Колись чорноморські кефаль, скумбрія, ставрида, гостроніс і сипгиль були у достатку на прилавках одеських магазинів і базарів. Не можна говорити, що сьогодні настав рибний голод. Однак на думку спеціалістів, велика частина морепродуктів, які ми споживаємо, іноземного походження. Про це яскраво свідчать і статистичні дані. У минулому році, наприклад, на всіх причорноморських лиманах і озерах було видобуто всього 4676 кілограмів різної риби, що майже на 600 кілограмів менше, аніж у 2005 році.
Це до смішного мало. Чому?
За словами директора державного підприємства Одеського центру Південного науково-дослідного інституту рибного господарства і океанографії (ПівденьНІРО) Сергія Бушуєва, в Одеському регіоні існує два види водоймищ – водоймища загальнодержавного призначення, на яких рибодобувні підприємства працюють за загальними правилами (або взагалі без правил), і водоймища, на яких діють режими спеціалізованих товарно-рибних господарств (СТРГ).
– Режим СТРГ – це одна із форм закріплення водоймищ за користувачами, – підкреслює С. Бушуєв. – Вона має цілу низку переваг перед системою загальнодержавного призначення. Перш за все, вони полягають у тому, що спеціалізоване рибно-товарне господарство не тільки виловлює рибу у водоймищі, але й провадить меліоративні роботи, займається зарибленням, оплачує науковий супровід і охорону живих водних організмів, виконує інші роботи, які забезпечують інтенсивне ведення господарства.
Одним із яскравих прикладів такого господарювання може слугувати СТРГ “Аква” на озері Кагул-Картал, де продуктивність сягає до 150 кілограмів з одного гектара. А, скажімо, на Тилігульському лимані, який відноситься до водоймищ загальнодержавного призначення, цей показник за результатами минулого року дорівнював 21 кілограму з гектара. Різниця, як кажуть, очевидна.
– Цікавий експеримент провадить фермерське господарство “Восход” на Великому Аджалицькому (Дофінівському) лимані, – продовжує С. Бушуєв. – Ще у 50-ті роки минулого століття це водоймище було визнано неперспективним для ведення рибного господарства. А з часом з різних причин із лиману-лагуни перетворився у гниюче озеро.
На щастя, зусиллями фермера Антона Запорожченка він знову відродився до життя. У минулому році його продуктивність досягла майже 50 кілограмів риби з гектара. І це, на мій погляд, непоганий показник. Втім, краще зустрітися з ним самим. Він одержимий своєю справою і може розповісти про неї детальніше…
– Історія відродження Дофінівського лиману вже нараховує десять років, – розповідає Антон Тимофійович. – Я живу поруч з ним і добре пам’ятаю ті часи, коли лиман використовувався як пасовище для нагулу кефалі і інших видів морських риб. І було образливо, що з вини безвідповідальних господарників він перетворився у гниюче болото. Тому я, як колишній гідробудівник, поставив перед собою мету відродити його, а у результаті – надати йому рибогосподарського значення.
На щастя, ідею пенсіонера А. Запорожченка підтримали як сільська, так і районна, і обласна ради. Жваво відгукнулися на неї учені ПівденьНІРО. Останнім, до речі, підвернулася унікальна можливість застосувати на практиці свої напрацювання у сфері відновлення рибного промислу у колись мертвому водоймищі.
Таким чином, фермером за допомогою одеських наукових установ була розроблена програма “Відновлення екологічної системи і подальше рибогосподарське використання Дофінівського лиману”.
Коротко кажучи, за чотири роки силами одного тільки фермерського господарства “Восход” екологічна система Дофінівського лиману була відновлена. Мало того, у 2001 році вже було зібрано непоганий “врожай” – 14 тонн морепродуктів, у тому числі 4,8 тонни бичку, 3,7 – кефалі, 4,8 – атерини і 1 тонну піленгасу. А на сьогодні, як говорилося вище, продуктивність лиману складає 50 кілограмів з гектара.
Причому досягнуто це було завдяки багатьом нововведенням гідротехнічного характеру, які застосував фермер. Зокрема, замість багаторазового прокладання каналу було встановлено 800-метрову трубу, яка забезпечувала достатній водообмін між морем і лиманом. А прокладання каналу відбувалося тільки двічі на рік: навесні та восени, коли риба заходила у лиман для нересту і нагулу, і відпливала у море на зимівлю.
До речі, на свої гідротехнічні споруди А. Запорожченко отримав два патенти. Вони визнані як корисні винаходи, які доцільно використовувати при експлуатації мілководних лиманів.
Не менш важливо відзначити, що кошторисна вартість гідроспоруд сягнула 1 мільйона 500 тисяч гривень, 10% цієї суми було відшкодовано за рахунок обласного бюджету. А все інше лягло на плечі фермера.
Настав час приступити до виконання другої черги програми, а саме, використання Дофінівського лиману з рибогосподарською метою. Для цього ФГ “Восход” вже провело низку невідкладних робіт. Зокрема побудовано стаціонарний лоточний канал з шлюзовою камерою, що забезпечує прохід молоді риби з моря у лиман і назад. На це пішло ще близько 280 тисяч гривень фермерських коштів.
Однак з 1 січня 2007 року закінчився термін оренди лиману, договір було підписано фермерським господарством з Новодофінівською сільською радою. На сьогодні, згідно з діючим законодавством, вже не сільська, а тільки обласна рада має право давати дозвіл на підписання подібних договорів. І це, мабуть, правильно, тому що тут зачіпаються загальнодержавні інтереси.
У зв’язку з цим, законне право фермера продовжити розпочату справу підтримали наукові працівники. Зокрема, у листі директора Одеського центру ПівденьНІРО С. Бушуєва на ім’я голови Одеської обласної ради М. Скорика говориться: “Діяльність ФГ “Восход” є прикладом відповідального і бережливого ставлення до природного середовища та його багатства. Дофінівський лиман у разі втрати зв’язку з морем не зможе більше використовуватися як рибогосподарське водоймище і поступово деградує. Створення і утримання гідротехнічних споруд потребує значних витрат, відшкодування яких у майбутньому повинно бути юридично гарантовано. Тому Одеський центр ПівденьНІРО підтримує звертання керівництва фермерського господарства до обласної ради про передачу йому Дофінівського лиману у довгострокове користування”.
Реакція обласної ради була адекватною і миттєвою. За підписом М. Скорика на адресу Комінтернівської райради і райдержадміністрації, а також до багатьох інших інстанцій було направлено відповідного листа, який зіграв свою позитивну роль.
Оцінивши екологічну і економічну доцільність, Комінтернівська райдержадміністрація видала розпорядження “Про надання дозволу на розробку проекту виділення земельної ділянки (біля В. Аджалицького лиману) у довгострокову оренду фермерському господарству “Восход” для риборозведення на території Новодофінівської сільської ради”, а Комінтернівська райрада ухвалила рішення “Про згоду на довгострокову оренду Великого Аджалицького (Дофінівського) лиману фермерському господарству “Восход” терміном на 25 років”.
На наш погляд, у даному разі державні люди підійшли до справи по-державному. Тим більше, якщо врахувати, що фермером А. Запорожченком вже заплановано спорудження в акваторії Дофінівського лиману двох ставків щодо розведення і вирощування морепродуктів. Перший призначений для кефалі, а другий – для креветок, яких в Україні ніде й ніколи не розводили і не вирощували.
Вартість проекту –16 мільйонів гривень. Час спорудження – не менше шести років.
Таким чином, на причорноморських лиманах і озерах можна навести порядок і значно збільшити їх продуктивність. Але за умови, якщо вони будуть закріплені за відповідальними і грамотними користувачами, готовими вкладати значні кошти у свою справу.
Але й місцева влада не повинна залишатися осторонь, якщо прагнення виробників рибних запасів спрямовані на загальне благо.
