ТОВ «Комфорт авто» – лише чотири роки. Але говорять про нього вже не інакше, як шанобливо, і насамперед – пасажири. А їхня думка багато важить. Так принаймні вважає керівник правління Анатолій Костянтинович КОЗІК, голова якого зайнята зараз важкими думками: як розрубати гордіїв вузол численних проблем, які стали перешкодою у розвитку і розширенні підприємства.
– Але на час заснування ТОВ Ви, Анатолію Костянтиновичу, не могли не знати про їхнє існування. Тоді на що Ви розраховували? Яку, взагалі, роль відводили «Комфорт авто» на початку його становлення?
– Роль підприємства, яке акумулює для перевезення і залучені автобуси, і мікроавтобуси, і кошти самих засновників «Комфорт авто». Спочатку це було 16 одиниць транспорту, і обслуговували вони маршрути міжміського і міжнародного – на Молдову – сполучення. Основна ж частина водіїв працювала у приватних підприємців, або ж самі ставали такими.
– Це все – із Ваших планів?
– Принаймні, така форма роботи давала змогу виробляти платежі із наших доходів у бюджет та й розвиватися теж. «Комфорт авто» перетворилося у доволі солідне підприємство з надійним потенціалом. Подивіться, у 2006 році – порівнюємо з 2004-м – надходження у бюджет з усіх видів доходів збільшилися у чотири рази. Сьогодні у штатному розкладі підприємства 54 працівника, і відрахування з їхнього заробітку у різні фонди щомісячно складають 12 тисяч гривень. За рік підприємство відрахувало майже 350 тисяч гривень. І ще: доходи «Комфорт авто» минулого року – це понад мільйон гривень.
– Ви відкриваєте дедалі нові і нові маршрути. Наскільки знаю, скоро запрацює і маршрут на Крим? Отже, розвиткові підприємства – зелене світло?
– Я не був би таким оптимістичним. Так, і планів багато, і сил досить, і охочих влитися до ТОВ не меншає. Проте ми змушені обмежуватися тим, що маємо на цей час. Серйозне гальмо на шляху розвитку – невідповідність діючого тарифу на перевезення реальним витратам. Розрахований він ще за цінами 2002 року. Але з того часу вартість пального, запчастин, матеріалів зросла у три-чотири рази. Тариф же залишився тим самим. Як керівник, я звертаюся до різних інстанцій, зокрема, і до обласної держадміністрації. Створено робочу групу за розрахунками тарифу, отож чекаємо з нетерпінням результатів.
– На останньому засіданні політради в райдержадміністрації Ви порушували питання про якість доріг, від якої залежить довговічність транспорту і дієвість маршруту.
– Це наша давня хвороба. Погана дорога – це вихід з ладу підвіски автомобіля, а в результаті – зрив графіка і невдоволення пасажирів. У нас є дуже проблемна ділянка від Аліяги до села Острівного. Та й від Главан до цього ж села – не краща. А скільки разів чортихнеться водій, перш ніж доїде до Мирнопілля, Василівки, Рощі. В Арцизі-2 теж є критична ділянка дороги.
– Часто буваю на засіданнях постійних комісій райради, нарадах в райдержадміністраціях – питання про дороги не знімається з контролю, саме про згадані Вами.
– Звичайно, справа ця дуже дорога. Але знаєте, що мене насторожує? Цілковита байдужість до проблеми, яку іноді можна цілком розв’язати власними силами, спільно. Я шість разів порушував питання про необхідність ремонту вщент розбитої дороги по вулиці Бондарева. Тут – ціла низка солідних підприємств і організацій, інтенсивний рух транспорту. Добре, немає достатніх коштів на ремонт цієї ділянки дороги у міському бюджеті. Але в розмові з міським головою Юрієм Степановичем Михайловим я конкретно запропонував здійснити цей ремонт за пайової участі розташованих тут СВМК, «Водоканалу», депо, «Комфорт авто», часткового фінансування міськради – ми ж сплачуємо податок за дороги.
– Результат якийсь є?
– Поки що нульовий. Не знаю, але сподіватися, заспокоювати себе якимись аморфними обіцянками – це все не для мене. Мій принцип: можеш щось зробити у критичній ситуації – роби. З проблемами не можна звикатися, їх треба долати, тим більше, якщо це від тебе залежить.
– Вчора на заправці почула, як водій, який відійшов від віконця, лайнувся: «Взимку на літньому дизельному їздити – лише у нашій країні таке буває!»
– От-от, і це ще одна серйозна проблема – низька якість дизельного пального і цілковита відсутність – зимового. Ну, кому це пече, що у морозні дні – адже ж були й сильні морози – дизпальне у баках замерзало? Тоді довгою низкою автомобілі вишикувалися по трасі: рухатися не могли. І, проте, зимове дизпальне придбати було ніде. Цікава при цьому мотивація на тих самих автозаправках: «На півдні живемо. Скільки тієї зими?» Але ж така ситуація – випробування і для досвідченого водія.
– А що тоді казати про молодих, «необ’їжджених»? До речі, Анатолію Костянтиновичу, їх за кермом пасажирських авто дедалі більше. Особисто я не дуже спокійно себе почуваю, коли такий собі молодик веде маршрутку.
– На жаль, брак кваліфікованих водійських кадрів сьогодні спостерігається по всій Україні. Я гадаю, настільки тривожну ситуацію може змінити лише Державна програма підготовки кваліфікованих водійських кадрів. Адже той мінімум, що випускають існуючі курси, аж ніяк не відповідає справжнім потребам у кадрах. Можливо, слід виділяти достатні кошти на зміцнення навчальної бази відповідних організацій. У будь-якому разі настав час державі у цю проблему втрутитися. Все ж таки йдеться про безпечність дорожнього руху, про людські життя.
– Так, але не думаю, що навіть дуже досвідчений водій відчуває себе впевнено за кермом старого автомобіля.
– На жаль, придбати новий рухомий склад через його високу вартість і зниження доходів від всіх видів перевезень стає неможливо. Як правило, його купують у кредит – причому з дуже високою ставкою – під 13-14 відсотків. Але невже не відомо, що наші банки – посередники банків Європи – одержують грошові кошти під відсоток набагато нижчий. А ось для своїх клієнтів завищують його у кілька разів. Тому старий рухомий склад «зі скрипом» далі експлуатується, а вантажні авто переобладнуються під пасажирські. Явище це, зауважте, дуже розповсюджене по всій Україні.
– Але це ж – пряма дорога до ДТП.
– Саме так. Лише за минулий рік на дорогах країни загинула кількість людей, порівнювана з численністю загиблих в Афганістані за весь період війни. Отож, якби наші банки встановили кредитні ставки, як це і є в усіх цивілізованих країнах Європи, три – чотири відсотки – і ситуацію докорінно можна було б змінити. Звісно, хто вміє і хоче працювати – а ми себе до таких зараховуємо, – той і за усіх складнощів працювати буде. Питання лише в тому, якою рентабельність таких підприємств стане. Виживання – це все-таки не рух уперед. Отож, розв’язання хоча б частини проблем, які ми переживаємо, дасть змогу і відрахування у бюджет робити істотніші, і розвиватися підприємству. Саме до цього «Комфорт авто» – член Всеукраїнської асоціації автоперевізників – і прагне.
