«Зустріч друзів» – так називався урочистий ювілейний вечір, присвячений 30-річчю Одеського літературного музею (директор – заслужений працівник культури Тетяна Ліптуга), що відбувся 26 вересня в Золотій залі цього книжного храму. В урочистостях взяли участь: голова облради Микола Скорик; заступник голови облдержадміністрації Андрій Ткачук; начальник управління культури і туризму облдержадміністрації Надія Бабіч; секретар Одеської міськради Олександр Прокопенко та інші офіційні особи, а також друзі, партнери та меценати музею, представники творчої інтелігенції. Великій групі співробітників літмузею були вручені почесні відзнаки, почесні грамоти та інші нагороди Міністерства культури і туризму України, облради, облдержадміністрації та Одеської міськради. Під час вечора було оголошено, що, з нагоди ювілею літмузею та за великий особистий внесок у розвиток культури нашого краю Указом Президента України директора Одеського літмузею Тетяну Ліптугу нагороджено орденом Княгині Ольги третього ступеня.
Подаємо нотатки нашого спеціального кореспондента з цього вечора.
Літературна слава Одеси... Вона формувалася упродовж століть, вбираючи в себе талант кількох поколінь митців, кожен з яких у той чи інший спосіб поєднував своє творче життя із життям нашого міста і краю. Ось чому зараз співробітники літмузею з такою увагою ставляться до всього, що пов’язувало Одещину з іменами Івана Котляревського й Олександра Пушкіна, Івана Франка і Шолом-Алейхема, Михайла Коцюбинського й Івана Буніна, Лесі Українки та Адама Міцкевича; з творчістю багатьох сучасних літераторів кінця ХХ – початку ХХІ століть...
Тож у вишуканому буклеті, виданому з нагоди тридцятиліття музею, цілком справедливо мовиться: «Литературная Одесса – это не только имена писателей, биографически или творчески связанные с городом, но и художественный образ, обогативший мировую культуру. По прошествии двух с лишним веков с момента основания Одессы, можно утверждать: история этого города существует дважды – в реальности и в литературе. Отражением этой особенности города, своеобразным зеркалом Одессы является Одесский литературный музей».
Можна з упевненістю сказати, що музеєві й усім нам дуже пощастило з приміщенням, в якому розташовуються основні експозиції. Сам будинок, який свого часу належав графу Д. Гагаріну (пам’ятка архітектури середини ХІХ століття), безсумнівно, був і залишається однією з найкрасивіших і, я навіть сказав би, найаристократичніших споруд не лише нашого краю, але й усієї України. Та коли в 1977 році обласна і міська влада ухвалювали рішення про передачу «палацу Гагаріних» під музей, то виходили не лише з заманливої краси «вільної південної еклектики» його архітектури, але й з того, що впродовж 1899 – 1904 років творча еліта міста вже збиралася тут на свої засідання Літературно-Артистичного товариства, до якого входили письменники, актори, музиканти, художники та мистецтвознавці. Тому, як стверджують дослідники цієї історичної сторінки нашого міста, стіни Гагарінського палацу, а отже й стіни літмузею, пам’ятають натхненні рядки поезій І. Буніна, заворожуючий голос славетної української актриси Марії Заньковецької, виступи корифеїв молодого українського театру П. Саксаганського, І. Карпенка-Карого, М. Старицького.
Не можна не згадати добрим словом й одного з засновників та першого директора літмузею Микиту Бригіна, який чимало років присвятив створенню цього осередку культури, що й засвідчено було присвяченою йому меморіальною дошкою на фасаді даного закладу. До речі, символічно, що саме до ювілею музею побачила світ дослідницька книжка Микити Бригіна «Время веры и больших надежд. (Некоторые даты к биографии К.Г. Паустовского)», упорядником якої стала донька дослідника Олена Бригіна.
Одначе до розмови про це видання ми ще повернемося в одному з наступних номерів газети, а тим часом зауважу, що в наші дні Одеський літмузей має три філії: Музей О. Пушкіна та Музей К. Паустовського в Одесі, а також музей відомого українського гумориста С. Олійника, заснований у селі Левадівка Миколаївського району – кожен з яких теж став своєрідним культурним та дослідно-просвітницьким центром. Чималий інтерес у відвідувачів музею викликає і музейний «Сад скульптур», започаткований в «Італійському дворикові» музею, в якому вже зараз нараховується десять скульптурних композицій, присвячених літературним героям та персонажам одеського фольклору, зокрема, «Пам’ятник невідомому читачеві», «Герой одеських анекдотів Рабинович», «Сашко-музикант», «Одесит Мішка», «Зелений фургон»...
Виступаючи під час ювілейного вечора перед гостями музею, його директор Тетяна Ліптуга наголосила на тому, що в наші дні Одеський літмузей – це справді значний науково-дослідницький, видавничий та культурний центр Одеси і Південної України. У ньому зберігається понад 65 тисяч експонатів, серед яких – рідкісні книжкові видання, рукописи, документи та особисті речі відомих письменників. Щороку музей та «Сад скульптур» відвідує понад 100 тисяч екскурсантів; співробітниками музею опубліковано сотні дослідницьких статей, видано десятки книжок, літературних календарів та іншої друкованої продукції, яка засвідчує, що, крім усього іншого, музей став ще й поважним літературознавчим центром. До того ж він давно здобув популярність серед одеситів своїми презентаціями, літературними та художніми виставками, культурологічними лекціями, науковими конференціями, а ще – концертами класичної музики, яка в прекрасній Золотій залі старовинного палацу-музею сприймається з особливою проникливістю та глибинністю.
За вагомий внесок у розвиток музейної справи голова облради Микола Скорик нагородив директора літмузею Тетяну Ліптугу Почесною відзнакою Одеської облради. Виступаючи, голова облради відзначив:
– На жаль, Одеса втрачає статус міста-курорту, міста-порту, міста-музею, але я обіцяв, що у наступному році облрада серйозно займеться проблемами наших музеїв.
Для музею такого масштабу, як Одеський літературний, тридцять років – не вік. Але вже зараз очевидно, що він став невід’ємним атрибутом історії, культури та громадського буття нашої славетної Одеси, нашої літературної Мекки. Тож, вітаючи його талановитий і працелюбний колектив зі скромним ювілеєм, побажаймо йому й надалі залишатися на висоті свого творчого та громадського покликання.
