Як відомо, рис є головним харчовим продуктом для більшості населення Землі. Звичайно, традиції споживання цієї крупи різні. У Китаї, наприклад, кожна людина в середньому з’їдає за рік 120 кілограмів рису, в Японії – 104, на Кубі – 40, в США – 2,5 кілограма. Середньостатистичному українцю вистачає на рік 4 кілограми рису.
На сьогодні потреби України у рисі складають 180 тисяч тонн на рік. За офіційними даними, третину цього обсягу ми сьогодні імпортуємо. Хоча, стверджують фахівці, є усі можливості вирощувати необхідну кількість на своїх полях – у Криму, на Херсонщині та Одещині.
20% вітчизняного рису постачає Кілійський район. Щодо перспектив цього напряму роботи ми сьогодні розмовляємо з керівником найбільшого рисосіючого господарства нашої області, директором ТОВ “Придунайське рисове господарство” В.Д. Смірним.
– В’ячеславе Дмитровичу, наскільки мені відомо, останнім часом рисове господарство України перебуває у кризовому стані – валове виробництво зменшилося майже у 2 рази. У Криму зниження виробництва склало 20 – 25%, у Херсонській області воно зменшилося у 5-6 разів. Рисові системи руйнувалися, виходили з використання, спеціалізовані господарства зазнавали збитків. Аналогічні процеси відбувалися і в нас, на Одещині. Так, ваш попередник, ТОВ “Прикордонник”, виявився банкрутом – зі всіма наслідками, що звідси випливають. Викупивши майно, ви взялися за діло. Отже, за виробництвом рису бачите перспективи?
– Розпочнемо з того, що спорудження рисових систем у Придунав’ї провадилося у 70-ті роки минулого століття, і на ці роботи було витрачено приблизно 60 – 70 мільйонів радянських карбованців! Хіба можна допустити, щоб ці унікальні системи були зруйновані, втрачені? Щоб рисові чеки повторили долю багатьох і багатьох підприємств, від яких залишилися тільки руйни? Перспектива у тому, що це унікальне виробництво. Тепер вся Європа стурбована безпекою продуктів, які надходять на її ринки. Багато розвинених країн, що мають можливість вирощувати рис (Італія, наприклад), вже відмовилися від імпорту цього продукту. Вони вирощують свій рис, що дає можливість контролювати його якість. В Україні ще не усвідомили серйозності цього питання. Але вже і у нас звучать тривожні сигнали: вчені занепокоєні тим, що до країни завозяться модифіковані картопля, соя, інші продукти харчування. Це, безумовно, впливає на здоров’я населення. Пригнічується, знищується генофонд нації. Тому ми переконані: майбутнє за вітчизняним виробником. Рано чи пізно, свій ринок держава буде контролювати. Погляньте, що робиться з м’ясом: через нерегульоване ввезення “стегенець Буша” та іншого наше тваринництво опинилося у повному занепаді.
– Цю тему, на жаль, можна продовжити. Постійно відбувається контрабанда винограду, виноматеріалів, фруктів, овочів і навіть якихось проміжних продуктів, транспортування яких взагалі не допускається технологічним процесом – ці приклади буквально на кожному кроці.
– Ми з цим не можемо боротися на своєму рівні. І про проблеми рисівників поки що ніхто не чує. Погляньте: у 2000 році кілограм рису-сирцю коштував 1,2 грн, і тепер він коштує 1,2 грн. Але ж ціни на ПММ, добрива, засоби хімзахисту та інші затрати значно зросли. Чому це відбувається? Тому що в Україну надходить дешевий рис з-за кордону – невідомої якості. У минулому році в Криму, де працює інститут рису, створена Асоціація рисосіючих підприємств, яка покликана захищати галузь. Я впевнений: якщо налагодити роботу, підняти врожайність, то на 80 – 90% ми можемо покрити потреби України у рисі. У нас є чудові аккліматизовані сорти селекції Скадовського інституту рису.
– В’ячеславе Дмитровичу, підприємство, що Ви очолюєте, воно входить до складу Міжнародної інвестиційної групи, нагадує оазис. Ви сьогодні показували мені ту матеріально-технічну базу, яку вдалося створити за чотири роки роботи. Очевидно, у відродження виробництва спрямовані чималі інвестиції?
– Так, ТОВ “Придунайське рисове господарство” – молоде підприємство. Спочатку було вкладено понад три мільйони гривень, і в наступні роки весь прибуток ми спрямовували на зміцнення матеріально-технічної бази. Побудували і здали у цьому році склад площею 3 тисячі квадратні метри. Модернізуємо свій елеватор, тік, купуємо високовиробничу техніку. Для цього користуємося кредитами – у минулому році брали три мільйони гривень, у цьому – півтора мільйона. Назвати загальну суму інвестицій вже складно.
– Наскільки прибуткове рисове господарство? Якщо, звичайно, робота поставлена на належний рівень.
– У минулому році рентабельність склала 50%, ми отримали прибуток приблизно 2 мільйони гривень. Звичайно, таких грошей у руках не тримаємо – всі вони спрямовані на придбання техніки, у будівництво. Про результати нинішнього року говорити рано – збирання рису, як вам відомо, тільки розпочалося. На нашому підприємстві працюють 80 чоловік, середня зарплата – 900 гривень на місяць, що для сільського господарства, погодьтеся, непогано.
– В’ячеславе Дмитровичу, наскільки я знаю, в експлуатації рисових систем існує велика проблема, і пов’язана вона з земельними відносинами. Так, у селі Мирному Кілійського району також є рисові чеки, але їх не можуть використовувати за прямим призначенням. Землі були розпайовані, варто було трьом-чотирьом пайовикам не підписати договір з базовим СВК – і вся рисова система, що становить єдине ціле, не може працювати. У чеках сіють пшеницю, кукурудзу, соняшник.
– Я гадаю, в ідеалі в рисовій системі повинен бути один господар, який буде вкладати гроші у її експлуатацію, а кошти потрібні чималі. Тільки у нашому господарстві загальна протяжність каналів складає 98 кілометрів – їх же потрібно утримувати! Інакше з часом ці гідроспоруди просто зруйнуються.
– Мені доводилося бачити рисові системи, які просто занепадають.
– Сама земля в чеках великої цінності не становить. Це – привізна земля, вона невисокої якості. Якщо не вирощувати рис, не заливати цю землю, не промивати її дунайською водою, не вносити добрива, не гіпсувати, то тут будуть тільки солонці і очерет. І, на жаль, є господарства, в яких цим справа і завершилася. Виробництво рису – робота складна. Щоб засіяти гектар рису, потрібно вкласти 3,5 тисячі гривень.
– Це у три-чотири рази більше, ніж у пшеницю…
– Щоб тільки окупити затрати, потрібно зібрати по 30 центнерів з гектара. Вирощування рису сьогодні залишається ефективним та економічно вигідним за умов забезпечення високої врожайності рису – 70 – 80 центнерів з гектара, і ми до цього йдемо. Як стверджують переробники та покупці, кілійський рис за смаковими якостями перевищує і херсонський, і кримський.
– Що ж, успіхів вашому підприємству.
