Цей невеликий і один з наймолодших музеїв Одеси постійно привертає до себе увагу цікавими виставками, проектами, акціями, покликаними «оживити» музейний простір. Напередодні професійного свята ми розмовляємо з директором Муніципального музею особистих колекцій імені Олександра Володимировича Блещунова Світланою Іванівною ОСТАПОВОЮ.
– Травень – такий час, коли музейники задумуються про себе, про свою місію. У цей період прийнято співвідносити свою діяльність з діяльністю інших музеїв, з європейськими і світовими тенденціями. У Європі і світі музейна справа переживає серйозний бум. До музеїв привернута увага фахівців, інтелектуальної еліти, просто відвідувачів, там відбуваються цікаві події.
– І в Україні теж?
– На жаль, ми не можемо констатувати такого ж явища у нас.
– Чим же пояснюється світовий музейний бум?
– Як відомо, зараз на передові позиції виходять так звані творчі технології. На місці підприємств, що занепали, відкриваються нові творчі майстерні, великі виставкові площі, цей процес вже реально захопив і Росію. Ці творчі індустрії багато в чому черпають свій потенціал від музеїв. Говорячи, що музеї — хранилища культурної спадщини, ми часто не задумуємося про те, що можна і потрібно не тільки зберігати, а й інтерпретувати, продукувати нові ідеї на основі того, що зберігається.
– Отже, музеї можуть і повинні бути генераторами нових ідей і в нашій країні?
– На жаль, у нас, як і раніше, ставлення до музеїв як до установ ретроградних, де тільки одна функція – зберегти і показати. Проте, сьогодні музеї набувають нових рис, стаючи повноправними партнерами суспільства, влади, бізнесу. Я маю на увазі, що багато соціально значимих проектів можуть бути ініційовані музеєм і проходити за безпосередньої участі музею. Хоча багато хто сприймає його як щось нудне, архаїчне, насправді музей – дуже позитивний простір, де людина в оточенні витворів мистецтва може відсторонитися від проблем сьогоднішнього дня. З другого боку, музей може запропонувати щось, крім того, що в нього на стінах – цікаві програми, проекти.
– Чи є подібні на рахунку вашого музею?
– Ми запропонували партнерську програму, що була підтримана містом, і одержали грант на створення першого в Україні міського музейного медіа-центру. В нашому медіа-центрі можна зайти на сайт будь-якого музею світу й одержати інформацію про виставки, проекти. Можна спробувати опанувати мову образотворчого мистецтва завдяки спеціальним програмам, можна пограти в комп'ютерні ігри музейного змісту. Такий центр із самого початку орієнтований на індивідуальну роботу, але поки в нас немає можливості кожному відвідувачеві надати персональний комп'ютер. Тому зараз центр діє в режимі інтернет-клас-кінотеатр, ми обслуговуємо 10 – 15 чоловік з керівником. Користування медіа-центром – безкоштовне, оплачується тільки вхід до музею. От приклад соціального партнерства.
– Ви говорили про партнерство з бізнесом…
– В усьому світі існує співпраця бізнесів-структур з музеями на взаємовигідних умовах. Допустимо, спонсується виставка, а музей своєю чергою надає можливість для реклами цього спонсора. Або — музей надає свої експонати, бізнес оплачує поліграфію і за рахунок цього випускає додаткові видання для музею, паралельно рекламуючи свою продукцію. Наприклад, ми випустили календарі спільно зі Старокозацьким винзаводом (ТМ “Шабо”), телефонною компанією “Фарлеп”. Ми завжди вказуємо, що те чи інше видання виконане на кошти такої-то фірми. А для позитивного іміджу бізнес-структури дуже важливо пред'явити себе як спонсора культурних установ.
– Ваш музей постійно шукає і знаходить нові форми роботи, і одна з них — “інтерактивна”…
– Це наш принцип – ми вважаємо, що музей зобов'язаний взаємодіяти з глядачем. Раніше з першого класу дітей водили в музеї, і якісь навички спілкування з мистецтвом вони здобували. Зараз люди можуть приходити вперше й у 20 років, і у 30. Що казати про дітей, – вони приходять до музею і часто не знають, що їм робити. В цьому випадку треба зацікавити, заінтригувати, запропонувати таку програму, яка стала б для дитини містком в його сприйнятті музею. Наприклад, наш останній проект – “Експедиція в країну Вінні-Пуха”. Я вважаю, це була вдала знахідка. Якщо антикварний годинник перетворюються в будиночок сови, то дитині набагато цікавіше буде сприймати цей експонат у подальшому. Або буфет початку XIX століття перетворюється в нору кролика – це теж своєрідний місток в сприйнятті дитиною музейного експонату. І в такому музеї він почувається затишно.
Коли, торік, ми робили “Ніч музеїв” під девізом “Музей – простір для життя”, ми намагалися, і я вважаю, це вдалося, запропонувати глядачам такі простори, де вони могли б взаємодіяти. Це був простір для творчості, комунікації, гри, пізнання… Мені здається, суспільство навіть ще не наблизилися до використання можливостей музеїв нашого міста, тому що вони, воістину, джерело – не тільки експонатів, але і людей, дуже цікавих особистостей, що видають книги, придумують нові проекти.
– Виходить, що ініціатива виходить знизу, від співробітників музею? Невже немає національної програми розвитку музейної діяльності в сучасних умовах?
– Такого роду програм поки що немає. Але є програма для підготовки фахівців музейного менеджменту – спільний українсько-нідерландський проект, ініційований нідерландською стороною. Я є її учасником.
– Чи існують у нас міжмузейні об'єднання?
– Є громадська організація “Фонд Україна-3000”, який очолює Катерина Ющенко. Один з напрямів його діяльності – створення Центру розвитку музейної справи, що намагається якось організувати, скоординувати роботу музейників України. Існує громадська організація “Українська асоціація музеїв і музеїв-заповідників”. По суті, починається процес, що Росією давно пройдений, тобто, там структуровано музейний простір: створені асоціації, спілки. І співробітник, що хоче втілити свою ідею, може знайти однодумців. У нас поки що це досить важко. Ситуацію ускладнює тяжкий стан матеріально-технічної бази музеїв. Хоча, важко сказати, з чого треба починати. Якщо весь час плакати і говорити, що от у нас така жахлива база, то не зробиш і кроку вперед. Треба одночасно і про базу думати, і про наповнення життя музею.
– У вас так і відбувається…
– В цьому розумінні наш маленький колектив – у постійному творчому пошуку. Ми вважаємо, що не можна зупинятися ні на хвилину, хоча, звичайно, нам важко. Половина експозиції розташована в напівпідвалі, в умовах, що не підходять ні для збереження, ні для експонування.
– А хіба не йшла мова про розширення площ музею?
– Усі наші звертання безрезультатні, незважаючи на те, що рішення виконкому про розширення було прийнято в 1998 році. Нам повинен був бути переданий весь цей особняк, пам'ятка архітектури XIX століття, побудований за проектом Ф. Боффо. У ньому можна було б розмістити всі експозиції, перенести їх з підвалу, обладнати фонди, створити комфортні умови, музейно-освітній центр для дітей з неблагополучних родин. Можна було б подумати про розширення технічної бази медіа-центру, щоб кожен відвідувач міг мати персональний комп'ютер і займатися за своєю власною програмою. Планів у нас чимало, дуже цікавих, і вони були б затребувані суспільством, я в цьому не сумніваюся.
…А до свого професійного свята музей імені О.В. Блещунова підготував нову експозицію “Дамська вітальня або Тет-а-тет”.
