Тема ефективного використання земель не є новою на регулярних районних нарадах і семінарах в Ананьєві. І підстав для цього завжди вистачає: район аграрний, тож земля тут – основне надбання, найважливіше джерело добробуту людей і формування місцевих бюджетів.
Але цього разу ця тема зазвучала особливо гостро і тривожно, вона зачепила за живе не тільки фахівців-аграріїв і землевласників, а й депутатів, представників місцевої інтелігенції, працівників соціальної сфери. На громадські збори їх покликали тривожні події останнього часу, коли в країні фактично запрацював ринок землі, спричинивши трагічні сутички під Києвом, у Криму та в інших регіонах, а офіційне скасування мораторію на продаж земель сільгосппризначення – здається уже не за горами...
Ананьївський район – багатий на земельні ресурси. Мало не 80 відсотків його території, а це 82,3 тисячі гектарів, займають сільськогосподарські угіддя, які в результаті розпаювання передані земельними частками у приватну власність 14 тисячам громадян. Переважна більшість власників землі – пенсіонери, котрі (так саме, як і їх спадкоємці) не готові на високому технологічному рівні обробляти землю в силу різних причин: економічних, природних та й, зрештою, фізичних.
Наталія Тірон, начальник районного відділу земельних ресурсів, змалювавши цю картину, змусила багатьох замислитись. Людям працездатного віку й більш практичним – і тим не завжди просто орієнтуватися в сучасних земельних відносинах. У районі є чимало фактів, коли орендарі експлуатують землю за простроченими договорами або не розраховуються з власниками паїв, посилаючись, всупереч закону, на погодні форс-мажори чи просто нав’язуючи селянам кабальні умови. А що буде завтра, коли запустять механізм продажу землі? Чи готові ми до цього? І чи не віддадуть її селяни за безцінь стороннім шахраям, не дочекавшись захисту і належної правової допомоги?
Голова районної ради Микола Балан, який вів збори, закликав депутатів, господарників, сільських голів пройнятися відповідальністю перед складною перспективою, яка очікує наше село. Людям, які зараз володіють земельними частками-паями, слід наполегливо доводити як реальну вартість землі так і наслідки поспішної і необдуманої її втрати. Тим часом, шахрайські оборудки з землею, на жаль, безкарно чиняться і зараз, в умовах орендних відносин. Взяти хоча б багаторічні поневіряння селян колишніх КСП ім. Кірова та ім. Карла Маркса, де фактично знищено потужну матеріально-технічну базу і де люди зав’язані сумнівними орендними договорами, а про соціальний розвиток їх рідного села Волинське ніхто з нових господарів не дбає. Де ж гарантії того, що, викупивши ці землі, чужі пани подбають про дороги, клуби, фапи, школи?..
Проте майбутня доля землі-матінки залежить і від її нинішніх проблем.
– Щорічно понад 10 тисяч гектарів орних земель не використовуються, – розповідає Наталія Тірон. – Відсутність науково обґрунтованих сівозмін, органічно-мінеральних добрив, недотримання ґрунтозахисних технологій призводять до виснаження, зниження родючості грунтів, їх деградації. Загальна площа сільгоспугідь, які зазнали згубного впливу водної ерозії, складає 13,4 тисячі гектарів...
Без сумніву, мораторій на продаж земель невдовзі буде відмінено, а от проблеми раціонального, ефективного їх використання, мабуть, залишаться.
Звичайно, залишаться. Але для кого? Голова постійної комісії районної ради з питань земельних відносин Едуард Дубоссарський розділяє загальну думку про те, що під час продажу землі треба всіляко підтримати власних товаровиробників, таких, як Є.М. Земляний, Ю.В. Лобас, В.П. Шевченко. А от як господарюють інші – на те дивитись гидко: сівозміни забуті, добрива не вносяться. Землі заростають бур’янами. Такі господарі в умовах конкуренції, неминуче пов’язаної з продажем землі, збанкрутіють вмить. Шкода в цій ситуації самих селян: з безвиході вони свій земельний клапоть радше віддадуть за лантух зерна, а дехто, як вже повелося, не приведи Господи, і за пляшку оковитої.
– Втім, найстрашніше, що чекає нас, із сумом припускає Е. Дубоссарський, – це суцільне безробіття з подальшим вимиранням сіл. Бо майбутній іноземний покупець землі прийде сюди не зі старим мотлохом, а з новітньою технікою, яка одним проходом виконає 5-6 операцій. Іншими словами, один універсальний механізм замінить п’ять-шість сьогоднішніх механізаторів.
Щодо останньої обставини є, правда, й інша точка зору. Справді, за нинішніх обставин поратися на невеликих масивах землі – невигідно, збитково, бо нормальну сівозміну можна запровадити лише на площах, що вимірюються сотнями гектарів. Але ж прогрес на місці не стоїть, мала механізація все більш упевнено торує собі шлях. Ще додатковий аргумент на користь того, що продаж землі “оптовим” покупцям – не єдиний вихід і не панацея.
На громадських зборах того дня порушувалися нові й нові аспекти теми. Наприклад, земля – це товар чи засіб виробництва? Одні вважають – засіб, бо за нинішнього диспаритету цін на пальне, техніку, засоби захисту рослин і, врешті, на сільгосппродукцію без державної підтримки не обійтися. Крім того, до господарювання на землі прийшли, здебільшого, не агрономи, а ті, хто здатен радше й далі експлуатувати землю, турбуючись лише за свої прибутки, аніж за те, як зберігати, захищати і відтворювати її родючість.
Інші переконані, що земля неодмінно має бути товаром, бо це дасть потужний стимул до конкурентного, зацікавленого ставлення до національного багатства, а, значить приведе до ефективних інвестицій у сільське господарсство, що, в свою чергу, дозволить переозброїти його і використати в повному обсязі всі рекомендації науки і практичний досвід, а також здешевити сільськогосподарську продукцію.
– Можливі згубні наслідки скасування мораторію на продаж землі через поспішні дії і недостатній контроль над цим процесом з боку держави можуть стати черговим кроком до руйнації і знищення села, – вважає голова райради М. Балан. – Так сталося і після відомого указу 1993 року про реформування АПК, так чиниться і зараз, коли, по суті, йде прихована адміністративно-територіальна реформа у вигляді централізації низки районних підприємств і організацій: РЕМу, КРВ, вузла зв’язку, податкової інспекції... Це потягло за собою значні скорочення штатів (тобто зростання безробіття й відтік з району фахівців) і суттєве зменшення надходжень до районного бюджету.
В цих умовах основним джерелом бюджетних надходжень виступає саме земля, якої у районі, нагадаємо, аж 82 тисячі гектарів! Сьогодні ж похвалитись нічим: район власним коштом заробляє лише чверть від загальних бюджетних надходжень, решта – ще дотації й субвенції. Тимчасом, як заявила з трибуни зборів держподатінспектор Лариса Покровська, значних втрат місцеві бюджети зазнають через відсутність контролю за рухом землі, чим успішно користуються недобросовісні аграрії.
Усі, хто просив того дня слова на громадських зборах: Ганна Сєдова, Борис Драїм, Давид Найфлиш, Валентина й Віктор Мудрини та інші – були єдині у висновку: у цей складний перехідний період слід налагодити широку інформаційно-просвітницьку роботу, провести в селах сходи, залучити кращих юристів, а всю інформацію щодо купівлі-продажу землі ретельно аналізувати і робити з цього висновки.
Землю треба берегти, права громадян щодо земельного законодавства захищати, а всі процедури, пов’язані з обігом землі, проводити прозоро, гласно, в умовах вибору і конкуренції. Ці висновки й лягли в основу резолюції, яку ухвалили учасники громадських зборів.
