Півроку тому ми вже писали про багатодітну родину Зелінських із села Ганнівки Тарутинського району. Саме тоді Одеська обласна рада виділила кошти на придбання нового – просторнішого будинку. І от через шість місяців представники облради ще раз відвідали Зелінських, щоб дізнатися про їхнє життя. Оскільки після новорічних та різдвяних свят пройшло не так вже і багато часу, дітвора одержала в подарунок набори солодощів.
Зелінські – родина віруюча, тому і дітей тут, як кажуть – скільки Бог дав. Поки що – одинадцять, але влітку Наталя Гаврилівна очікує дванадцяту дитину. Правда, родину ми застали далеко не в повному складі. Глава родини Юрій Іванович був відсутній у справах, а декілька дітей ще не повернулися зі школи. Але нам зовсім не здалося, що їх мало.
Звичайно, життєва позиція Зелінських у різних людей викликає різне ставлення. Чого гріха таїти: після новосілля деякі односільчани не могли приховати певної заздрості. Але сама Наталя Гаврилівна переконана: влада їм допомагає не тільки тому, що вони багатодітні, а ще і завдяки відповідному поводженню. Адже, крім нового будинку від обласної ради Зелінські одержали ще і безвідсотковий кредит щодо програми «Власний дім».
– Треба допомагати тим батькам, які дивляться за дітьми, – міркує Наталя Зелінська. – Ми одержуємо гроші – і намагаємося дітям купити все необхідне. А є такі батьки, які одержують гроші тільки «на пропив», і більш нічого. Нам теж казали: купіть машину, купіть машину! Яка машина, ми ремонт у будинку ще не повністю зробили. Ми на що гроші взяли – на те і використали ...
– Коли мама робила ремонт, ми сиділи з дітьми і варили їсти, – ділиться одна з доньок, 15-річна Аня. – Добре, що ми сюди перейшли. Там було три кімнати, а тут шість, город більший, двір заасфальтований. Тут краще.
Як з’ясувалося, за минулий час Наталі Гаврилівні було присвоєно звання «Мати-героїня». Це не тільки офіційне визнання, але і певна матеріальна підтримка. Нині ця родина сподівається на те, що із відповідної державної програми їм виділять мікроавтобус, у якому могла б роз’їжджати вся родина. Але і попередніх добродійників – обласну раду та її голову – Миколу Скорика – тут не забувають.
– Я хотіла б особисто подякувати Миколі Леонідовичу, – говорить Зелінська-старша. – Ми часто згадуємо, що справді є добрі люди, які можуть йти назустріч і допомагати.
Ось так і живе ця родина. У дворі повно щойно випраного дитячого одягу, борщ варять у 20-літровій каструлі, а мішка цукру ледве вистачає на місяць. І якщо хтось вважає, що Зелінським пощастило «просто так», нехай уявить: як це – народити та виховати стільки дітей.
