Наш сьогоднішній ювіляр, Віктор Євгенович БАБЧЕНКО, – профспілковий лідер: понад двадцять років він очолює обласний комітет профспілок працівників культури. Через об'єктивні причини Віктор Євгенович, який виріс у «морській родині», слідами батька не пішов. Свій трудовий шлях розпочав на заводі «Будгідравліка», де працював контролером ОТК, був секретарем комітету комсомолу. Потім – інструктором райкому та обкому, завідувачем відділу міськкому партії. Про нинішню свою посаду говорить так: «Тут моя робота, тут мій дім».
– Ви запитаєте, як інженер-механік (а я ж закінчив наш політехнічний) опинився в культурі? – передбачає моє запитання Віктор Євгенович. – Пам’ятаєте, у фільмі "Два бійці" герой Марка Бернеса Аркадій грає на піаніно і на запитання "Скажіть, Аркадію, ви артист?" відповідає: "Ні, я одесит". Мабуть, генетично закладено в нас, одеситах, тяжіння до мистецтва, культури. І до рідного міста. Мені пропонували іншу роботу, зокрема в Києві. Багато моїх друзів від’їздили – і поверталися. Виїхати – отже, розстатися з містом, з людьми, з усім, чому ти був вірний. Ми були так виховані – якщо щось робиш, повинен робити добре, чесно й до кінця. Тому полишати доручену справу не дуже пристойно було. А головне, коли я прийшов сюди, після партійної роботи, багато чого оцінив по-іншому, зрозумів, скільки можна зробити для людей.
– Між радянськими профспілками і нинішніми – велика різниця. Тоді їх називали "школою комунізму", зараз вони самі мають навчатися працювати у нових умовах. Чи можна говорити про якісь "профспілкові досягнення"?
– Найголовніше, що профспілки існують. Так, ми втратили значну кількість людей, але не тому, що вони від нас пішли, – це пов'язано зі змінами державного ладу, форм власності. Проте, люди нам вірять. Ми будували соціалізм, а тепер будуємо капіталізм – або вже побудували. Але як би там не було, кожна людина – найманий робітник. Саме профспілка дає можливість найманому робітникові бути захищеним від сваволі роботодавців. Наведу один приклад "від протилежного". У Красносілці був підрозділ міської друкарні. І коли розпочалася перебудова, туди прийшов інвестор, пообіцяв удвічі підвищити зарплату, але щоб профспілки не було. Вони працювали без відпусток, а коли почала знижуватися зарплата, прийшли до нас. Я кажу: "Створіть профспілку, інакше я нічого не зможу зробити". А вони у відповідь: "Ми боїмося, тому що завтра нас залишать без роботи"...
Що стосується досягнень... Ми домоглися того, що із січня цього року збільшено тарифні розряди оплати праці працівників культури: раніше максимальним був 13-й, тепер – 17-й, а з 2009 року буде 22-й розряд. Завдяки втручанню профспілок, при збільшенні мінімальної зарплати тепер переглядається зарплата усієї бюджетної сфери. То ж ми не сидимо склавши руки. Нещодавно я повернувся з Києва, де відбулося спільне засідання президії ЦК галузевих профспілок бюджетної сфери. На ньому розглядалася ситуація, яка виникла у зв'язку із прийняттям Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік і про внесення змін до деяких законодавчих актів України". В результаті істотно зменшився обсяг трудових і соціально-економічних прав, гарантій і пільг працівникам освіти, науки, культури, охорони здоров'я, соціальної сфери, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. У результаті змін у статті 13 Закону України "Про оплату праці" профспілки позбавлені права на провадження колективних переговорів у частині регулювання оплати праці, що є грубим порушенням норм Конвенції Міжнародної організації праці. У цілому це призведе до загострення ситуації у бюджетній сфері. На засіданні президії були ухвалені рішення, спрямовані на нормалізацію ситуації. У разі невиконання наших вимог, ми залишаємо за собою право вдатися до усіх, передбачених законодавством, форм захисту прав працівників.
– Вікторе Євгеновичу, із якими проханнями до Вас звертаються найчастіше?
– Знаєте, у мене є мрія, щоб до мене ніхто не звертався. Коли не звертаються, тоді усе гаразд: людям вчасно платять зарплату, усе в нормі із охороною праці. А в основному, звертаються з питань зарплати. У цьому питанні позиція профспілки проста – людина має працювати й одержувати зарплату, яка відповідає її рівню. Ми трохи займаємося оздоровленням дітей, і люди з цього приводу звертаються. Надаємо матеріальну підтримку. Багато звертань з юридичних питань. Звичайно, доводиться й самому навчатися, щоб постійно бути у курсі подій та надавати людині кваліфіковану допомогу. Галузева угода, закони, що стосуються культури, – для мене настільна книга.
– Як Ви оцінюєте нинішній стан культури у нашому суспільстві?
– Культура – це дуже широке поняття. І в нього можна вкладати і науково-технічний прогрес, і, як раніше говорили, культуру обслуговування, взаємин громадян із владою, культуру спілкування тощо. У нас зараз, на жаль, досить примітивне ставлення до культури. У селах під цим мають на увазі заходи, які треба провести до державних свят. Я б хотів, щоб, говорячи про культуру, мали на увазі ширше значення цього слова. Особливо зараз, коли ми намагаємося формувати новий менталітет, культуру держави, нації.
– До чого Ви, як профспілковий лідер, прагнете у своїй діяльності?
– Дуже жалкую про те, що не вдалося домогтися того, щоб наші профспілки замали таку ж силу, як західні. То ж є до чого прагнути.
– Чим захоплюється голова обкому профспілки у вільний час?
– Я не мисливець і не рибалка, але уболівальник – давно уболіваю за "Чорноморець".
– Що б Ви побажали самому собі на день народження?
– На ювілеї будуть сказані різні привітання. Я гадаю, на те, про що скажуть, я поки що не заслужив. То ж хочу побажати собі ще попрацювати, щоб заслужити.
– Про який подарунок Ви мрієте?
– Онук приїде – це й буде найкращий подарунок.
У кабінеті Віктора Євгеновича висить на стіні оригінальний сувенір – сова, сплетена із конопляного мотузу. Десять років тому, на п'ятдесятиріччя, ювіляр одержав її у подарунок від профкому, трудового колективу "Молодої гвардії" та дітей, які відпочивали у таборі. Побажання, яке супроводжувало подарунок, можна повторити й зараз: "Сова – символ мудрості. Ми хочемо, щоб вона перебувала у кабінеті, де проходять засідання президії, і щоб президія ухвалювала мудрі, але не поспішні рішення. А оскільки це побажання і від дітей, а вустами дитини, як відомо, промовляє істина, – нехай вона завжди народжується на ваших засіданнях".
Редакція "Одеських вістей" долучається до привітань на адресу Віктора Євгеновича Бабченка.
