У наш надмірно політизований час дуже часто вчинки людей намагаються вимірювати за допомогою потворної логіки взаємознищення, яку привнесли в Україну радикальні політики. На щастя, прості люди, у своїй більшості, ще не заражені таким примітивним поглядом на довколишню дійсність, тому що їм не доводиться у своєму житті десять разів на день зраджувати, двадцять разів на добу обманювати і щогодини змінювати свою позицію. Тому і дії політиків, особливо під час загострення протистояння, вони оцінюють по-своєму, виходячи з власного життєвого досвіду і зіставлення тієї різниці, яка випливає зі слів і справ вітчизняних можновладців. У червні знавці-соціологи зафіксували зростання довіри українських громадян до міністра внутрішніх справ Василя Цушка. І це після потоку брехні і голослівних звинувачень, пред'явлених людині, коли вона не могла себе захистити, лежала з інфарктом і боролася за життя. Опоненти поспішали оббрехати, знеславити, позбутися сильного політичного конкурента, але, судячи з усього, чергового разу прорахувалися.
Вся дорога від Одеси до Тарутиного рясніла написами. Справедливі висловлювання на адресу політиків-банкрутів ми пропустимо, не про них йдеться. Переважали інші написи. Фраза «Цушко – герой!» як противага ярликам, що їх намагаються пришити до нинішнього міністра внутрішніх справ, була написана на багатьох зупинках. І справа не тільки у тому, що у такий спосіб місцеві жителі висловлювали своє ставлення до політичних баталій у Києві. У цих двох словах – «Цушко – герой!» проявилася щира повага до людини, яка не підлаштовує свої життєві принципи під кон'юнктуру підкилимової боротьби, що швидко змінюється.
КОРЕНІ
Село Надрічне Тарутинського району розташувалося в низині. Живуть тут люди різних національностей, причому живуть дружно і разом будують своє майбутнє. Тут не розірвали міцне господарство, колишній радгосп, на малосилі, а отже, злиденні за нинішніх складних умов, подвір'я. Навпаки, АТЗТ агрофірма ім. С. Лазо не втратила жодної одиниці техніки, селяни тримаються разом і розуміють, що тільки єднання може забезпечити розвиток. Разючий контраст з приміськими «одеськими» селами, де жителі, розпродавши паї за 2000 – 3000 тисячі доларів, вже встигли забути, що колись і у них займалися тваринництвом, садівництвом, виноградарством, рослинництвом тощо. У Надрічному пай забрала лише одна людина, та й та швидко повернулася до колективного господарства. Це сьогодні ми порозумнішали і знову згадали про великотоварне виробництво та його ефективність, а тоді, на зорі незалежності, всі надії пов'язувалися тільки з фермером-одноосібником. Молодий директор радгоспу Цушко разом зі своїми однодумцями ще у 90-х переконав односільчан не розвалювати міцне господарство. У Надрічному добре пам’ятають це і ставляться з повагою до Василя Петровича Цушка. І не тільки тому, що тут жили його батьки і зараз живуть його родичі – брат, сестра. Головне – це той слід, який залишив Василь Петрович у рідному селі і ті справи, що завжди вирізняли цього політика.
А починалося все досить давно, коли молодий 26-річний спеціаліст Василь Цушко став керівником сільгосппідприємства в Надрічному. Роки тоді були не найлегші, сільськогосподарське виробництво переживало вбивчу кризу, і у багатьох господарствах починався справжній розвал.
Ось як описує ситуацію нинішній керівник агрофірми ім. Сергія Лазо Михайло Балан: «Василь Петрович був тоді одним з наймолодших керівників. Але справи в нього пішли. Він дуже вимогливий керівник, але вимогливий насамперед до себе. Якщо треба, то треба. Тому, коли навколо на початку 90-х починалося просто знищення господарств, у нас все пішло по-іншому. Вдалося зберегти виробництво, закуповувалася техніка, люди стабільно одержували зарплату. Василь Петрович свою стратегію будував на вимогливості і на чіткому економічному розрахунку. Повсюдно намагався вводити принцип матеріальної зацікавленості, щоб кожен бачив, що якщо працюєш більше і краще, то і краще живеш».
Зараз, коли посуха особливо вдарила по селу і поставила під сумнів сподівання хліборобів на гідний врожай, у Надрічному відносно безболісно змогли пережити примхи погоди. Так, врожай виявився значно нижчим, ніж очікували, але підростають виноградники, які, до речі, перебувають у зразковому стані. Крім 3000 га власної землі, господарство бере на баланс ще 600, а отже, повірили люди в те, що тут вміють господарювати. Агрофірма ім. С. Лазо спеціалізується на рослинництві, але при цьому, всупереч поширеній думці про збитковість тваринництва, володіє двотисячним поголів'ям овець. Звичайно, утриматися на завойованих позиціях було б набагато важче без допомоги шанованого земляка. І справа тут не тільки в особливих преференціях, які, як правило, полягають тільки у тому, щоб не заважали. Просто весь трудовий колектив знає, що у важкий час Василь Цушко завжди відгукнеться, підтримає і порадою, і конкретною участю.
СПРАВИ ЖИТЕЙСЬКІ
Зараз звично скаржитися на невпорядкованість у сільській місцевості. Побутові проблеми розв’язуються не так швидко, як у місті. Але у Надрічному немає приводу для песимізму, адже життя своє селяни налагодили. І це все починалося в роки, коли господарством керував Василь Цушко.
Наприклад, ось думка Надрічненського сільського голови Ольги Асташкіної: «Про політику я не говоритиму, не моя це справа. Але про людські якості Василя Петровича обов'язково скажу. Він нам дорогий і як міністр, і як людина. Василь Петрович завжди готовий допомогти. Ми його таким знаємо, таким цінуємо, таким любимо. Я просто наведу приклад. Коли Василь Петрович вперше балотувався до Верховної Ради, багато хто у нас в селі були проти. Не тому, що не підтримували нашого керівника господарства. Навпаки, не хотіли втрачати такого директора. Тоді Василь Петрович виступив на зборах і сказав: «Так треба!». І люди пішли за ним, проголосували. Тому що повірили, що його досвід і бажання змінювати життя на краще потрібні не тільки тут, у Надрічному, але і у всій Україні. А взагалі у нього характер такий – завжди бути в перших рядах. І з себе спитає, і іншим знижку не зробить. Тому удача любить його».
Навіть коли Василя Петровича призначили міністром внутрішніх справ, односільчани не дуже здивувалися. Був у житті Василя Цушка і такий досвід, задовго до міністерського крісла.
Розповідає Петро Дмитрович Ябанжи, керуючий виноградного відділку агрофірми ім. Сергія Лазо: «Я з Василем Петровичем працював з першого дня його директорства. Чесно кажучи, прийняв він середнє господарство. Потроху ситуація змінювалася. У ті роки величезною проблемою були розкрадання, вони набули масового характеру. І роки були не з легких, і психологія була іншою. Мовляв, бери, хапай, поки немає господаря. Проблему потрібно було терміново розв’язувати, інакше руйнування господарства було неминучим. І ось тоді Василь Петрович взяв на себе функції правоохоронця. Іншого виходу не було. Ночами він із спеціалістами чергував на полях і фермах, ловив розкрадачів. І вже тоді виявив мудрість, таку необхідну у цій нелегкій роботі. Штрафував, але карав справедливо, не принижував людей, не залишав після себе погану славу. Завжди намагався довідатися, чому та або інша людина пішла на крадіжку, що її підштовхнуло. Часто наступного дня вони приїздили до Василя Петровича і вже чесно намагалися розв’язувати свої житейські проблеми. Тому, коли Василя Петровича призначили міністром внутрішніх справ, ми хоча і здивувалися, але розуміли, що це було потрібне рішення. Та й досвід такий, як бачите, у нього був».
ЖИВИЙ ЗВ’ЯЗОК
Вражає, але в Надрічному багато хто, говорячи про Василя Цушка, на перше місце завжди ставлять його особисті якості. І вже виходячи з цього, оцінюють політичну ситуацію. Відбувається це тому, що Василь Петрович Цушко зумів зберегти живий зв'язок з земляками. Багато людей згадують, що Цушко дуже їм допоміг у складні періоди життя. Особливо, коли справа стосується здоров'я. Не секрет, що в жителів села зараз просто немає коштів, щоб поїхати до міста на обстеження або лікування. Не одна людина в окрузі з вдячністю говорить, що Василь Петрович, незважаючи на обіймані посади, завжди знаходив можливість відреагувати на прохання земляків. Тобто, люди знали, коли і куди, до якої лікарні треба приїхати, до кого звернутися. І в будь-який свій приїзд до Надрічного Василь Петрович ніколи не відмовляв землякам у спілкуванні, хоча, здавалося б, мав на це повне право – приїздив до рідних і близьких і трохи відпочити. Бувало, до 12 години ночі тривали зустрічі, але кожного прийме, кожного вислухає і кожному постарається допомогти. Таке не забувається.
Тому, коли у Києві спалахнули серйозні пристрасті, в Надрічному не сумнівалися у правильності дій свого земляка. І не тільки тому, що всі в селі знають, хто такий Василь Цушко і як він ставиться до таких понять, як «правда», «закон», «справедливість». Люди, не завжди розуміючи складні політичні інтриги, інтуїтивно відчувають, чия позиція їм ближча, хто з політиків за них, а хто за себе і своїх «друзів». І якщо політики-авантюристи намагаються грати долями народу заради свого перебування при владі, то політики, які розуміють, що таке відповідальність, просто зобов'язані були втрутитися. У найдраматичніший час подій навколо Генпрокуратури у Надрічному багато земляків Цушка збиралися їхати до Києва, причому без будь-яких прохань і домовленостей. Тому, що у рідному селі Василя Цушка люди бачили, у чому причина столичних протистоянь. І тому вибір був однозначним – підтримати міністра внутрішніх справ у його прагненні зберегти конституційний порядок і законність у країні.
Зараз, коли ситуація в Україні потроху стабілізувалася, можна припустити, що позиція міністра внутрішніх справ у ті дні багато в чому сприяла «просвітлінню» в умах радикально налаштованих політиків. Вони були змушені сісти за стіл переговорів і розпочати пошук компромісу. А отже, Василь Петрович Цушко, що б там не казали його опоненти, уже увійшов до історії України. І, мабуть, саме зараз особливого сенсу набувають слова сестри Василя Петровича, Тамари Петрівни Капталан: «Василь ніколи не прагнув до влади. Він вміє працювати, по суті, він все життя працює, але не влада потрібна моєму братові. Василь Петрович усе життя робив добро людям, багато добра. Так часто буває, що не всі вміють цінувати добрі справи і зраджують, обмовляють, поливають брудом. Але я знаю, що є й інший суд, який набагато вищий за земні лихослів’я. Я багато разів говорила своєму братові: «Васю, кинь ти все це, для тебе знайдеться багато інших справ». Але він завжди мені відповідає: «Я там потрібний». Отже, потрібний. І я вірю йому. І односільчани теж вірять. А це – головне».
