Літня резиденція польських графів Чорторицьких у невеликому містечку Синяви, поблизу воєводського центру Перемишль, споруджена у 1720 році за проектом італійського архітектора Джованні Спаціо. За майже трьохсотрічну історію свого існування палацовий комплекс побачив чимало історичних подій і змінив не одного господаря. Родина Чорторицьких володіла цим палацом аж до Другої світової війни, після якої комплекс перейшов у власність держави.
На сьогоднішній день комплекс є фактичною власністю Державного казначейства Польщі, однак ось вже багато років чудова пам'ятка архітектури, разом з прилеглим до нього парком, розташованим на тридцятьох гектарах, здається в оренду. Справа зовсім не в тому, що держава не може утримувати дорогий об'єкт, який потребує величезних коштів на утримання, а в тому, що польська політика щодо пам'яток історії та архітектури має трохи іншу спрямованість, ніж в Україні.
Коли у 20-х роках минулого століття Польща здобула незалежність, керівництво країни ухвалило рішення про те, що з метою відродження національної ідентичності, особливу увагу слід приділити, насамперед, відновленню історичних об'єктів, зокрема пам'яток історії та архітектури. Проте вимоги часу змусили використовувати замки і палаци спочатку як лікарні і школи, а потім – наймати приватним фірмам, які використовували їх як офіси, а іноді навіть налагоджували у них промислові лінії.
Трохи пізніше, коли економічна ситуація почала стабілізуватися, уряд країни створив Реєстр, до якого було внесено всі пам'ятки архітектури та історії, що одержали з цього часу правовий захист держави. На сьогоднішній день до Реєстру внесено 4 тисячі нерухомих об'єктів і 16 тисяч рухомих (картини, твори мистецтва). Як відзначив мер міста Перемишль Роберт Хома, внесення об'єктів до Державного реєстру є правовою процедурою, яка не має зворотної дії і здійснюється до цього часу у разі виникнення необхідності.
Об'єкт, який одержав статус як такого, що «охороняється державою», може бути вільно придбаний у приватну власність будь-ким з бажаючих. Парадоксально, але факт: саме такий підхід дозволив покласти відповідальність за збереження пам'яток на конкретних людей, які відповідають за це перед законом.
Відзначу, що перехід у приватну власність має низку істотних застережень. За словами обласного підкарпатського реставратора пам'яток Маріуша Чуба, бажаючий стати власником пам'ятки архітектури зобов'язаний надати докладний план реставрації об'єкта на затвердження воєводського (обласного) реставратора. Забігаючи наперед, додам, що у подальшому, навіть незначний ремонт повинен бути ретельно погоджений з певними державними інстанціями.
Право власності на об'єкт, внесений до Державного реєстру, досить специфічне. Насамперед, це стосується цільового використання архітектурної спадщини. Так, мета, з якою може використовуватися палац, замок, костьол тощо ретельно вивчаються й обговорюються державними службами. Відзначу, що стародавні замки і палацові комплекси найчастіше стають готелями, галереями і ресторанами. Також, у них розташовуються музеї, виставки, експозиції і проходять театральні вистави.
Основне завдання власника полягає в підтримці своєї власності у належному вигляді, виходячи з вимог Державного реєстру. Показовий той факт, що у разі браку коштів на реставраційні роботи, власник може одержати компенсацію від держави, яка в окремих випадках доходить до 50% від вартості робіт і видається авансом. До цього залишається додати, що у 2007 році до польського бюджету на реставрацію пам'яток архітектури передбачено виділення 150 мільйонів злотих (майже 50 мільйонів доларів).
Проте, повернімося до палацу-резиденції графів Чорторицьких. Після війни комплекс був майже цілком знищений. У 60 – 70 роках минулого століття тодішні колгоспи відновили частину будинку, після чого він якийсь час використовувався як навчальний заклад. Пізніше, у зв'язку з описаними вище змінами, палац почав здаватися в оренду. Його новий господар виконав колосальну реставраційно-відбудовну роботу. В результаті, будинок набув свого первісного вигляду. Важливим є той факт, що на території палацово-паркового комплексу розташовано 9 об'єктів, які незалежно один від одного вписані до Державного реєстру з охорони пам'яток архітектури та історії.
Сьогодні палац у Синявах є готелем з інфраструктурою останнього покоління, тенісними кортами, вертолітним майданчиком, двома ресторанами та чудовим винним погребом, що приваблює сюди туристів не лише з самої Польщі і близького зарубіжжя, але і з Америки, Італії і Німеччини.
Повернувшись до Одеси і ще не розгубивши вражень від закордонної поїздки, я мимоволі запитав себе: а як у нас справи з пам'ятками архітектури? Пройшовшись історичною частиною міста і дивлячись на нього вже іншими очима, я з сумом констатував, що багато будинків, споруджених майже сто п'ятдесят років тому, перебувають у дуже жалюгідному стані. Штукатурка, що обсипається, і балкони, що обвалюються, надщерблені сходи і забиті фанерою вікна – така картина вже мало кого здивує, незважаючи навіть на табличку, яка красномовно повідомляє, що будинок перебуває під охороною держави. У деяких випадках ці слова звучать як глузування, адже про яку охорону йдеться, якщо навіть стояти поруч з будинком часто буває небезпечно.
Пройшовшись Дерибасівською, з потворним кістяком колишнього готелю Великої московської, обійшовши навколо сумного Воронцовського палацу, я попрямував до начальника обласного управління охорони нерухомих об'єктів культурної спадщини Наталії Штербуль.
– Наталю Анатоліївно, практика ваших польських колег показала, що, потрапляючи у власність конкретних осіб, пам'ятки архітектури одержують нове життя. Як Ви вважаєте, чи прийнятна для України така постановка питання?
– Не секрет, що більшість будинків, які мають культурно-історичну цінність і взяті під охорону держави, сьогодні використовуються у якихось соціальних сферах: музеї, театри, бібліотеки, навчальні заклади. В основному у цих бюджетних організацій не вистачає коштів.
Польський приклад не є для нас чимось новим, оскільки ми так само працювали у цьому напрямі. На сесії обласної ради була затверджена програма, в межах якої розроблено механізм залучення інвестицій за рахунок відчуження об'єктів культурної спадщини. На превеликий жаль, на сьогоднішній день всього вісім об'єктів були відчужені. При цьому складався охоронний договір, у якому регламентувалися обов'язки нового власника, і з ним підписувався план-графік виконання робіт на об'єкті.
Реалізація цієї програми протягом двох років дозволила залучити до обласного бюджету понад 33 мільйони гривень. Потім, на одній із сесій обласна рада ухвалила рішення спрямувати ці кошти на проведення пам’яткоохоронних заходів на забезпечення проведення ремонтних і реставраційних робіт.
Проте у лютому 2005 року було накладено мораторій на відчуження об'єктів культурної спадщини, який діє до сьогоднішнього дня. На мій погляд, це було зроблено з політичних міркувань. На сьогоднішній день ми справді маємо досить сумний стан більшості об'єктів, що охороняються, оскільки у бюджеті на їхнє утримання і реставрацію грошей немає.
– А що відбувається з тими будинками, які були відчужені?
– Насамперед, слід відзначити, що передачі об'єктів передувало узгодження їх подальшого цільового призначення. Так, наприклад, у нас є будинок на вулиці Белінського 16, який записано, як житловий будинок. Проте сьогодні у ньому розміщується банк. Те ж саме стосується і готелю Красний, однак реставрація його затягується у зв'язку з тим, що реальний обсяг необхідних робіт значно перевищив всі плани.
– Наталю Анатоліївно, коли я був у палаці графів Чорторицьких, спорудженому понад три століття тому, мене здивував його чудовий стан. Дуже шкода, що наш Одеський палац графа Воронцова сьогодні вражає убогістю й бідністю. Можливо, його призначення під дитячий центр не зовсім виправдано?
– Знаєте, директор Палацу багато років підряд неодноразово порушувала питання про те, що використання його для дитячих гуртків і секцій дуже не зручне. Крім того, у 2004 році за завданням нашого управління спеціалізована організація проводила моніторинг стану Воронцовського палацу. Фахівці визнали, що будинок потребує проведення комплексу ремонтно-реставраційних робіт і припинення експлуатації. Багаторічні некваліфіковані ремонтні роботи ще більше погіршили стан цього будинку.
У 2006 році з державного бюджету було виділено 27 мільйонів гривень, які призначалися для розробки проекту реконструкції Воронцовського палацу. Коли документація буде розроблена і погоджена, стане зрозуміло, що потрібно робити, скільки знадобиться грошей і скільки мине часу.
Хочу також відзначити, що наше управління стояло біля джерел програми, в межах якої передбачалося організувати у палаці графа Воронцова Південну президентську резиденцію. Будинок було обстежено і зроблено розрахунок за укрупненими показниками для того, щоб з'ясувати, скільки потрібно коштів для приведения його до ладу. На той час, тобто 4 роки тому, ми вийшли на цифру 5 млн доларів. У цю суму входили тільки реставраційні роботи.
– А яка сума передбачена у бюджеті на збереження пам'яток культурної спадщини цього року?
– На жаль, цю суму називати дуже сумно: 990 тисяч гривень за Бюджетом розвитку і 2 млн 700 тис.– Державний бюджет. Причому гроші виділено цілеспрямовано на Музей західного і східного мистецтва, Мавзолей Інзова у Болграді і Білгород-Дністровської фортеці. Що буде з іншими пам'ятками архітектури, які потребують уваги, сказати важко.
Що ж, найближчим часом підуть дощі і знову у палаці Воронцова потече дах, у порожніх і холодних залах гулятиме вітер, а каналізаційні труби, що підтікають, знову нагадають про діри у нашій системі. У цей час, всього за кілька десятків кілометрів від українського кордону, у Чорторицькому палаці, який удвічі старший за Воронцовський, туристи з усього світу залишатимуть свої гроші.
Можливо, свого часу і ми запозичимо європейський досвід, який на повну силу працює. Проте чи дочекаються цього пам'ятки?
