Говорить Людмила Вікторівна Чернега, директор НВК «Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів – дитячий садок» села Кордон

З цих слів розпочалася наша зустріч з керівником школи. Справа у тому, що до Кордону я приїхала після чергового осіннього буревію, коли у багатьох населених пунктах порвало електромережі, звалило старі дерева й огорожі... Загалом, дров негода наламала чимало, і вранці усі почали приходити до тями, відновлювати зруйноване.

От і семикласники Кордонської школи збирали сухе листя, залишки сміття. Та й у самій школі робота кипіла. Столяр, літній майстер, поспішав поставити балконні двері, щоб у фойє було тепліше.

– Буревій став для нас справжнім іспитом, – розповідає Людмила Вікторівна. – Адже стільки років ми мучилися з дірявою покрівлею. Будь-який дощ одразу залишав сліди, вода протікала навіть на перший поверх.

Власне, сліди, вогкі плями, патьоки помітні майже в усіх класах, але директора вони вже не лякають. Тут з цим впораються, адже робити косметичний ремонт для будь-якого педколективу – не проблема. Головне – не тече дах! У цьому році завдяки зусиллям сільради і турботі районної влади у Кордонській школі цілком замінили дах. Робота проведена величезна, адже покрівля тут багатоступенева, складна, і будівельники, а це була бригада з Івано-Франківська, добряче поморочилися з нею. Поспішали, звичайно, встигнути б до холодів! І коли розходилася негода, директор школи ніч не спала, а раптом десь недогледіли, і вода знову знайде собі лазівку. Але, судячи з усього, все зроблено надійно і добротно.

Майже півмільйона гривень пішло, але всі розуміли, що по-іншому, тобто, дешевше не вийде. І голова райдержадміністрації Л.Я. Прокопечко, і голова райради Д.І. Макосій опікували шкільний об'єкт, як могли. І хоча школа ця малокомплектна, для влади це значення не має. Головне, щоб комфортно і затишно було дітям. Особливо, якщо врахувати, що в цьому ж будинку розташований дитячий садок, а це двадцять два малюки, які відвідують старшу і середню групи. Коли ми заглянули до спальні, діти міцно спали – тиха година! Майже всі приміщення, де були діти й учні, підігрівалися обігрівачами. Так це і зрозуміло – два дні не було світла, і стіни добряче зволожилися. До того ж Кордонська школа сидить на електроопаленні, а це, погодьтеся, завжди ризик з врахуванням частих відключень. Тому Людмила Вікторівна, звичайно ж, сподівається на газифікацію, адже газова труба вже в Кордоні, справа за розведенням. А якщо врахувати, що районна влада опікує всі навчальні заклади, вони, можна сказати, тут стратегічні, то шанси одержати блакитне паливо у цієї школи великі. Тому настрій у Людмили Вікторівни Чернеги піднесений.

Ми з нею обійшли всі класи, поспілкувалися з багатьма учнями. А почали з випускників-дев'ятикласників, яких тут всього... семеро. Урок історії з ними вів дуже досвідчений педагог А.Н. Хромець. З усього видно, що обставини в класі щирі, довірчі, та це зрозуміло, тут немає переповнених (буває до 30 чоловік) міських класів, де багато учнів залишаються поза полем зору вчителя! Тут всі на очах! Але що цікаво, всі до єдиного, після дев'ятирічки планують навчатися у коледжах, технікумах в Одесі. На одинадцять класів ніхто не налаштований. В'ячеслав Пасісниченко мріє вступити до автодорожнього, а Юлія Слободниченко до педагогічного... До речі, майже всі випускники без проблем вступають за обраною спеціальністю, отож, знання тут дають міцні. А деяким ще дають і цільове направлення, щоб повернулися хлопці і дівчата до рідної школи. Так, чекають у Кордоні Сніжану Ткаченко, вона навчається у Білгород-Дністровському педучилищі на вихователя, а також Рінату Гуцу, яка повинна повернутися педагогом через рік.

Сама директор працює у Кордонській школі чотири роки (переїхала сюди з Миколаївського району) і вважає свій НВК дуже потрібним і перспективним. Тут навчаються діти ще двох сіл – Мар’янівки та Пшенянового. У вересні школі подарували автобус для підвезення учнів, і всіх 28 хлопців і дівчат підвозять за будь-якої погоди. Знову ж Л.В. Чернега з вдячністю згадує і сільського голову С.І. Жовтобруха, і керівника району, для яких малокомплектна була і залишається об'єктом номер один.

А хіба можна не сказати про одне з найбільших підприємств не лише села, але і всього району – ТОВ «Кордонське». З якими проблемами сюди не підійди, про що не попроси – ніколи не відмовлять. Йдеться про директора Р.В. Отчича, його заступника В.І. Глушинського. І харчування, і дозвілля, і ремонт – всі проблеми тут розв’язують за допомогою провідного господарства. З гордістю Людмила Вікторівна показує мені і шкільний історико-краєзнавчий музей, створений свого часу В.А. Кравцовою, і величезний спортзал, де нещодавно навіть футбольні ворота установили. А в комп'ютерному класі вже другокласники клацають клавішами, місць для всіх досить. До того ж демографічна ситуація у селах поліпшується, дітей народжується все більше, а це означає, що в школи є майбутнє.