекти від сьогоднішнього дня, сховатися від світу, але немає місця, куди б ти міг втекти від самого себе. Це розумієш і поспішаючи по дорозі у Бориспіль, і в аеробусі на висоті одинадцяти тисяч метрів, і на висоті 327 метрів над рівнем моря – на вокзалі Женеви.
