Вже неодноразово писалося й говорилося про те, що, за великим рахунком, аграрна реформа, розпочата у нашій країні наприкінці минулого сторіччя і дотепер ще не завершилася, завдала набагато більше шкоди, аніж користі. Однак також, на думку багатьох, безперечно те, що не лише в ідеях та установках самої реформи причина. А й у тому, хто, як і для кого її здійснював.
Не секрет, що до кінця минулого сторіччя утконосівське господарство Ізмаїльського району, яке споконвіку славилося врожаями та овочами, яке мало розвинуте тваринництво, потихеньку обростало боргами й скочувалося вниз, як взагалі-то й багато інших сусідніх агроформувань.
І, можна сказати, що утконосівцям, які обрали на посаду директора СК «Вікторія» молодого фахівця Івана Михайловича Нівню, дуже пощастило. Він на своїй посаді показав і довів, яким має бути керівник сучасного аграрного кооперативного підприємства. По-перше, жодних «мазунчиків» і жодного приховування, повна підзвітність колективу. І постійна робота на перспективу, на пошук можливостей заробити гроші. І, в обов’язковому порядку, повний розрахунок як із пайовиками, так і з працівниками сільгосппідприємства.
З його приходом до багатьох провідних галузей повернулися фахівці. Можна сказати, повною мірою розкрив свої здібності головний агроном Михайло Костянтинович Стратила. Пішло в гору тваринництво. Заспілкувавшись із вченими Одеського селекційно-генетичного інституту, вивели новий тип племінних овець, вівцеферму було реорганізовано у племзавод. На повну потужність почали використовувати розташовану тут же, у селі, держсортоділянку: перевіряючи сорти та гібриди рослин, прагнули потім впровадити, насамперед, найрезультативніші та більш пристосовані до екстремальних буджацьких умов.
І справа пішла. Найбільш показовим став 2003-й, для абсолютної більшості аграріїв неврожайний рік. Наскільки пам’ятається, у тому році, тоді як інші збитки рахували, утконосівці одержали прибуток, нехай навіть менший за планований.
Не став винятком і рік нинішній. Господарство витримало удар посухи. Знову ж таки за рахунок ретельно продуманих агроприйомів, підбору насіння, чіткої та злагодженої організації роботи усіх ланок сільгоспкооперативу. За словами Михайла Костянтиновича, що змінив на директорській посаді І.М. Нівню, який передчасно помер, баланс господарства збережено. Як завжди, чітко розрахувалися із людьми, боргів у господарства немає, завдяки чому й дохідну частину бюджету сільської громади перевиконано. Це дає можливість вирішувати завдання соціального призначення. І село Утконосівка сьогодні за благоустроєм, за заможністю селян – у лідерах.
...На жаль, гарний приклад на відміну від поганого, не заразливий. І тому, мабуть, нині ведеться розмова щодо банкрутства ТОВ «Бессарабія» – правонаступника КСП, а перед цим колгоспу «Прапор Жовтня». Був це колись колгосп-мільйонер, очолював його Іван Степанович Марінов, якого односільчани наприкінці дев’яностих, як і багатьох «старожилів» за тих часів, «прокотили», обравши керівником головного економіста Володимира Ілліча Научу.
Можна міркувати по-різному, але з пісні слів не викинеш. Сьогодні ТОВ «Бессарабія» – банкрут, який обріс боргами. За наявною у нас інформацією, господарство офіційно винне 370 тисяч гривень щодо зарплати, 51 тисячу гривень – щодо прибуткового податку, 17 тисяч гривень – щодо прибуткового податку за оренду земельних паїв, понад 100 тисяч гривень – Пенсійному фонду, стільки ж – центру зайнятості.
– Душа болить через те, що сталося, – сказав сільський голова Лощинівки, на чиїх землях розташовано це господарство, Олександр Іванович Кіосєв. На думку голови, основна вина у тому, що сталося, лежить саме на керівникові – тому, кому дев’ять років тому люди довірили господарство, повіривши, що в нього підуть справи краще, аніж у Марінова, до якого, на жаль, багато хто ставився далеко не адекватно. Вийшло як не можна гірше. Тому що, як вважає сільський голова, керівник ТОВ нерідко перевищував свої повноваження, не рахувався з людьми. Унікально, але факт: відповідні служби ніби зовсім не бачили того, що він не розраховується із боргами, несвоєчасно платить податки. А якщо й бачили, то, скажемо так, нічого не могли поробити. Більше того, якщо не зраджує пам’ять, кілька років тому навіть йшли йому назустріч при виділенні дотацій господарству, що не поспішає розраховуватися. За словами сільського голови, який керує громадою вже шість років, доводиться ледве чи не воювати із керівником господарства, яке тривалий час було базовим, але кілька років тому почало розпадатися після виходу із нього понад 500 пайовиків та створення сільгоспкооперативу «Буджак». (У «Буджака», між іншим, сьогодні заборгованості з заробітної плати немає, справно платяться й усі податки. Хоча також є проблеми щодо оформлення майна. Але про це – пізніше). Нинішнього року після того, як закінчилася дія договорів за сертифікатами, а за держактами вони зареєстровані не були, їхні власники буквально розбіглися із ТОВ «Бессарабія», перейшовши до лав інших агроформувань.
А як бути з боргами?
А ніяк. Вони зависли. Міна сповільненої дії спрацювала. Люди залишилися в заручниках, втративши усе або майже усе! І ось доказ цьому.
– Директор ТОВ продав 39 гектарів виноградників, які також є власністю громади, тобто пайовиків, – сказав сільський голова. – Але ми змушені були закрити на це очі, оскільки за рахунок отриманих від продажу коштів має відбутися погашення боргів Пенсійному фонду та центру зайнятості. Тому що, якщо не будуть погашені борги, зі стажу працівників ТОВ буде остаточно викреслено 3 роки.
І якби лише це. На сьогоднішній день арештовано майно не лише ТОВ «Бессарабія», але й однойменного КСП, яке після утворення ТОВ так до кінця й не було реорганізовано. Арешт накладено юстицією через борги. З цієї причини виконком сільської ради не має права провадити дії щодо реєстрації майна, відповідні служби в районі не реєструють автотракторну техніку. Проблеми не було б, якби техніка, роздана пайовикам, була належним чином оформлена ще за розпаювання. Цього не сталося. Фактично не оформлено право власності на жодну одиницю техніки – як у цьому господарстві, так, на жаль, і в «Буджаку».
У районі це далеко не поодинокий приклад. Утім, треба погодитися із О.І. Кіосєвим, який стверджує, що сьогодні настав такий час, коли самі люди, кожна громада без няньок та закликів про допомогу від районного начальства мають бути більш рішучими. Ось цієї рішучості поки що недостатньо. А тому й мають інші села Ізмаїльського району те, що мають: масу проблем соціального плану, безробіття, залишені будинки, негативну демографічну ситуацію.
– Час, нарешті, зрозуміти людям свою роль на цій землі, своє місце в громаді, час представникам нашої громади перестати посідати позицію «моя хата скраю», – сказав Олександр Іванович. І він правий. Адже, посідаючи таку позицію, люди найчастіше й залишаються крайніми. І, до слова, не соромно було б їм повчитися у сусідів.
