Я не пам’ятаю своїх дідуся і бабусю, які жили в першій половині минулого століття, але покійна мати мені розповідала, що в 30-х роках було розкуркулювання, у заможних господарів забирали майно, землю і вивозили їх сім’ями чи без них невідомо куди. Трапилася ця трагедія і з моїм дідусем Костянтином Сергійовичем Головйовим, який мешкав у Флоринівці Олександрівської сільради.
Мати із смутком в очах не раз розповідала про жахливі картини минулого життя нам, своїм дітям. І в нашій дитячій уяві все відображалося неначе наяву. Забрали в дідуся зерно пшениці, ячменю, овець, пару коней з возом, свиню, корову. Його самого вивезли із села і потім уже стало відомо, що дідусь помер біля станції Кучургани, що на кордоні України та Молдавії. А де саме його поховали, ніхто з рідних не знав.
Залишилась вдома бабуся з шістьма дітьми, найменшій доньці Вірі було всього шість років. Сім’я виживала як могла.
Невдовзі померла й бабуся, і мої матуся, дядьки, тітки залишилися наодинці з голодом. Старші дбали про себе та про найменших. Тітка Марія, на той час їй було 15 років, щодня брала мішок, сокиру і йшла до скотомогильника, де викидали дохлих коней та інших тварин. Тоді за цим «добром» стояли черги, люди рубали дохлятину на шматки, варили і якось тамували голод. Влітку та восени їли кропиву, варили лободу, додавали туди дикий часник.
Комуністична ідеологія в радянські часи вчила нас, що куркулі – це вороги трудового народу, вони експлуатують найманих робітників, тож їм не було місця в «щасливому» соціалістичному суспільстві. Але ж це були просто дуже працьовиті люди, які невтомно обробляли землю-годувальницю, з раннього ранку до пізнього вечора поралися в особистому господарстві, забезпечували продовольством і свої сім’ї, і всю країну. А що поганого, скажімо, для свого села, держави зробив мешканець Флоринівки К.С. Головйов, який зі своїм сусідом поїхав до Молдавії, закупив там виноградну лозу і на схилах довкруж села посадив плантацію «сонячної ягоди»? Після його розкуркулення цей виноградник перейшов у власність створеного в селі колективного господарства. І я, ще будучи школяркою, допомагаючи восени колгоспу збирати врожай винограду, довгий час не знала, що ця плантація колись належала моєму дідові. Втім, і виноградника біля Флоринівки вже давно немає, а про ті страшні часи, коли людське життя нічого не було варте, нагадує лише пам'ять, яка передається з покоління в покоління.
