Щонеділі роїться любашівський базар численними покупцями, які з візками, велосипедами, лантухами та клунками за плечима ходять між рядами, заклопотані закупівлею городини, на неї цього року був недорід. Особливо занепокоєні приготуваннями до зими люди похилого віку, пенсіонери, яких налякало підвищення цін на багато продуктів харчування. Декотрі відразу витрачають на базарі всю пенсію, щоб запастися крупами, макаронами, олією. Адже ціни так «оскаженіло скачуть», що продавці не встигають змінювати цінники. Наприклад, дволітровий бутель домашньої соняшникової олії коштує 22 гривні, свинина – від 25 до 30 гривень за кілограм, а домашні кури, напевно, несуть «золоті» яйця, бо правлять за них уже цілий червонець за десяток.
Стала доступнішою свіжа капуста. Саме цей овоч впав у ціні з двох гривень до 1,5 за кілограм якраз у період його квашення. Тож, картопля у «мундирі» і квашена капуста таки не будуть дефіцитом у зимовий період. Що стосується хліба, то місцеві хлібопекарні підняли ціни на 10 копійок. А ось продукція ВАТ «Одеський коровай», наприклад, «Батон обідній» реалізовувався у смт Зеленогірське, мабуть, за рекордною на Одещині ціною – 3 грн 30 коп.(!) за буханець.
Вкрай занепокоєна зростанням цін жителька села Демидовового, 75-річна вдова, Марія Єрофіївна Пушкова. Колись передова ланкова місцевого колгоспу, сьогодні вона не може звести кінці з кінцями і бідкається на нужденне життя:
– За важку працю заробила пенсію, що не перевищує 450 гривень. Вугілля й граминки немає у подвір’ї. Правда, дрівець трохи привезли, найняла людей, щоб порубали. Дровами і буду плиту топити та обід готувати, скрапленого газу не накупишся, один балон коштує 95 гривень. Через недорід довелося купувати картоплю та капусту, а щоб зробити закрутки, не вистачило грошей та здоров’я. В магазині купую найдешевший хліб та якесь стегенце, щоб борщ пісним не був. Про свинину вже й забула, бо базарувати потрібно їхати до Любашівки, а від нас до райцентру транспорт не ходить. Тож, сподіваюся, що братова Ліда Федорівна Бушко не залишить мене напризволяще.
Житель села Новокарбівки Олександр Анатолійович Стащенко:
– Мені 55 років, і як ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС я вже перебуваю на заслуженому відпочинку. До зими приготувався заздалегідь. Є достатньо вугілля та дров. Запаслися картоплею та капустою, які закупили на базарі, бо на своєму городі нічого не вродило. Мешкає біля нас і тридцятирічний син Віктор. Через безробіття він стоїть на обліку у Центрі зайнятості і отримує 194 гривні. Звичайно, на ці копійки молодикові важко прожити, то каже, що перезимує біля нас, а весною подасться до Одеси на заробітки.
Раніше сімейний бюджет кожної селянської родини наповнювався завдяки всілякій живності в хлівах. У колгоспі можна було заробити п’ять і більше тонн збіжжя, і собівартість вирощеної продукції була низькою. А сьогодні сільським жителям стало невигідно займатися відгодівлею худоби. Навіть свинку для своїх потреб важко вигодувати, бо ячмінь коштує дуже дорого. Якщо поговорити про закупівельні ціни свиней живою вагою, то вони впали до 8-9 гривень за кілограм, а ціни у магазинах на ковбаси, не кажучи про інші продукти, зросли, як кажуть, до небес.
Нам з дружиною Любою можна було б прожити на пенсії та “чорнобильські”, але лікування набутих хвороб з’їдає мало не весь сімейний бюджет.
Любашівчанка Світлана Іванівна Кульчицька у свої 60 років влаштувалася прибирати вулиці, щоб заробити на проведення газу до своєї оселі:
– Все життя я пропрацювала в торгівлі. Була продавцем, працівником на оптово-роздрібній базі, економістом по цінах, але такої вакханалії, що спостерігається сьогодні в торгівлі, не бачила. Ніхто не контролює зростання цін, і невдовзі деякі продукти харчування стануть недоступними для простого пенсіонера. З такою ціновою політикою ми залишимося за бортом життя. Хоча політичні лідери обіцяли нам райське життя, але в результаті ми отримали дулю з маком. Прикро, але зими щоразу стають для мене справжнім випробовуванням. Тому завчасно запаслася вугіллям та дровами, купила овочі, борошно і крупи.
Свого часу не змогла газифікувати свою хату, тому прибираю любашівські вулиці, щоб заощадити кошти на проведення газу. Правда, зарплата невелика — лише 380 гривень, а проведення лінії обійдеться у кругленьку суму. В цьому випадку мене врятували б «заморожені» вклади на моїй ощадкнижці.
Жителька села Бокового Людмила Федорівна Кумайгородська, 67 років:
– Зими я не боюся і, якщо зараз замете, то я готова пережити негоду. Ще влітку купила тонну вугілля за ціною 650 гривень, три підводи дров. Найняла людей за 120 гривень, щоб порізали колоди і порубали.
Змолоду я звикла покладатися лише на власні сили, тож вирахувала, що щороку потрібно відкладати по півтори тисячі гривень. Цієї суми якраз вистачає на два балони газу, вугілля та дрова. Правда, зараз все дорожчає, тому вже відкладатиму трохи більше.
Пенсію маю 498 гривень, її заробила за 36 років праці біля корів. Але, мабуть, більше отримувати і не буду, тож цю суму стараюся ощадливо розподіляти. Тож, на 350 гривень закупила картоплі, запаслася закрутками та різносолами. Отримавши на пай чотири центнери пшениці, чотири мішки змолола на борошно. Також для своєї онуки Світлани (донька покійного сина Володимира), яка разом з чоловіком і правнуком мешкають в Одесі, щороку відгодовую одне поросятко. Звичайно, жива свиня їм ні до чого, тому я продаю живність і виручену суму в одну тисячу гривень віддаю онучці. Цього року через низьку закупівельну ціну вдалося виручити лише 800 гривень, тому 200 грн додала з пенсії.
Для церковних потреб місцевого храму Покрови Пресвятої Богородиці я печу просфори і, звичайно, жертвую дещицю з своїх статків на підтримку церкви. Але, як кажуть, на Бога здавайся, а роботи не цурайся, тому щороку планую свій сімейний бюджет з урахуванням підвищення цін. Отак і живу, лише горе одне, що воду далеко доводиться носити.
