НА «УКРТАТНАФТУ» ПОВЕРНУВСЯ ТИТУЛОВАНИЙ ТОП-МЕНЕДЖЕР
Довідка «ОВ». Овчаренко Павло Володимирович народився у 1967 році в Одесі. Закінчив Сумське вище артилерійське командне училище. До 1991 року служив у Західній групі військ. З 1991 року керував підприємствами в різних галузях промисловості України. 2000-2003 рр. – керівник «Енерготрансінвесту» (великий енергетичний і газовий трейдер, м. Київ).
З лютого 2003 р. по вересень 2004-го та з жовтня 2007 р. – голова правління ЗАТ «Укртатнафта». У грудні 2003 року за версією фінансово-економічного тижневика «Інвест-газета» названий одним із кращих топ-менеджерів країни.
Кременчуцький нафтопереробний завод – один з небагатьох в Україні, де виробництво за 16 років незалежності не зупиняли ні на один день. Нині, поряд із Лисичанським заводом, Кременчуцький вважається флагманом вітчизняної нафтопереробки. Невигідно стало в Україні займатися нафтопереробкою. Починаючи з 2005 року, Кабмін, бажаючи «сподобатися» зарубіжжю, увів нові «правила гри». За ввезення однієї тонни сирої нафти почали брати мито в розмірі $220, а за таку ж кількість імпортних нафтопродуктів стягують лише $120. Не дивно, що підприємствам нафтопереробної галузі вигідніше простоювати, ніж заздалегідь втрачати на кожній ввезеній тонні по 100 «зелені».
19 жовтня на згаданому Кременчуцькому НПЗ відбулася зміна керівника. Сергій Глушко, призначений наприкінці 2004-по на вимогу татарських акціонерів «Укртатнафти», напередодні відбув у відрядження за межі України. Там і довідався про виконання рішення суду про відновлення в посаді попередника. Точніше, двох рішень двох різних судів. Перший, що слухав справу про поновлення Павла Овчаренка, за вказівкою Верховного Суду України, проходив у Сумах. Другий працював набагато ближче. Можна сказати, під боком. Крюковський місцевий суд затвердив у дрібних деталях механізм, відповідно до якого повинно було відбутися виконання рішення Сумського апеляційного суду. Саме завдяки такій передбачливості адвокатів Павла Овчаренка й вдалося уникнути зіткнень 19 жовтня. Бійка, майстерно зімітована бійцями приватної охоронної структури «Буг» (вони перебували на території підприємства цілодобово в кількості не менше 30 чоловік на кожній зміні), була припинена прибулими на місце інциденту співробітниками кременчуцької міліції.
Глушко, який знав про свою нелегітимність як керівника ЗАТ ще із серпня, вже третій тиждень поспіль зайнятий поширенням компромату на Овчаренка. Мовляв, той був нелегітимний із самого початку: Павла Володимировича на посаді затверджували не акціонери на загальних зборах, а лише члени наглядової ради ЗАТ.
(Незрозуміло, як «нелегітимний» Овчаренко керував стратегічно важливим господарюючим об'єктом і при цьому включався до «топ-100» кращих керівників України).
Більше «забійного компромату» на відновленого Овчаренка у Глушка, схоже, немає.
Натомість у діяльності відстороненого місяць тому голови правління ЗАТ правоохоронні органи виявляють із кожним днем усе більше цікавих подробиць.
Як показала комплексна ревізія фінансово-господарської діяльності «Укртатнафти», підприємство примудрилося досягти рекордно високої кредиторської заборгованості. За попередніми даними, вона зашкалює за 3 мільярди гривень. Павло Овчаренко припускає, що «заслуга» у такому провалі належить саме Сергієві Глушку. Тому що «…не віриться, що дозвіл на це давали акціонери «Укртатнафти». Від більш докладних коментарів «ОВ» пан Овчаренко зволів утриматися, – до завершення роботи ревізорів. Скоріш за все, уточнені дані про «боргову яму», до якої втрапило за визначенням високоприбуткове підприємство, пролунають в ході зборів акціонерів ЗАТ «Укртатнафта».
Ризикну назвати іще одну можливу тему дебатів акціонерів: банкрутство підприємства, до якого його впевнено вів колишній менеджмент. Про це свідчать результати фінансово-економічної діяльності НПЗ цього року. За підсумками його трьох кварталів ЗАТ мало збитки, обчислювані 127 мільйонами гривень; при такому стилі господарювання завод під кінець року цілком міг би «наростити» зазначену суму аж до 400 мільйонів.
– Коли я залишав у 2004-му директорський кабінет, – розповів «ОВ» Павло Овчаренко, – підприємство мало у своєму розпорядженні оборотні кошти в розмірі 100 млн грн. Тепер же їхній дефіцит – 300 млн. Через це мої попередники перевели роботу «Укртатнафти» на архаїчну «давальницьку схему»...
Підприємство-гордість вітчизняної нафтопереробки «доношувало» устаткування, яким оснастили його ще в часи СРСР. Обіцяні у 1994 році татарськими співзасновниками СП кілька етапів кардинальної реконструкції «звузилися» до встановленні однієї-єдиної нової технологічної лінії у 2001 році. І це в третьому тисячолітті, при суцільній модернізації НПЗ у сусідніх з Україною Російській Федерації, Білорусії й Польщі!
Не виключено, що після тонко розрахованого банкрутства «Укртатнафти» й передачі його в «надійні руки» татарських акціонерів ЗАТ все-таки переобладнали б за останнім словом техніки. Та вкладати кошти заради процвітання економіки нехай дружньої, проте іншої держави ЗАТ «Татнефть» явно не збиралося.
Зараз нафтопереробний завод функціонує, на жаль, не на повну потужність. Як удар у відповідь – за непогоджену з ними кандидатуру нового-старого керівника «Укртатнафти» – росіяни припинили транспортування нафти, що надходила до України по їхніх трубах. Щоб НПЗ «не став на прикіл», його керівництво негайно розпочало переговори з декількома можливими постачальниками стратегічної сировини: компаніями «ЛУКОйл», «Роснефть», ТНК-ВП та іншими. Одночасно вирішено відмовитися від вкрай невигідних для заводу схем реалізації нафтопродуктів. Як повідомили «ОВ» у прес-службі ЗАТ «Укртатнафта», 12 листопада підприємство почало укладати прямі угоди на постачання нафтопродуктів з кінцевими споживачами, власниками мереж автозаправних станцій і автозаправних комплексів (АЗК). У такий спосіб компанія припинила монопольне становище в сфері реалізації на внутрішньому ринку нафтопродуктів виробництва ЗАТ «Укртатнафта» компанії «Новойл» (афільованої з посадовими особами російського АТ «Татнефть») і ТОВ «Укртатнафта-центр» (на експорт).
Ці й інші рішучі кроки нового керівництва ЗАТ покликані зокрема захистити й права людей, які в цей час трудяться безпосередньо на підприємстві (їх налічується чотири з половиною тисячі) і на підприємствах-підрядниках, пов'язаних із ЗАТ (ще три з половиною тисячі). Усього ж, разом із членами родин працюючих, нафтопереробний завод годує майже 30 тисяч мешканців Кременчука і жителів навколишніх населених пунктів. Збої в постачанні сировини, так само як і «відстібання» без відома членів трудового колективу значних сум на утримання непричетних до роботи на підприємстві осіб, як запевнив читачів «ОВ» Павло Овчаренко, назавжди відійдуть у минуле.
У сьогоденні ж погляди мешканців Кременчука спрямовані на нашу Одесу. Позаяк основний потік сировини для НПЗ постачається саме морем. З Одеси до місця призначення сиру нафту перевозитимуть у залізничних цистернах. Перша партія сировини – 85 тисяч тонн – прибула в наш порт 14 листопада. 20-го очікується друга в тій же кількості. Надалі танкери зі стратегічною сировиною для Кременчука відшвартовуватимуться кожні 10 днів.
