ЧИ ПОВТОРИТЬ УКРАЇНА ТОРІШНІЙ БЕРЕЗНЕВИЙ РЕЗУЛЬТАТ?
Останні парламентські вибори 2006 року в Україні були визнані прозорими, демократичними та чесними – такими, що відповідають основним демократичним стандартам. Це стало виконанням формальних зобов’язань України перед міжнародними організаціями (зокрема, такими як Рада Європи) та положень трирічного Плану дій «Україна-ЄС», а також доказом намірів нової владної команди стверджувати та розвивати демократичні засади, втілювати принцип верховенства права та забезпечувати реалізацію відповідності результатів виборів реальному волевиявленню громадян. Україні на цьому етапі вдалося продемонструвати волю до забезпечення відповідності виборчого процесу міжнародним стандартам. Але вже через рік після виборів ситуація в країні була дестабілізована. Указ Президента України від 2 квітня 2007 року про розпуск парламенту і наступна конституційно-політична криза поставилиУкраїну перед новими викликами демократичного державного будівництва, спричинили серйозну кризу конституційного судочинства, політико-кадрового переформатування ЦВК, посиливши загрози адміністративного впливу на виборчий процес, руйнуючи засади демократичного волевиявлення та ставлячи під сумнів проведення чесних та прозорих виборів.
Саміт «Україна-ЄС» та масштабна міжнародна конференція «Якість виборів: Україна у вимірі міжнародних стандартів», що пройшли наприкінці минулого тижня, якраз і мали на меті привернення уваги політичної еліти та громадянського суспільства до проблеми гострої необхідності проведення дострокових парламентських виборів в Україні у відповідності з міжнародними стандартами, а також забезпечення якісних суспільних змін через дотримання виборчого законодавства та прозоре фінансування виборчої кампанії.
«УКРАЇНА – НЕ УНІКАЛЬНА ДЕРЖАВА…»
Такої думки, що явно протирічить більшості публічних висловлювань нашого Президента, давно дотримується Генеральний директор з питань політичної діяльності Ради Європи Жан-Луї Лоран:
– Схожі проблеми мають місце й в інших країнах, – і в тих, що наразі проходять так званий перехідний період «від розвиненого соціалізму до тривіального капіталізму», і у тих, що вважаються цивілізованими. У нас (себто у Франції – авт.) цивілізована державна система існує вже понад 200 років; до нашого досвіду в цій царині постійно звертаються керівні посадовці, аби запозичити «потрібний» на певний поточний момент історичний приклад.
Президент країни, поза усяких сумнівів, має суверенне право розпустити парламент, – проте він нізащо не наважиться розпустити парламент раніше ніж мине річний термін від дня початку його повноцінної роботи
Віднедавна в Україні «зрівнялися» терміни повноважень Президента та Верховної Ради: замість «попередніх» чотирьох років народні депутати мають тепер можливість віддано служити народові п’ять років. Однак у цьому випадку з’являється певна загроза виникнення президентського правління, – за умови якщо президентські та парламентські вибори збігаються (або майже збігаються) в часі…
До Ради Європи від вас надходить інформація про використання службового становища (або адміністративного впливу) Главою держави та Главою уряду, позаяк обидва асоціюються із найвпливовішими політичними силами. У зв’язку з цим мушу нагадати: у Франції один з ключових кандидатів на посаду президента країни за 5 тижнів до першого туру голосування очолював Міністерство внутрішніх справ, яке безпосередньо, через систему префектур…займалося організацією отих виборів! Цей кандидат відмовився від посади лише безпосередньо перед виборами. На Вашу думку, це справедливо?
Більшість каналів французького телебачення під час передвиборчих програми постійно показували одну й ту ж особу і ми не знали: чи та людина наразі виступає в якості лідера певної політпартії, – чи вона є посадовою особою? Коли кандидат у президенти відвідував різні департаменти Франції, нам також не повідомляли, за чий кошт здійснюються ці поїздки, – за гроші, що накопичилися у передвиборчому фонді кандидата, чи за гроші, виділені для функціонування уряду?
Ці подробиці недавнього політичного життя моєї батьківщини я навів, аби переконати вас у простій істині: не існує у світі «суцільних» демократій і бездоганних виборчих систем! У реальності є лише процес (виборів – авт.) і важливо, аби він розвивався у правильному напрямі.
ПАРАД ОБІЦЯНОК
– Вибори у будь-якій країні – це передовсім «парад обіцянок», – вважає голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко. – Усюди електоратові щось обіцяють, аби цим вирізнитись від решти претендентів.
В українській політичній практиці, на жаль, у цій складовій виборчого процесу все частіше втрачається почуття міри, все менше враховується міжнародний досвід.
Політичні сили вже не вважають за потрібне обмежувати себе в обсязі передвиборчих програм. Ви навряд чи зустрінете у ці дні коротеньку програму, викладену на 3-4 аркушах. Партія регіонів, скажімо, розробила «під вибори» масштабну економічну стратегію; водночас партія, очолювана міністром економіки Анатолієм Кінахом, та Блок Юлії Тимошенко оприлюднили програми з однаковою назвою «Український прорив». Лишається дочекатись, як втілюватимуться новим складом ВР обидва «прориви» разом із амбітним планом ПР.
Головна «хвороба» теперішніх дочасних перегонів – соціальний та політичний популізм, що просто зашкалює. Кожен намагається «вирахувати» якомога більше негативів у конкурента, забуваючи про себе…
Іншою «фішкою» є скасування депутатської недоторканності. Із цим «граються» практично всі! Хоча у цивілізованому світі наявність недоторканності – ознака політичної культури. Звісно, у чомусь цю недоторканність можна обмежити, – але ж не повністю скасовувати!..
Такого ж рівня – й вимога щодо скасування недоторканності суддів. Скажіть, прошу, де в Європі прямим голосуванням призначають і звільняють суддів? Там вже давно зрозуміли: той, хто фінансуватиме виборчу кампанію конкретного судді, згодом «запрошуватиме його на політичний танок». Аналогічні наслідки очікують і у випадку з відкликанням судді.
Чомусь усі учасники дочасних перегонів вперто мовчать про шляхи виходу з політичної кризи. Складається враження, що це зовсім не випадково.
Вже вдруге впродовж останніх двох років нам пропонують вибір між президентом – главою уряду та прем’єром – главою держави. Де іще в світі є подібне?!
Борис Беспалий, депутат Верховної Ради 3-5-го скликань, заступник голови Комітету ВР України з питань правової політики:
– Маю нагадати присутнім: в історії вже був випадок подібного поєднання посад. У 1934 році в одній європейській країні провели загальнонародний референдум, на якому 90 відсотків населення підтримали поєднання посад рейхсфюрера та рейхсканцлера.
Отже, прецедент таки був.
«ПОПУЛІЗМ – ЦЕ ФОРМА ШИЗОФРЕНІЇ»
Михайло Погребінський, директор Центру політичних досліджень і конфліктології:
– На мій погляд, цього разу політична сила, що асоціюється із Президентом України, обрала дуже розумну стратегію, – всіляко уникати тем, що здатні викликати напруженість у суспільстві. Блок «Наша Україна»-«Народна самооборона» хоче «сподобатись» усій Україні, тому «замовчує» тему вступу країни до НАТО. Хоча всі чудово знають, що з цього приводу насправді думають керманичі блоку.
Партія регіонів теж вдається до обережних кроків, зокрема, у питанні про другу державну мову. Розмови про надання такого статусу російській мові можуть зашкодити у 2009 році. Навіть якщо Віктор Янукович і збереже свій нинішній високий рейтинг до початку наступної президентської кампанії, йому все одно знадобиться хоч невеличкий, але твердий відсоток голосів виборців Західної України.
Так само у ПР не згадують тезу щодо федералізму, вона дивним чином «щезла» з передвиборчої програми Партії регіонів.
У «Нашій Україні», в свою чергу, не згадують про обіцяні Віктором Ющенком у 2004-2005 роках «п’ять мільйонів робочих місць». Натомість Віктор Андрійович наголошує на необхідності внесення змін до Конституції. Здавалося б, дана теза мала б посісти гідне місце у передвиборчій риториці «пропрезидентського» блоку; однак у програмі «НУ»-«НС» ви не знайдете жодної згадки ані про «конституційний» референдум, ані про необхідність внесення змін до Основного Закону.
Звісна річ, у програмах ймовірних переможців перегонів – Партії регіонів та БЮТ – чільне місце відведено «економічному прориву». Очільники Партії регіонів обіцяють задіяти задля втілення цієї мети якийсь «американський проект». БЮТ на противагу їм висунув «Український прорив». Як на мене, обидва проекти – суцільна утопія.
У зв’язку з цим пошлюся на думку одного розумного американця, який назвав популізм однією з форм шизофренії.
