На минулому тижні із села в село, з будинку до будинку розносилася радісна звістка: в Одесі відбудеться п'ятий ювілейний український болгарський Собор, у якому візьмуть участь не тільки болгари нашої країни, але й із історичної батьківщини, із Росії, Молдови, інших держав. А Україну репрезентують мешканці південних районів Одеської області, представники діаспори із Запорізької, Кіровоградської, Миколаївської областей, Автономної Республіки Крим. Будуть і бажані гості з далекого села Мала Перещепина Полтавської області, де місцеві жителі дбайливо доглядають за могилою хана Кубрата – засновника Старої Великої Болгарії.
І рушили до Одеси вервечки автобусів, автомобілів, дехто доїжджав на попутному транспорті. Що поробиш, такі реалії сьогоднішнього дня: у багатьох селах так і не змогли через відсутність коштів організувати для бажаючих поїздку на Собор спеціальним транспортом.
І все-таки прибуло понад три тисячі чоловік. Одних учасників фольклорних народних ансамблів з найрізноманітніших куточків України нарахували близько трьохсот чоловік. І коли вони проходили в неділю, 16 вересня, повз гостьові трибуни, в очах просто рябіло від багатства яскравих барв національних болгарських костюмів.
Але свято розпочалося ще в суботу. Його відкрила десята Міжнародна наукова конференція «Болгари Північного Причорномор'я» за участю вчених України, Болгарії, Молдови, Россії і Німеччини, що вже стала традиційною.
Досить цікаво, що історія ця не тільки вивчається, але пишеться і сьогодні нашими земляками. Про це свідчили десятки назв книжок, які лежали на торговельних прилавках. Привертає увагу величезний том з назвою села «Чийшия». Це нинішнє Городнє Болградського району. Але з'явилася ще одна книжка про це село. Її написав колишній беззмінний директор місцевої школи С.С. Галуцький, який нещодавно відзначив своє 90-річчя.
А поруч лежить друга книжка з назвою «Нова Іванівка». Це про моє рідне село – про мою рідну колиску. А вийшла вона з друку завдяки односільчанинові – Д.В. Йоргачеву – генеральному директорові ВАТ «Одесакабель», заслуженому працівникові промисловості України, лауреатові Державної премії в галузі науки і техніки.
На Соборі зустрів також добре відомого у Бессарабії К.К. Пелівана, який два скликання очолював Арцизьку районну раду. З журналістських джерел довідався, що важка хвороба не зламала цієї мужньої людини. Він засів за книжку про рідне село Главани. Хотілося розпитати, як просувається робота, а у відповідь одержав примірник книжки «Коротка історія села Главани» з дарчим написом.
…Але повернімося на стадіон «Спартак». Там вже встановили болгарську житлову кімнату з усім її начинням, з'явився ткацький верстат, який раніше можна було зустріти ледве чи не в кожному сільському будинку. А чим багате бессарабське село – це продемонстрували щедрі господині з Кам’янки Ізмаїльського району. Не проходять люди і мимо художньо розмальованих диких гарбузів. Це продукція народного умільця – художника Іллі Златова із села Кулевча Саратського району.
Гостинні господарі запрошують покуштувати міліну (традиційну болгарську страву у вигляді вертути) і обов'язково випити скляночку бессарабського вина. Запахло у повітрі шашликами, іншими стравами з баранини. Але... Прозвучали перші звуки початку офіційної частини. І ми поспішаємо туди, щоб не пропустити слова привітань.
Їх було багато, навіть дуже багато. Активісти Асоціації болгар в Україні одержували в нагороду навіть ордени і медалі від віце-президента Республіки Болгарія Ангела Марина. Губернатор Іван Плачков зачитав привітання Президента і вручив Почесні відзнаки і грамоти від Одеської обласної держадміністрації. І ще, ще...
А потім гримнула музика. Заполонили душу народні болгарські мелодії у виконанні численних фольклорних ансамблів. Кожен з них намагався привезти на цей всеукраїнський огляд най-най... Хоча змогли приїхати далеко не всі бажаючі...
Запали в душу колективи із сіл Ярове, Рівне і Вільне Тарутинського району. Але молоді танцюристи з Багатого Ізмаїльського району теж викликали зливу оплесків. Помилуватися на своїх артистів із Зорі Саратського району приїхали голова місцевого господарства Г.Г. Чиклікчи та сільський голова М.В. Георгієв.
Поруч з нами стояв директор музею Городнього Болградського району С.Г. Недєльчев і дуже переживав, що довго не випускають його славетних земляків.
– Наш народний колектив побував уже в багатьох країнах світу і до сьогоднішнього Собору готувався особливо ретельно. Вони виступають під «живу музику» у супроводі діючого багато років народного оркестру.
Вони, звичайно, виступали, як і багато інших колективів, котрі зачекалися. А причина на те була вже дуже поважною. Приїхали із Запорізької області довгоочікувані гості – прима болгарської естради Лілі Іванова і добре відомий у болгарських селах України народний співак Болгарії Ілія Луков.
І завертілося-закрутилося... У прямому і переносному значенні слова. Ілія Луков співав народні пісні. Його супроводжували оркестр і хореографічний ансамбль «Піріна». А потім співак оголосив про свою головну мрію: створити найдовше хоро у світі. В його ряди повинні стати усі болгари, які живуть на цій землі. Адже хоро – це символ єднання, символ солідарності жителів матері-батьківщини Болгарії та її численних чад, які живуть в усіх куточках планети.
І чудове дійство розпочалося. Найдовше в Одесі хоро повів віце-президент Республіки Болгарія Ангел Марин, до нього долучилися численні учасники Собору. Весь стадіон почав рухатися. Танок тривав без зупинки понад годину. Змокли сорочки, кинуто вбік піджаки і куртки, а ноги несамовито продовжують відбивати такти...
Хоро кружеляло і кружеляло. І в цей час згадалися слова з дуже популярної пісні, де так розігралася «широкая свадьба», що «й неба було мало, і землі».
А як змінюються обличчя людей! Ось стоїть Іван Степанович Маринов. Відома людина в Ізмаїльському районі, та й за його межами. Чому він сумує? Ага! Це односільчани і знайомі віддали йому на «збереження» свої речі, самі ж у танок пішли. Але ось підходить втомлена жінка, яка не витримала довгого марафону, змінює «охоронця». Очі в Івана Степановича засяяли, він весь якось одразу помолодшав і тут же долучився до шаленого ритму танцю, що тривав. Невже і справді існують дива духовного оновлення, коли ні вік, ні пов’язані з ним недуги не можуть зупинити людину, яка горить бажанням влитися в ряди тих, хто ладнає «найдовше хоро у світі»?!
Ілія Луков, увесь час підбадьорюючи танцюючих то новими піснями, то жартами-примовками, почав вести хронометраж хвилин, що залишилися, до встановлення рекорду України.
– У Запорізькій області, – пояснив він, – хоро танцювали одну годину і двадцять хвилин. Одеса йде на рекорд у півтори години. Залишилося ще п'ять, чотири, три, дві, одна хвилина...
Тепер всі чекають легенду болгарської естради Лілі Іванову. І ось вона з'явилася – непомітно, серед публіки. Її одразу впізнали, оточили, намагалися сфотографувати, просити автографи. Зірка нікого не засмутила відмовою. І я не без гордощів зберігатиму її автограф.
Бурхливі оплески заглушили оголошення про початок її концерту. А коли вона заспівала, розпочалося щось таке, що не піддається опису. Люди в єдиному пориві несамовито аплодували, плескали в такт мелодії, просили виконання улюблених пісень “на біс”. І вона погоджувалася на ці прохання. Варто лише дивуватися, звідки у цієї тендітної, мініатюрної жінки стільки енергії, стільки експресії, яких вистачило на весь концерт.
...Після майже чотиригодинного концерту двох артистів з Болгарії свято продовжили виступи фольклорних ансамблів з багатьох районів Одеської та інших областей країни, майстрів традиційної народної боротьби на килимі, інших учасників художньої самодіяльності. А на завершення небо спалахнуло різнокольоровими вогнями феєрверку.
Нині кожної неділі такі свята відбуваються в селах багатьох районів. І там, звичайно, постараються включити до своїх програм багато з того, що вдалося побачити і почути на головному Соборі країни.
